§5. Спеціальна методика формування синтаксичної

сторони мовлення

Навчання дітей із ПМР складання речень різних син­таксичних конструкцій передбачає знання логопедом зна­чення і правил побудови словосполучень і речень, а також правил поєднання слів у словосполученнях і реченнях в ук­раїнській мові.

Мовлення є системою пов'язаних між собою слів для вираження думки. Думки ж виражаються тільки у речен­нях. Слова у реченнях виконують різні функції. Одні з них складають граматичну основу речення, оскільки саме вони організовують навколо себе повідомлення. На їх основі фор­мується думка і будується речення (це підмет і присудок). Всі інші члени речення слугують для розгортання та конк­ретизації граматичної основи речення і не входять у її склад.

Слова у словосполученнях і реченнях поєднуються за смис­лом та граматично.

За смислом два слова поєднуються у тому випадку, якщо вони позначають поняття, взаємопов'язані в реальній дійс­ності (наприклад, слово «папір» поєднується зі словами «жовтий, зелений», бо цей предмет має ознаку кольору; не поєднується зі словами «гіркий, солоний» тощо). Смислове поєднання слів виражається граматично. Два слова поєд­нуються граматично у тому випадку, коли одне слово прий­має таку граматичну форму, якої потребує інше.

В українській мові існують такі граматичні засоби син­таксичного зв'язку:

1. Форми словозміни, тобто зміни слів за особами, спо­собами, часом, числами, відмінками, родами.

2. Службові слова (прийменники, сполучники, частки).

3. Інтонація. Вона є одним з показників завершеності речень, оформлює їх разом із іншими засобами як розпо-відальні, питальні, окличні, виражає зв'язок між членами речення, а також між частинами складного речення.

В українській мові існує два види синтаксичного зв'язку слів і речень: сурядність та підрядність.

Словосполучення і речення - самостійні синтаксичні оди­ниці, які розрізняються між собою за значенням, будовою і за функцією.

Словосполучення - це синтаксична одиниця, яка скла­дається з двох або декількох слів, пов'язаних за смислом та граматично підрядним зв'язком, слугує для розчленованого позначення складного поняття (подолання перешкоди, підкорення космосу).

Речення - це граматично та інтонаційно завершена оди­ниця мовленнєвого повідомлення, яка складається зі слова або групи слів, які мають у собі граматичну основу, слугує для формування, вираження та повідомлення думки. Осно­вою речення є предикат.

За структурою речення є прості (та прості ускладнені) і складні (складносурядні та складнопідрядні). За метою вис­ловлювання речення поділяють на розповідні, питальні, спонукальні. Емоційно-виражені речення називають ок­личними (за вираженням почуття).

Розуміння і відтворення різних синтаксичних конст­рукцій є складним процесом, що включає в себе розвиток мислення як у процесі породження мовленнєвого вислов­лювання: під час побудови смислової програми висловлю­вання, вибір мовних одиниць (слів, граматичних форм) у відповідності з їх значенням, контроль за побудовою мов­лення; так і в процесі розуміння висловлювання, яке буду­ється з одночасним врахуванням значення всіх одиниць, що в нього входять (слів, їх послідовності, граматичного оформлення, структури речення) і що передбачає взаємо­зв'язок різних рівнів аналізу і синтезу.

Основним завданням у роботі над синтаксисом є фор­мування у дітей із ПМР навичок правильної побудови різних

типів речень і уміння поєднувати їх у зв'язне висловлювання. Діти повинні оволодіти реченням як основною синтаксич­ною одиницею мови (Л.М.Єфімєнкова, Н.С.Жукова, І.С.Мар-ченко, Є.Ф.Соботович, Л.І.Трофименко, Т.Б.Філічєва, Г.В.Чір-кіна, Т.М.Швалюк та інші).

Робота над реченням проводиться шляхом виконання системи вправ, яка дає дітям можливість практично зас­воїти основні ознаки речення. В її основі лежить поступо­вий перехід від простого речення, непоширеного, двослівного до поширеного із другорядними членами та однорідними членами, а також паралельно ведеться робота з його грама­тичного оформлення.

Об'єднання слів у речення стає можливим тільки після попереднього засвоєння дитиною необхідних компонентів речення: його вербального складу, семантичної структури і форм зв'язку слів.

Для формування словосполучень і простих речень ре­комендують такі види роботи, які постійно ускладнюють­ся.

1. Навчання будувати фрази з двох, а потім з трьох слів (прості речення). З цією метою використовують наочно-дійові картинки, комунікативні ситуації, дидактичні ігри.

