20. Додаток (прямий, непрямий, родовий партитивний).

Додатком називається другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована чи якого стосується дія, процес, ознака, стан.

Додаток має такі диференційні ознаки: а) це другорядний член речення; б) виражає об'єктні семантико-синтаксичні відношення; в) виражається найчастіше іменниками в непрямих відмінках або їх еквівалентами; г) стоїть після опорного слоава; г) поєднується з опорним словом підрядним зв'язком керування; д) відповідає на питання непрямих відмінків.

Основною семантичною ознакою додатка є його предметне (об'єктне) значення, що й зумовлює характер засобів його вираження. Тому додаток зазвичай виражається іменниками, займенниками, співвідносними з іменниками, субстантивованими словами, а також цілим словосполученням:  Додатки поділяються на прямі й непрямі. Прямий додаток вказує на об'єкт, безпосередньо охоплений дією, процесом або станом. Він залежить від перехідних дієслів і виражається знахідним відмінком без прийменника: Нашу радість і сум, нашу звихрену долю материнська любов, як весна, зігріва У деяких випадках прямий додаток може виражатися й родовим відмінком без прийменника, а саме:

а) якщо з перехідним дієсловом вживається заперечна частка не: Не зрони сльози, котра не зрадить ні життя, ні гніву...(Н. Кащук);

б) якщо дія поширюється не на весь предмет, а лише на його частину: Оксана наливає води;

Непрямі додатки виражаються іменниками чи іншими субстантивованими словами у формі знахідного відмінка з прийменником або у формах інших непрямих відмінків як з прийменниками, так і без них:  У боротьбі немає одиниць.

Непрямі додатки залежать від перехідних і неперехідних дієслів: Мрію пестив я свою пензлем, олівцем(М. Сингальський); Джерин садок заквітчався білим цвітом (І. Нечуй-Левицький). Зокрема в академічному синтаксисі української мови родовий партитивний (лат. partes -частина), що вказує на часткове чи невизначене щодо повноти охоплення об’єктадією, теж розглядають як різновид непрямого додатка.

Непрямі додатки можуть також залежати від іменників, прикметників, дієприкметників та дієприслівників: І подвиг сторожа на маяку достоїн пісні, пензля і граніту (М. Рильський); Людські діла тривкіші від металу... (О. Корнійчук); Усе, що створюється справді великого в національній культурі, оповито мовою або опосередковано нею. Сприймаючи красу природи, незмірного світу, дитина має вдосконалювати могутній інструмент пізнання - мову (І. Вихованець).

21. Типи обставин. Способи вираження.

Обста́вина — другорядний член речення, який пояснює слово зі значенням дії або ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияву дії або ознаки. Типовим, морфологізованим, вираженням обставини є прислівник як? де? звідки? наскільки? якою мірою?. Обставина може виражатися відмінковими формами іменника з прийменниками або без них. На противагу додатку й означенню обставину виділяють, передусім, за значеннєвими показниками. До специфічних формальних ознак обставини належать формально-синтаксична автономність її у структурі простого ре­чення і тісно пов'язана з нею граматична спрямова­ність обставинних компонентів до синтаксичної та морфологічної адвербіалізації., дієприслівником, інфінітивом і фразеологічними зворотами прислівникового значення.  семантичні і формальні ознаки:

• виступає другорядним членом речення;

• передає обставинні відношення;

• виражається прислівниками, дієприслівника­ми, відмінковими і прийменниково-відмінкови­ми формами іменників, інфінітивом;

• може підпорядковуватися дієслову, прикметникові й предикативному прислівникові (словам категорії ста­ну), а також предикативному центрові (підметово-присудковій основі двоскладного речення або головному членові односкладних речень із залежними від нього прислівними другорядними членами);

• поєд­нується з опорним словом або предикативним центром речення підрядним зв'язком, способом (формою) підрядного зв'язку — приляганням;

• виступає у різних позиціях, частіше — на початку речення і в постпозиції;

• при актуальному членуванні ре­чення виявляє позиційну незакріпленість (може вхо­дити як до складу теми, так і до складу реми або виражати ці позиції самостійно).