§8. Спеціальна методика навчання розповіді

за картиною

Важливе місце в системі роботи з формування та роз­витку зв'язного мовлення дітей із ПМР відводиться навчан­ню розповідання за картиною.

В основі розповідання за картиною лежить опосередко­ване сприймання навколишнього життя. Картина розширює і поглиблює дитячі уявлення про природні та суспільні яви­ща, впливає на емоції дітей, викликає інтерес до розпові­дання. Значення цього виду занять для розширення та акти­візації словника, формування зв'язного граматично правиль­ного мовлення, а також розвитку процесів сприймання, уяви, логічного мислення відмічається багатьма авторами як у загальній, так і у спеціальній літературі (А.М.Богуш, А.М.Бородин, Н.В.Гавриш, Е.П.Короткова, Є.І.Тихеєва, О.С.Ушакова, В.П.Глухов, Л.М.Єфімєнкова, І.М.Лебедева, С.О.Миронова та інші).

Розповідання за картиною - це складна розумова діяль­ність, в якій мають місце аналіз, синтез, порівняння, умо­виводи. Формування умінь розповідати за картиною не можна розглядати ізольовано від особливостей сприймання дітьми картини. Сприймання - досить складний психічний процес (С.Л.Рубінштейн, О.В.Запорожець, Г.О.Люблінсь­ка). Під час сприймання картини працює тільки один ана­лізатор - зоровий, що веде до ускладнення сприймання. Зобра­жене на картині не просто повторює реальний предмет, а передає його за допомогою специфічних художніх прийомів і засобів. Дитина повинна навчитися правильно співвідно­сити зображене з тим, що воно передає, і розповісти про нього. Успіх навчання розповідання залежить насамперед від розуміння дітьми сюжету картцни. Він повинен відпові­дати досвіду, почуттям і переживанням дітей.

Як відомо (О.М.Мастюкова, Т.Б.Філічєва, Г.В.Чіркіна), у дітей із ПМР поряд із системними порушеннями мовлення часто спостерігаються відхилення у розвитку уваги, сприй­мання, пам'яті, мислення. Вони не досить добре орієнтують­ся у просторових співвідношеннях зображуваних предме­тів, не бачать перспективи, відчувають труднощі у впізнанні зображених об'єктів, не завжди правильно сприймають зоб­ражені на картині рухи, не встановлюють взаємозв'язок між персонажами. Дітям важко дається сприймання емо­ційного переживання, вираженого в нозі і жестах дійових осіб. Труднощі у сприйманні сюжету картин затримують і оволодіння навичками розповідання.

Сприймання картини дітей слід цілеспрямовано навчати, поступово підводячи їх до розуміння того, що на ній зобра­жено. Це потребує впізнавання окремих предметів (людей, тварин); виділення пози і місця розташування кожної фігури у загальному плані картини; встановлення зв'язків між основними персонажами; виділення деталей (освітлення, фон, вираз обличчя людей).

У процесі роботи над картиною враховують такі прин­ципи підходу до навчання дітей зв'язного монологічного мов­лення:

- поступове ускладнення завдань і форм роботи у відповід­ності з віковими і мовленнєвими особливостями дітей;

- відведення важливої ролі мовленнєвому зразку педа­гога;

- широке використання ігрових форм занять;

- загальна спрямованість навчання на розвиток зв'яз­ного граматично правильного мовлення і активізацію твор­чості дітей.

Під час роботи над розповіданням за картиною вирішу­ється низка завдань, які ускладнюються за мірою удоско­налення мовлення дітей:

1) навчання поступового розгляду картини, уміння ба­чити предмет або сюжет на картині, розвивати спостереж­ливість, збагачення і активізація словника, відпрацювання найпростіших граматичних категорій, виховання звукової культури мови, розвиток фразового діалогічного мовлення: уміння відповідати на питання, самим задавати їх (II рівень ЗНМ);

2) продовжувати навчання розгляду картини і розуміння основного її змісту, описування картини за запитаннями, поступове залучення дітей до самостійного розповідання, робота над лексико-граматичними категоріями мови (II—III рівень ЗНМ);

3) формування навичок планування розповіді з боку її змісту, навчання дотримання послідовності і логіки розпо­відання, відбору необхідних мовних засобів, адекватній пе­редачі просторово-часових відношень, самостійній фактич­ній та творчій зв'язній розповіді (III рівень ЗНМ, ФФНМ).