Складання речень за картинкою полегшується тим, що дія не змінюється, вона зафіксована. В іграх слово поєдну­ється з рухом; дія, яка демонструється, допомагає дитині будувати речення. Речення, складені за даними діями про­говорюються дітьми. Навчання дітей будувати фрази мож­ливе у будь-якій ігровій ситуації.

Робота над реченням починається з побудови простого непоширеного речення. На цьому етапі діти навчаються від­чувати синтаксичну основу речення (підмет та присудок):

- спочатку за предметно-дійовою картинкою або демонст­рацією дій діти навчаються односкладно відповідати на питання (Що робить мама? - читає. Що робить бабуня? -плете. Що роблять діти? - співають);

- далі навчають будувати прості речення шляхом пов­них відповідей на питання так, щоб діти відчули основу

речення (Що робить дівчинка? - Дівчинка малює. Що ро­бить тато? - Тато читає).

2. Робота над граматичним оформленням речення і його поширенням проводиться паралельно. На цьому етапі вона спрямована на навчання дітей складати речення з 3-6 слів. Діти вчаться виражати зв'язок між словами за допомогою синтаксичних та морфологічних засобів мови. За допомо­гою запитань педагог спрямовує і корегує порядок слів у ре­ченні так, щоб дитина не пропускала їх та вживала у пот­рібній формі, узгоджуючи з іншими словами. У дітей роз­вивають уміння мислити словами (Хто це? - кішка. Яка кішка? - Кішка пухнаста. Що робить пухнаста кішка? — Пухнаста кішка лежить. Де лежить пухнаста кішка? -Пухнаста кішка лежить на килимку).

3. Поширення речень за рахунок однорідних членів: за картинками, за демонстрацією дій (Що купила мама у крам-ниці? - Мама купила у крамниці моркву, цибулю, буряк.). Діти також вправляються у використанні узагальнюючих слів перед однорідними членами речення (Мама купила у крамниці овочі: моркву, цибулю, буряк). Поширення ре­чень відбувається і за рахунок однорідних головних членів речення (1). Хто весело танцює? - Діти весело танцюють. Які саме діти танцюють? — Хлопчик і дівчинка весело танцюють. 2) Що зробив Сашко? - Сашко вимив і витер чашки).

4. Окремим видом роботи є розвиток у дітей із ПМР ро­зуміння та вживання логіко-граматичних конструкцій, який ґрунтується на вже сформованих у дітей уміннях утриму­вати основну смислову ситуацію, виражену у реченні, буду­вати прості речення різної наповнюваності.

Логіко-граматичні структури - це складні синтаксичні . структури, які виражаються в причинно-наслідкових, прос­торових та часових відношеннях. Важливим є уміння ди­тини одночасно охопити і урахувати закономірності поєд­нання використаних у реченні мовних елементів у єдиному пасевдопросторовому просторі логіко-граматичного конст-рукту (О.Р.Лурія, Р.І.Лалаєва, Є.Ф.Соботович). Розуміння логіко-граматичних структур мови формується в дитячому

віці в процесі мовленнєвого спілкування і при нормальному розвитку дитини не потребує спеціального навчання.

Для дітей із ПМР поняття причинно-наслідкового зв'яз­ку - одне з найскладніших для розуміння, оскільки ці зв'язки і відношення предметів і явищ не завжди доступні безпосе­редньому сприйманню, вони розкриваються в процесі ак­тивної вербально-мисленнєвої діяльності. Діти також вчасно не оволодівають знаннями просторових відношень, не вміють їх бачити, виділяти і усвідомлювати, не розуміють співвід­ношення між об'єктами простору або між просторовими ознаками цих об'єктів.

Враховуючи, що логіко-граматичні конструкції можуть бути з прямим та інвертованим (непрямим) порядком слів, у спеціальній методиці виділяють (Є.Ф.Соботович, В.В.Ти­щенко, Л.І.Трофименко) три етапи, спрямовані на форму­вання та розвиток:

~ розуміння та утворення інвертованих синтаксичних конструкцій (Мишку наздоганяє кішка). Розуміння таких конструкцій вимагає трансформації їх у конструкції з прямим порядком слів (Кішка наздоганяє мишку). Це відбувається шляхом повторення інвертованого речення, уточнення син­таксичного значення кожного його члена за допомогою за­питань. У процесі цієї роботи діти перетворюють інвертоване речення у речення з прямим порядком слів, що свідчить про розуміння смислу висловлювання;

- розуміння та утворення пасивних синтаксичних конст­рукцій, які також мають непрямий порядок слів (Тарілка розбита дівчинкою). Для розуміння цього речення необхідно змінити в ньому порядок слів. З цією метою, після повторення речення дитиною, педагог ставить запитання щодо його зміс­ту (Хто розбив тарілку?);

