Література:

1. Бодров Ю.І. Історія Уманського козацького полку. – К., 2001. – 280 с.

2. Запорожці: До історії козацької культури / Упорядк. тексту, передм. І. Кравченка. – К., 1993. – С. 96-394.

3. Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості (Матеріали міжнародної наукової конференції). – К., 1997. – 375 с.

4. Історія українського війська / Авт. І. Крип’якевич та ін. – Львів, 1992. – С. 133-293.

5. Історія українського козацтва. Нариси у двох томах / Рекл.: В.А. Смолій (відп. ред.) та ін. – К., 2006. – Т. 1. – С. 5-227; 471-531.

6. Мицик Ю.А. Умань козацька і гайдамацька. – К., 2002. – С. 3-109.

7. Наливайко Д. Козацька християнська республіка (Запорозька Січ у західноєвропейських літературних пам’ятках). – К., 1992. – 495 с.

8. Народна пам’ять про козацтво. – Запоріжжя, 1991. – 160 с.

9. Сергійчук В.І. Іменем Війська Запорозького (Українське козацтво в міжнародних відносинах XVI – середини XVIII ст.). – К., 1991. – 252 с.

10. Смолій В.А. Феномен українського козацтва в загальноісторичному контексті // УІЖ. – № 5. – С. 61-73.

11. Стороженко Іван. Великий кордон і українське козацтво кінця XV – середини XVIІ ст. // КС. – 2006. - № 1. – С.31-46.

12. Стороженко Іван. Дике поле кінця ХІУ – середини XVIІ ст. як складова частина Великого Кордону України // КС. – 2006. – № 2. – С. 12-21.

13. Щербак В.О. Козацтво в класово-становій структурі українського суспільства (друга половина XV – середина XVIІ ст.) // УІЖ. – 1991. – № 11. – С. 43-53.

14. Щербак В.О. Козацтво і православ’я // КС. – 1993. – № 5. – С. 71-77.

15. Щербак В.О. Українське козацтво: формування соціального стану. Друга половина XV – середина XVIII ст. – К., 2000. – 300 с.

16. Щербак В.О.Джерела формування українського козацтва // УІЖ. – 1994. – № 2-3. – С. 75-84.

17. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – К., 1990. – Т. 1-2-3.

Семінар № 9

„ІСТОРИЧНА ДОЛЯ КРИМУ, ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я, ПРИАЗОВ’Я, ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ І ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ”

Мета: Розглянути процес інкорпорації українських земель Російською державою, з’ясувати територіальні та політичні трансформації, в результаті яких була знищена українська козацька державність, а українські землі були перетворені на околицю Російської імперії.

План

1. Анексія Росією Криму. Інкорпорація Північного Причорномор’я і Приазов’я Росією.

2. Включення Правобережної України і Західної Волині до складу Російської імперії.

3. Політико-адміністративні й соціально-економічні нововведення російського уряду на правобережних українських землях.

ІНДЗ

Пояснити терміни: анексія, інкорпорація, Правобережна Україна.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Готуючи відповідь на перше питання, доцільно нагадати, що за Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 р., котрим закінчилась російсько-турецька війна 1768-1774 рр., Кримське ханство стало незалежним від Оманської імперії. Росія приєднувала українські землі в межиріччі Дніпра і Півд.Бугу до узбережжя Чорного моря та частину морського узбережжя з фортецями Керч, Єнівале, Кінбурн і Азов. Ці та інші умови договору значно посилювали колоніальну політику Росії на півдні України. У 1776 р. російський уряд вирядив війська у Крим і вони оволоділи Перекопом. В лютому 1777 р. від влади був усунутий хан Давлет-Гірей, а новим ханом при підтримці Росії став її прибічник Шагін-Гірей. Завдяки діяльності російської дипломатії, зокрема російським інтригам у 1781 р., і вибухнуло повстання проти татарської династії Гіреїв. Бунти продовжувались до 1783 р. і Катерина ІІ відіслала в Крим 54-тисячне військо для наведення порядку в краї. А 8 квітня 1783 р. вона видала маніфест «Про включення до Російської держави Кримського краю, півострова Таманія і цілого Кубанського краю». На землях колишнього Кримського ханства 2 лютого 1784 р. було створено Таврійську область з центром у Сімферополі. Управління нею було віддане князю Г.Потьомкіну, який відтоді обійняв посаду Катеринославського й Таврійського генерал-губернатора.

