Розділ II східнослов'янська держава київська русь (VI cт. – перша половина XIII cm.)

Уміщені в розділі джерела характеризують Київську Русь упродовж її існування як одну з могутніх, економічно і культурно розвинутих і шанованих держав середньовічної Європи. її територія сягала від Балтики і Льодовитого океану до Чорного моря, і від Волги до Карпат. Київська Русь, знаходячись у центрі торгових шляхів, була контактною зоною між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією.

Утворення Київської Русі мало велике історичне і культурне значення як для слов'янських, так і неслов'янських народів. Її досягнення в економіці та культурі ставали надбанням естів, латишів, литви, весі, мері, муроми, мордви, тюркських та інших народів, які частково етнічно і політично консолідувались у складі Київської Русі (документи 3-13).

Відомо також, що політика, економіка і культура Київської Русі посідали визначне місце в соціально-економічному і культурогенезному калейдоскопі Європи, активно впливали на процеси розвитку європейської та світової цивілізацій.

З Київською Руссю, її князями підтримували політичні, економічні, культурні та родинні зв'язки правителі Візантії, Франції, Німеччини, Швеції, Данії, Польщі.

Визначну подію у розвитку Київської Русі – впровадження християнства у 988 р. – висвітлюють джерела 14-17.

Цікаві відомості про історію Київської Русі, турботу київських князів про зміцнення своєї держави, посилення її впливу у міжнародних відносинах та захист від нападів кочових орд – печенігів, половців і татаро-монгольських завойовників подано в документах 18-34.

Культурна діяльність – це діяльність духовна, і вона характеризується передусім доцільністю, що відображається в першу чергу в літературі та усній народній творчості. Ці складові української культури в добу Київської Русі набули значного розквіту. Про їх зміст, особливості та емоційно-психологічну спрямованість свідчать документи 34-35.

Наприклад, «Поучення дітям» Володимира Мономаха (документ 34), яке було вперше вміщене у «Повісті временних літ» у 1096 р. «Поучення» є струнким викладом політичних і філософсько-етичних поглядів видатного і прогресивного державного діяча Київської Русі кінця XI – початку XII ст. Володимир Мономах постійно піклувався про благо держави, її міць, велич, культурний розвиток і вчив своїх майбутніх спадкоємців у повсякденному житті керуватись саме цими ідеями, а не вузькими особистими інтересами.

У розділі наводяться також уривки із зарубіжних джерел (36-38). Зокрема – з найзначнішої праці імператора Візантії Костянтина Багрянородного «Про керування державою», а також з «Книги країн», автор якої невідомий, але, як вважають дослідники, він був родом із Персії, та з «Книги дорогоцінних скарбів» Абу-Алі Ахмеда Ібн-Омар ібн-Даста, відомостей про якого майже не збереглось.

3./ «Повість временних літ» про заснування києва і княжіння кия

Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, – бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, – то було (між них) три брати: одному ім'я Кий, а другому – Щек, а третьому – Хорив, і сестра їх – Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив – на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони (тут) звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.

Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому (й) казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, (щоправда, до якого), а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од (того) цесаря, – котрого я не знаю, (як не знаю) і при котрім він цесарі приходив (туди).

А коли він вертався назад, (то) прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів (тут) сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, що жили поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те – Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. І два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися.

А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян...

Літопис руський. – С. 4-7.