- розуміння та утворення речень з парадоксальним смис­лом. Дані конструкції мають однаковий лексичний склад, але різне значення (Бабуся поливає квіти. Бабусю поливають квіти.). Для розвитку розуміння смислу речень використо­вують пари сюжетних малюнків із зображенням парадок­сальних ситуацій. Дітей навчають визначати взаємовідносини дійових осіб, реальність зображеної ситуації. Використо­вують такі завдання: відповісти на запитання до членів ре­чення з опорою на наочність і без такої, продовжити ре­чення, почате логопедом, потрібним словом, повторити за логопедом речення. Діти також самостійно складають ре­чення до кожної пари картинок, відповідають на питання «Чи так буває?», «Як сказати правильно?», визначають правильність ситуації без наочності тільки на вербальному матеріалі.

Речення з парадоксальним змістом використовують для спрямування уваги дітей на граматичне оформлення слів у реченні.

З метою розвитку вербальної творчості дітей із ПМР навчають складати речення творчого характеру: за трьома, а потім за однією предметною картинкою; добирати необхід­ні за смислом слова у речення.

Усі вправи зі складання речень проходять в ігровій фор­мі, подаються у контексті ігрового сценарію, ігрової ситуа­ції або гри з використанням іграшок та картинок, сюрприз­них моментів, казкових персонажів або героїв літературних творів.

Подальше формування синтаксичної сторони мовлення пов'язане зі становленням зв'язного мовлення, і у першу чергу, з монологічною його формою.

Поряд із продовженням роботи над поширенням прос­того речення дітей (III рівень ЗНМ, ФФНМ) підводять до складання найпростіших видів складних (складносурядних та складнопідрядних) речень (І.С.Марченко, Т.М.Швалюк).

Основним завданням цього етапу роботи є навчити ді­тей побудови складних синтаксичних конструкцій з сурядним та підрядним зв'язком. Цей процес відбувається поступово: за питаннями, демонстрацією дій, за двома малюнками, по­в'язаними між собою сюжетом та логічним зв'язком, гра­фічними схемами і, нарешті, за єдиним сюжетним малюнком, за наочною ситуацією.

Оволодіння навичками побудови складних речень вимагає від дітей осмислення значень сполучників сурядності та підрядності.

62

Шляхом різноманітних вправ та пояснення дітей спо­чатку знайомлять зі сполучниками сурядності: «а», «але», «і». За допомогою сполучника «і» виражається у мовленні послідовність або одночасність подій, сполучник «а» є про­тиставним, «але» - заперечливим. Потрібно пам'ятати - ма­люку важко пояснити значення терміна «сполучник», тому воно замінюється словосполученням «маленьке єднальне слово», вказуючи на функцію сполучника у реченні.

Оволодінню дітьми навичками конструювання складних речень сприяють спеціально розроблені прийоми, основним з яких є прийом питання - відповідь. Діти мають бути пос­тавлені у такі ситуації, які спонукали б їх до висловлювань у формі складних речень з інтуїтивним вибором необхід­ного сполучника. Складання складносурядних речень від­бувається за демонстрацією дій (Віра сіла на диван і Сашко також сів на диван. Віра сіла на стілець, а Сашко на диван. Віра запропонувала сісти на стілець, але Сашко відмовив­ся.), за двома предметно-дійовими (Бабуня плете, а дідусь читає газету. Машина їде по дорозі, і автобус теж їде по до­розі) та за сюжетними картинками (Дмитрик грає на дудочці, а Тетянка танцює. Білка сидить на ялинці, а заєць сидить під ялинкою. Оля взимку катається на ковзанах, і Миколка теж катається на ковзанах). Складаючи речення, дітей нав­чають порівнювати дії (сидіти - стояти), ознаки (чорний — білий), властивості (гарячий - холодний) конкретних пред­метів, почуття людей (веселий - сумний), протиставляти певні явища, події, вчинки людей, казкових персонажів (Небо було чистим, але раптом пішов дощ. Коза наказала козенятам нікому не відкривати двері, але вони не послухали мами). Використовують також прийом самостійного при­думування дітьми речень із важкими у морфологічному від­ношенні словами та словосполученнями (зняти, одягнути, пухнасте курча, колючий їжачок), з декількома словами (дівчинка, хлопчик, м'яч).