У формуванні умінь описувати картини і складати за ними розповіді використовують спеціально розроблені серії дидактичних картин різних типів, наприклад, «Розповіді в картинках» Н.Радлова (М.: Планета, 1992), репродукції картин майстрів мистецтва (сюжетні, пейзажні, натюрморти).

До відбору картин для розповідання висувають такі ви­моги:

• зображення має бути доступним для сприймання; не повинно бути великого нагромадження деталей, скорочення або закриття предметів, що робить їх важкими для впізна­вання, потрібно уникати зайвого штрихування, незакінче­ності малюнка;

• зміст картини повинен бути цікавим, зрозумілим, близь­ким до життєвого досвіду дітей, відповідати їх знанням про довкілля, сезонні зміни в природі тощо, а також віковим та мовленнєвим особливостям розвитку;

• зображення персонажів, тварин, різних об'єктів тощо повинно бути реалістичним, умовне формалістичне зобра­ження не завжди сприймається дітьми;

• картина повинна бути високохудожньою, мати виховну цінність, формувати позитивне ставлення до довкілля.

Під час роботи над картинами дітей із ПМР поступово навчають декільком видам розповідей (В.П.Глухов, А.М.Ку-ріцина):

1. Дітей середнього віку (II рівень ЗНМ) навчають прос­тій розповіді за картинами, де зображені декілька пред­метів без будь-якої взаємодії між ними. Ці розповіді пов'я­зані із вивченням лексичних тем, з першими навичками описових розповідей. Наприклад, картини із серії «Свійські тварини» С.Вєрітєннікова - «Корова з телям», «Кобила з ло­шам» тощо.

2. Складання розповіді за картиною - натюрмортом. Об'єктом зображення є неживі предмети. Зібрані художни­ком, вони цікаві своєю формою, кольором, фактурою. Від дітей вимагається скласти описову розповідь, маючи перед очима не окремий предмет, як це було раніше, а групу предметів, що вимагає узагальнення знань і умінь, відповід­ного рівня розвитку зв'язного мовлення. Наприклад, кар­тини І.Маткова «Горобинка», «Натюрморт з кавуном», К.Пет-рова-Водкіна «Склянка та яблунева гілка» тощо.

3. Складання розповіді за пейзажною картиною. Діти вже описували природу в різні пори року, складали розповіді про сезон в цілому, і це відповідним чином вже мало підготувати їх до сприймання пейзажу у живописі. Велике значення має розвиток образного мовлення дітей, що йде через емоційний бік сприймання картини. Діти навчаються підбирати по рівняння, епітети, синоніми, образні вислови, більш точні слова. Сприймання картини супроводжується віршами поетів, музикою. Використовують картини відомих художників, наприклад, І.Левітан «Золота осінь», АоСаврасов «Граки прилетіли», І.Шишкін «Сосновий ліс», картини «Зима», «Весна» з картинного матеріалу В.А.Єзікеєвої тощо.

4. Опис портрету. Його використовують у навчанні роз­повіді дітей із ФФНМ та ЗНМ III рівня. Діти вже мають знання з тем «Людина», «Сім'я», «Професії», «Одяг», що дає можливість працювати із даним видом розповіді. Діти по­винні навчитися визначати риси характеру людини, її за­няття, підбирати слова до опису частин обличчя (яке лице, волосся, очі, ніс, чоло), одягу. Основне - допомогти дитині знаходити характерні особливості зображеного, вчити сприй­мати внутрішній світ людини через вираз обличчя. Наприк­лад, картини В.Сєрова «Дівчинказ персиками», В.Васнецо-ва «Альонушка».