З приєднанням до Росії там запроваджено російську адміністрацію і почалася русифікація краю. Нещадно нищились культурні пам’ятки тощо. Здійснювалась політика вичищування Криму від татарів. Багато татарського населення емігрувало до Туреччини.

Захопивши Крим, Росія використала його бухти. У 1783 р. засноване м.Севастополь, що згодом став основним портом чорноморського флоту. У 1784 р.на місці с.Ак-Мечету було збудоване місто Сімферополь, яке стало центром пізнішої Таврійської губернії.

З утворенням Таврійської області, Азовська і Новоросійська губернії втратили значення порубіжних територій. Указом від 30 березня 1783 р. із цих двох губерній було утворене Катеринославське намісництво на чолі з Г.Потьомкіним. Його адміністративним центром спочатку був Кременчук, а з 1789 р. – Катеринослав. Після завершення російсько-турецької війни 1787-1791 рр. до Катеринославського намісництва було включено й Очаківську область. У січні 1795р. із частинами Брацлавської губернії та трьох повітів Катеринославського намісництва було утворено Вознесенську губернію з центром у Новомиргороді. У листопаді вона стала вже намісництвом з центром у Вознесенську.

Відповідно до царського указу «Про новий поділ держави на губернії» (12 грудня 1796 р.) намісництва були ліквідовані. Замість Катеринославського і Вознесенського намісництв та Таврійської області була вдруге утворена Новоросійська губернія. Вона проіснувала до 1802 р., коли вся територія Південної України була поділена на три губернії – Катеринославську, Миколаївську ( з 1803 р. – Херсонська) і Таврійську. Так політичний лад Північного Причорномор’я складався відповідно до загальнодержавної політики та уніфікації всієї системи місцевого управління.

У відповіді на друге питання спочатку потрібно нагади, що за умовами Карловецького мирного договору (1699 р.) Правобережна Україна знову відходила до Речі Посполитої. Та залежність Польщі від сильних європейських держав визначила її долю в останній чверті ХVІІІ ст. У Речі Посполитій зросла політична анархія, зміцнилася влада магнатів, посилився національно-релігійний гніт українців, білорусів. Спроби реформ у 2-й половині ХVІІІ ст. зазнали протидії частини магнатів та шляхти, яких підтримувала Росія, Австрія, Прусія (Барська та Торговицька конфедерації). У 1772,1793 і 1795 роках Австрія, Росія та Прусія здійснили три поділи Речі Посполитої, внаслідок чого вона перестала існувати як держава.

В ході першого поділу Польщі доля правобережних українських земель не вирішувалася. А за другим поділом Речі Посполитої, затвердженим сеймом у м. Гродно в 1793 році, все Правобережжя, окрім Волині, було включене до складу Росії. А Волинь було приєднано до Росії в ході третього поділу Речі Посполитої у 1795р. Під владою Російської держави опинилися Литва, Білорусь, Волинь, Київщина, Поділля.

У третьому питанні необхідно з’ясувати зміни в адміністративно-територіальному поділі новоприєднаних земель. До цього, у складі Речі Посполитої на Правобережній Україні, Волині і Східній Галичині існував поділ на воєводства. Міста мали самоврядування на основі Магдебурзького права. В них існував також адміністративний апарат центральної королівської влади – воєводське і старостинське управління. Адміністративний устрій приватновласницьких міст значною мірою залежав від волі їх власників.

На відібраних від Речі Посполитої і включених до Росії за другим поділом Київщині, Брацлавщині, Східній Волині і частині Білорусії в травні 1793 р. було утворене Ізяславське намісництво, яке поділялося на Мінську, Ізяславську і Брацлавську губернії. В результаті третього поділу Польщі до Російської держави відійшла Західна Волинь. Територію колишніх Ізяславської і Брацлавської губерній та Кам’янецької області стали охоплювати три губернії – Волинська, Брацлавська і Подільська. Наприкінці 1796 р. частину земель Брацлавського намісництва було приєднано до Київського, а на воз’єднаній території Правобережної України утворено дві губернії – Подільську й Волинську.