На подальших заняттях дітей знайомлять зі складно­підрядними реченнями: причини, наслідку, мети, часу. їх побудова базується на пізнанні та осмисленні дітьми зв'яз­ків і відношень, що існують у реальному житті. Дітям поясню ють значення підрядних сполучників («маленьких слів»), що виражають причинно-наслідкові, часові, просторові зв'язки і відношення і слугують для зв'язку двох простих речень.

Дітей навчають будувати складнопідрядні речення, пра­вильно поєднуючи частинки цього речення за допомогою відповідного сполучника, спираючись на зразок логопеда, його питання за серією двох послідовно пов'язаних між со­бою сюжетних малюнків, єдиним сюжетним малюнком. Використовують вправи зі складання складних речень шляхом додавання придаткових речень (Діти побігли до­дому, тому що... - пішов дощ).

Роботу краще розпочинати зі складнопідрядного речення причини, яке вказує на причину дії, про яку говориться в головному реченні, і відповідає на питання чому? З якої причини? Через що? Для дітей старшого дошкільного віку є природнім цікавитися причиною певного явища, події, дії, вчинків людей. Ці речення є найбільш близькими для розу­міння. Для роботи використовують наочність, де чітко виз­начається зображена причина і наслідок. Діти відповідають на питання логопеда за змістом причини, а також ставлять його самі, отримуючи відповідь логопеда. Частини речення поєднуються в одне ціле (Чому Катруся плаче? Сашко заб­рав м'яч. - Катруся плаче, тому що Сашко забрав у неї м'яч). Використовують і питання, що вимагають відповіді творчо­го характеру (Чому виросли гриби на галявині? - Тому що пройшов дощик).

Для кращого розуміння смислу даного виду синтаксич­них конструкцій у навчанні використовують речення-пере-вертні (Руки брудні, тому що дівчинка їх миє. Зима насту­пила, тому що ведмідь ліг спати у барлогу).

Далі робота іде над складнопідрядними реченнями нас­лідку, що вказують на наслідок дії, про яку говориться у головному реченні. Речення будуються з використанням сполучників «так, що» (Весною так пригріло сонечко, що виросли перші проліски). В основі формування навичок по­будови даного типу речень лежать вміння дітей встановлю­вати наслідок відповідно до причини.

63

- СПЕЦІАЛЬНА МЕТОДИКА ПОЧАТКОВОГО НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

119

Наступними опрацьовуються складні речення з підряд­ними мети, які уточнюють мету дії, про яку говориться в головному реченні. Підрядні речення мети поєднуються з головними простими і складними сполучниками «щоб», «для того, щоб». Найкращим мовним матеріалом є теми «Призначення предметів», «Професії», «Свійські тварини» (Для чого нам потрібні...? - ножиці, олівець, лопата тощо. Люди тримають собаку для того, щоб він охороняв дім).

Найбільших зусиль від дітей із ПМР вимагають речення з підрядними часу та умови, які уточнюють час дії, про яку говориться у головному реченні, і відповідають на питання «коли?», «з якого часу?», «як довго?». Підрядні речення часу з'єднуються з головним за допомогою сполучників і сполучних слів «коли», «як тільки», «поки», «після того», «ледве», «щойно». Потрібно враховувати, що у дітей у недостатній мірі сформоване почуття часу, особливо частин доби, які передбачають режимні моменти життя людини, послідовність пір року, подій у часі та уявлення про них. Робота з формування цього типу речень проводиться з опо­рою на сюжетні малюнки, які є зоровою опорою сприйман­ня абстрактних понять часу, та з опорою на режимні мо­менти перебування дітей у дитячому закладі (Як тільки закінчилися заняття, діти з вихователем вийшли на прогу­лянку. Щойно прийшла весна, у лісі виросли проліски).

У процесі роботи з навчання складання складних речень використовують опорні ілюстративно-графічні схеми, за допомогою яких речення «записують» (семантичний аналіз) та підбирають до сюжетного малюнку (— - складносурядне речення; ->- - складнопідрядне речення).

Уміння дітей складати речення різної складності зак­ріплюють у роботі над казками, віршами, оповіданнями, сю­жетно-дидактичними іграми та у повсякденному мовленні.

Контрольні питання та завдання:

1. Розкрийте поняття «граматична правильність мов­лення» .

2. Що називають граматичним значенням слова?

3. Які завдання постають перед логопедом з формуван­ня граматичної правильності мовлення у дітей із ПМР?

4. Які умови і шляхи формування граматично правиль­ного мовлення у дітей із ПМР?

5. Якими способами словотворення навчають дітей із ПМР?

6. Розкрийте послідовність роботи з формування синтак­сичної сторони мовлення.

Розділ V

Спеціальна методика виховання звукової культури

мовлення