Відповідно до значення видокремлюють такі види обставин:

-місця: (де? куди? звідки?) — Я прийшов додому.

-часу: (коли? відколи? доки?) вказують на час дії, стану ознаки. — Завтра вставати рано. Темної ночі переведено його в темний покій -

-мети: (для чого? з якою метою?) означають мету дії. — Ми поїхали на відпочинок. -

-причини: (чому? з якої причини?) означають або причину, або підставу дії, або причину виникнення стану. — Він зрадів, побачивши сина. -

-умови: (за якої умови?) означають умову, за якої відбувається дія. — Лежачи й сокира іржавіє. -

-допустовості: (незважаючи на що?) означають умову, усупереч якій щось відбувається. — Було душно, незважаючи на таку рань. -

-способу дії: (як? яким способом?) позначають якість дії, стану, ознаки або вказують на -різні способи здійснення дії чи ознаки або вияву ознаки. — Він поїхав поїздом. 

-міри і ступеня: (наскільки? у якій мірі?) характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем або мірою їх вияву — Це мені знайоме до

Перелічені основні різновиди обставини можна об'єдна­ти у дві групи:

власне-обставинну, з якою пов'язані значення часу, причини, мети, умо­ви й подібне;

обставинно-означальну, побудо­вану за прикметниковою моделлю (характеризується ат­рибутивним значенням).

Першій (основній) групі притаманні такі формально-граматичні особливості, як детермінант, (не прислівний) підрядний зв'язок із предикативною основою простого речення і доміну­вання у детермінантній позиції прийменниково-відмінкових форм. Для другої групи характерний прислівний під­рядний зв'язок, переважна залежність від дієслівного присудка або співвідносного з ним головного члена односкладних речень і широке використання відприкметникових морфологізованих прислівників.

22. Односкладні речення. Типи односкладних речень. Особливості їх використання в змк.

Односкладні речення- це речення з одним головним членом. Односкладні речення поділяються на дієслівні (На сході вже світало )і іменні (Берег моря. Світанок.)

В дієслівних односкладних реченнях головний член виражається дієсловом і має ознаки присудка.

До цієї групи належать означено- особові, неозначено- особові, узагальнено- особові та безособові речення.

В іменних односкладних реченнях головний член виражається іменником і має ознаки підмета.

До іменних належать називні речення.

Означено- особові речення- це речення, в яких головний член виражає дію, що виконується чи буде виконуватися певною визначеною особою (чи особами). Головним членом у таких реченнях виступає дієслово у формі 1-ої чи 2-ої особи однини чи множини дійсного або наказового способу (Йду, йду, і ніяк не дійду).

Неозначено-особові речення- це речення, в яких головний член виражає дію, що стосується невизначеного кола осіб: За що, не знаю, називають хатину в гаї тихім раєм (Т.Шевченко).

Роль головного члена в таких реченнях виконує дієслово у формі 3-ої особи множини теперішнього і майбутнього часу або у формі множини минулого часу.

Узагальнено-особові речення- це речення, в яких дійова особа мислиться узагальнено, тобто головний член виражає дію, яка стосується однаковою мірою будь- якої особи (Вік живи- вік вчись).

Головним членом в узагальнено- особових реченнях найчастіше виступає дієслово у формі 2-ої особи однини чи множини, рідше- в інших особах.

Безособові речення- це речення, в яких головний член виражає процес або стан; дійова особа при цьому взагалі не передбачена.

Головний член у безособовому реченні може бути виражений:

особовим дієсловом у значенні безособового (У кожному будинку світилося);

неозначеною формою дієслова (Бути чи не бути- ось що займало Гамлета);

безособовим дієсловом у формі 3-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часу або у формі середнього роду однини минулого часу (Як багато хотілося йому сказати!);

прислівниками або іншими частинами мови в ролі прислівників (словами категорії стану- жаль, шкода): Як весело жити на світі!

дієслівними формами на -но, -то (Так було складено ультиматум).

Називні (номінативні) речення- це речення, в яких стверджується існування якихось предметів чи явищ (Вечір. Пасовисько. Вогонь.).

Головний член у номінативних реченнях виражений іменником у називному відмінку однини чимножини.

Означено-особові речення ають своєрідний синтаксичний та стилістичний потенціал. їх використовують в газетній мові за відсутності «потреби в логічному виділенні особи (осіб) у таких займенникових формах, як форми 1-ї або 2-ї особи однини чи множини»Напр.: Низько до землі кланяюсь тобі, нескорима, мудра, миролюбива, вільна громадо України . Означено-особові речення широко використовують у діалогічному мовленні таких жанрових різновидів, як інтерв’ю, нарис, байка, гумореска і т. ін., що є закономірним, оскільки воно, створюючи колорит розмовності, тяжіє до максимального спрощення. Неозначено-особові речення в сучасній українській газетній мові трапляються дещо рідше, ніж означено-особові, проте не поступаються перед ними за стилістичною значущістю, бо акцентують на виконуваній дії та її об’єктові, а виконувач дії залишається на другому плані. Напр.: Такі бібліотеки називають медіатеками (сховищами інформації) (Сільські вісті, 06.07.2006). ї. Комунікативні ситуації їхнього вживання можуть бути найрізноманітнішими, як-от: - виконавець дії відомий мовцеві й адресатові мовлення або відомий лише одному з них, але називати його з певних причин непотрібно, напр.: Вінницьким школярам роздаватимуть диски українських зірок (Молодіжна газета Вінниччини, 04.04.2006) - журналіст, якому відомі всі подробиці акції, певним чином інтригує читача, бо той, зрозуміло, ще не знає про ініціатора подарунків; - виконавець дії невідомий, напр.: Саме тут збувають більшість відверто неякісних, контрабандних та фальсифікованих товарів (Голос України, 09.02.2006); - особу виконавця дії підказує ситуація, напр.: Хліб завозять із підприємства за 60 кілометрів од нас (Сільські вісті, 06.07.2006, с 2) - читач без зусиль зрозуміє («відтворить») тих осіб, які виконують дію. Як бачимо, кожна з названих комунікативних ситуацій якнайповніше репрезентує специфіку інформаційних газетних повідомлень, які мають найбільший спектр використання, переважно через можливість широкого застосування в щоденних газетах разом із другорядною сенсаційною інформацією на шпальтах. Установлено, що за допомогою неозначено-особових речень автори публікацій нерідко акцентують на аргументові, який слугує функціонально-стилістичним стрижнем різних за обсягом дописів, інформативних повідомлень, хронік, репортажів як жанрів інформаційного різновиду сучасної української періодики.