5. Складання розповіді за сюжетними багатофігурними картинами із зображенням декількох груп дійових осіб, або декількох сценок у межах загального, знайомого дітям сю­жету, близького до їх життєвого досвіду. Багатофігурні, ба­гатопланові картини дають можливість складання коротких завершених розповідей первинно за окремими фрагментами. Це полегшує дітям завдання наступного складання зв'язного розповідання за картиною в цілому. Прикладом можуть слу­гувати картини «Ігри на дитячому майданчику», «Сім'я» (із серії картин для дитячих садків Київського ТПО «Ху­дожник»), «Зимові розваги», «Літом у парку» (із серії «Пори року» під редакцією A.M.Єрохової, О.І.Соловйово'ї), картини з серії В.В.Гербової, Г.О.Каше, Н.Батуриної («Ми граємо»).

На останньому етапі навчання можливе використання для складання розповідей жанрового живопису, доступного розумінню дітей, здатного схвилювати дитину, викликати бажання обговорити побачене. Ці розповіді передбачають більш високу ступінь мовленнєвого розвитку, яка включає в себе навички описової розповіді, портретного живопису та пейзажу. А.М.Куріцина пропонує використовувати картини

відомих митців: Ф.П.Решетнікова, В.М.Васнецова, І.І.Шиш-кіна та інших.

6. Складання розповідей-описів за сюжетними карти­нами, де на перший план виступає зображення місця дії, обстановки, предметів, подій, які визначають тематику кар­тини. Для складання розповіді дітям необхідно встановити зв'язок між предметами зображеної обстановки і персона­жами картини, зрозуміти дії персонажів, відтворити на ос­нові наочного змісту сюжетну ситуацію. Прикладом мо­жуть слугувати картини «Льодохід», «Міст через річку», «По­жежа» (з тематичних серій О.І.Соловйової, В.А.Єзікеєвої).

7. Складання розповіді за окремою сюжетною карти­ною з домислюванням і відтворенням подій, попередніх зоб­ражуваному на картині та наступних. Такі сюжети передба­чають визначення та розуміння причинно-наслідкових, часових зв'язків, де кульмінаційний момент, який зображений на картині, є наслідком того, що вже відбулося і одночасно причиною того, що буде далі. Складання таких розповідей готує дітей до подальшого самостійного творчого зв'язного розповідання.

Складанню розповідей за сюжетними картинами передує робота з навчання дітей складання речень за окремими сю­жетними картинками із зображенням простих дій.

Під час навчання дітей із ПМР складання розповідей за картинами виділяють два етапи: підготовчий і основний. Залежно від віку та мовленнєвого рівня розвитку дітей вони можуть поділятися на два заняття або бути частинами одного заняття.

Мета підготовчого етапу полягає в тому, щоб підготувати дітей до сприймання і правильного розуміння основного змісту картини (попередні спостереження; бесіди, де пода­ються відомості про художника - автора картини, акти­візують знання дітей про пори року, життя тварин, людські взаємини; читання художніх творів; відгадування загадок про персонажів картини тощо), уточнити, активізувати і удосконалити словниковий запас, навчити дітей розуміти послідовність подій, які відбуваються на картині, встанов­лювати зв'язок між предметами та явищами.

У підготовці до заняття логопед повинен визначити мовний матеріал, з яким буде працювати - предметну та дієслівну лексику, мовленнєві вирази, граматичні форми різних частин мови.

Основним методом роботи з картиною на цьому етапі є розглядання її у супроводі бесіди. Розглядання картин, за думкою Є.І.Тихеєвої, має потрійну мету: вправи у спосте­реженні, розвиток мислення, уяви, логічного судження, розвиток мовлення дитини. Основним методичним прийо­мом у навчанні розглядання картини є запитання. В завдання розглядання входить визначення місця і часу зображеної події, виділення і характеристика дійових осіб та найбільш суттєвих предметів навколишньої обстановки. Діти повинні розібратися у взаємовідносинах персонажів, уяснити прос­торові, атрибутивні та інші співвідношення предметів. Логопед має заздалегідь підготувати запитання про загаль­ний зміст, характер картини, а також ті, що стосуються опису, характерних дій головних персонажів картини, та запитання, спрямовані на аналіз емоційного стану, експре­сивних засобів, естетичну оцінку зображеного. Більшу час­тину становлять репродуктивні констатувального характеру запитання.

Але також використовують і проблемні запитання, що спонукають до пошуку відповіді на самій картині, до аналі­тичних дій, які знаходять вихід у самостійному судженні дитини. Навіть з дітьми II рівня ЗНМ бесіда за картиною буде більш результативнішою, якщо запитання спонукати­муть малюків до пошуково-аналітичної діяльності, а не простої констатації.

Спочатку дітям пропонують самостійно роздивитися, що зображено на картині (1-2 хвилини). Далі логопед, виходячи з рівня мовленнєвого розвитку дітей середнього віку (ЗНМ II рівня), або сам називає зображені предмети та дії, або звертається до дітей із запитаннями. їх спочатку ставлять до основного об'єкта картини, так щоб діти його уважно роздивилися, описали, вказали на його дії, а потім до інших об'єктів, їх якостей, деталей, розкриваючи в пос лідовності зв'язки між ними. Крім питань, використовують пояснення, ігрові прийоми: поставити по думки себе на місце героя, надати імена персонажам, гра «Хто більше поба­чить?» (назвати зображені на картині предмети вказаного кольору і призначення), «Хто краще запам'ятав?» (згада­ти, які дії виконують різні персонажі картини), «Хто най­більш уважний?» (використовуючи картину, закінчити ре­чення, початі логопедом необхідним за смислом словом) тощо. Послідовність питань забезпечить цілісне сприймання картини, а ігрові прийоми підтримують інтерес до неї.

З дітьми старшого дошкільного віку (ЗНМ III рівня, ФФНМ) використовують ускладнений вид розглядання -бесіда за картиною. Він відрізняється від попереднього більшою цілеспрямованістю, систематичністю питань, як репродуктивних, так і пошукових, послідовністю розгля­дання з обов'язковою участю усіх дітей. Крім питань вико­ристовують узагальнення логопеда, підказку потрібного слова, доповнення (прийом сполученого мовлення: логопед починає фразу, а дитина продовжує) і повторення дітьми окремих слів і речень.

Найскладнішими для дітей із ПМР є запитання, пов'яза­ні з оцінкою емоційного стану, з описом настрою, особистіс-них якостей персонажів, що пов'язано як з невмінням оці­нювати цей стан за зображенням, так і з недостатністю в словниковому запасі слів та словосполучень для його виз­начення. Пояснювальним та стимулювальним моментом у цьому випадку може бути повторення рухів, міміки, пози героїв картини, пропозиція увійти в їхній стан, а потім роз­повісти про це.

Під час розглядання картини (особливо у середній групі) доцільно, але обмежено, використовувати різний літера­турний матеріал: віршики, забавки, загадки, що створюють ігрові моменти, активізують мислення, увагу дітей, допома­гають краще зрозуміти зміст зображеного на картині.

Важливим прийомом роботи є придумування назви до картини. Після того, як діти уважно розглянули картину, проаналізували разом з логопедом її зміст за запитаннями,

їм пропонують придумати назву до картини і відповідно до неї скласти розповідь. Зі старшими дітьми можливо роз­починати бесіду за змістом картини з аналізу її первршної чи пошуку більш вдалої, більш точної назви. Дітям про­понують відповісти на пошукові запитання, на кшталт «Як ви гадаєте, чому саме так назвали картину?», «Як можна було б назвати її інакше?» Такий прийом дає змогу осягнути, оцінити картину в цілому, щоб перейти до детального її розгляду.

Мета основного етапу - навчити дітей складати розповідь. Основні методичні прийоми: зразок розповіді логопеда, на­відні запитання, упереджувальний план розповіді, складання розповіді за фрагментами картини, колективне складання розповіді дітьми. Як допоміжні використовують прийоми сумісних дій, придумування дітьми назви до картини, вико­ристання життєвих вражень дітей, пов'язаних із зображе­ними на картині подіями.

На завершення бесіди за змістом картини діти прослу-ховують зразок розповіді логопеда за усією картиною, або за окремими її епізодами чи персонажами. Він повинен бути коротким, з чіткою композицією, без зайвих описів. Вико­ристовують короткі чіткі речення зі знайомим дітям слов­ником. За мірою оволодіння дітьми мовленнєвими уміннями роль зразка змінюється. На початковому етапі навчання зв'язного розповідання зразок надають для його відтворення, а у подальшому - для розвитку власної творчості. Але і тут наслідування залишається у деякому ступені - діти запози­чують схему побудови тексту, засоби зв'язку, мовні особли­вості.

Перехід від опису картини у формі окремих висловлю­вань за запитаннями до складання зв'язної, послідовної, логічно завершеної розповіді являє собою великі труднощі для дітей із ПМР (В.П.Глухов). А отже, спочатку діти вправляються у складанні короткої, а потім більш розгор­нутої розповіді за спрямовувальними запитаннями, а далі за детальним планом логопеда.

У залежності від стану мовлення дітей їх розповіді мо­жуть бути простими та складними. Складність розповіді

визначається самостійністю дитини у побудові відповідей на питання дорослого, варіативністю побудови відповідей, роз-горнутістю розповіді (наскільки повно відображено зміст картини).

Самостійність у побудові відповідей на питання логопеда залежить від мовленнєвих можливостей дитини і від вимог логопеда до побудови її висловлювань. Діти можуть відпові­дати на питання коротко - одним словом, словосполученням, але відповіді мають бути самостійними, оскільки слова-від-повіді не містилися у послідовних питаннях логопеда, що відображають зміст картини. Така система відповідей харак­терна для початкового навчання розповідання.

Далі паралельно з короткими діти навчаються будувати і розгорнуті самостійні відповіді. Дитина тоді досягає мак­симальної самостійності, коли їй доступні різні варіанти відповідей на одне питання.

Розгорнутість розповіді залежить також від етапу нав­чання. На початку навчання діти називають лише основні персонажі, предмети, зображені на картині крупним планом. За мірою засвоєння лексичного матеріалу, крім предметів діти вказують на їх ознаки, дії або стани. Вони поступово навчаються розглядати картину і бачити все більшу кіль­кість предметів, ознак тощо, і розповідь стає все ширшою.

Під час роботи над картинами велика увага приділя­ється розвитку у дітей із ПМР навичок планування розповіді. На початковому етапі проводиться колективне, сумісне з логопедом, складання плану майбутньої розповіді. Дітям задають допоміжні питання: «Про що ми будемо говорити спочатку?», «Що потрібно сказати далі?», «Чим ми закін­чимо розповідь?» із вказівкою на відповідні фрагменти кар­тини. Потім логопед на основі висловлювань дітей складає єдиний план. У подальшому складанні плану діти беруть участь почергово під керівництвом логопеда. При цьому враховуються їхні індивідуальні мовленнєві можливості. Для полегшення запам'ятовування словесного плану можна використовувати символічні, або предметно-картинні позна­чення для кожного пункту плану.

Особливої уваги заслуговує навчання придумувати творчі розповіді за картиною. У своїх розповідях діти повинні від­творити сюжет картини, взаємозв'язки і взаємовідносини дійових осіб, вийти за межі картини. Для таких занять пот­рібно підбирати картини, які мають чітко виражену сюжетну ситуацію. Увага дітей повинна бути спрямована на вико­нання творчого завдання, на оволодіння поняттям «приду­мати розповідь». Логопед проводить бесіду за змістом кар­тини, ставить проблемні запитання, які стимулюють уяву дітей, наприклад, «Як ви гадаєте, що було до того, як...?». Після бесіди логопед ставить перед дітьми завдання «При­думайте, що трапилося ... (у лісі, на річці тощо)», пропонує невеликий план, проводить розбір плану, що добре активі­зує дитячу ініціативу. Дітей навчають логічно, послідовно розкривати зміст картини, домислювати початок події, кінець. Можливе складання колективної розповіді, коли ло­гопед або діти узагальнюють запропоновані дитячі розпо-віді-передбачення в одне розповідання. Завдання розповісти про те, що намальовано, веде до опису сюжету, завдання придумати початок і кінець до сюжету зобов'язує дитину придумати щось нове.

Внесення елементів творчості у розповідь за картиною є одним із підготовчих етапів навчання творчого розпові­дання на словесній основі.

На закінчення роботи над картиною проводиться аналіз та оцінка дитячих розповідей.