Реферати:

Запорозька Січ – адміністративний устрій і господарство.

Військове мистецтво запорозького козацтва.

Культура запорозького козацтва.

Дмитро Вишневецький на тлі ранньої історії козацтва.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Готуючи відповідь на перше питання, необхідно пригадати теорії походження козацтва. серед яких: „хозарська”, „чорно-клобуцька”, „черкаська”, „татарська”, „автохтонна”, „болохівська”, „бродницька”, „уходницька”, „захисна”, „соціальна”. Важливо розуміти, що кожна окремо взята теорія не може в повній мірі пояснити виникнення такого феномену, яким стало козацтво. Тільки в комплексі, з урахуванням соціально-політичних обставин та геополітичного розташування українських земель, можна збагнути сутність, генезу та особливості козацтва.

Означуючи коло причин появи козацтва, варто назвати ті чинники, які сприяли появі цього суспільного стану. Серед них такі: існування територіальних обширів зі сприятливими для життєдіяльності умовами; досвід освоєна південних українських земель угодниками, здобичниками, бродниками; природне прагнення до пошуків кращого життя, самоствердження. А причини появи козацтва корінилися в тих соціально-економічних і політичних умовах, які склалися на українських землях в кінці XV – на початку XVI ст. Серед них варто виділити такі: Польща і Литва ліквідували автономність українських земель; розширення феодального землеволодіння супроводжувалось обезземеленням козацтва і підштовхувало процес освоєння нових земель; посилення соціального, національного і релігійного гніту; зростання зовнішньої загрози і необхідність захисту від турецько-татарської агресії.

Термін „козак” вперше згадується в Початковій монгольській хроніці 1240 р., куди перейшов із тюркських мов у значенні „схильний до завоювання”. У XIV ст. вживається в значенні „страж”. Частіше слово „козак” вживалося на означення вільних людей, котрі населяли південноукраїнські степи. Перша писемна згадка про українських козаків міститься у хроніці М. Бєльського під 1489 роком.

Друге питання – висвітлення процесу створення Запорозької Січі і її характеристика. Близько 1552 (за ін. дан. 1554-55 чи 1556 р.) південніше від дніпрових порогів була створена військово-політична організація, основною функцією якої була відсіч нападів турків і татар. З часом вона перетворилася на державно-політичне утворення козацтва з демократичним устроєм. Кордони Запорозької Січі до кінця XVII ст. не були окреслені. Впродовж XVIII ст. її територія під назвою „Вольності Війська Запорозького” вже була чіткіше окреслена. Столицею Запорозької Січі було місто-фортеця, яке вісім разів міняло своє розташування. Вищою законодавчою владою виступала загальновійськова рада, в якій мали право брати участь усі козаки. Січчю керував уряд на чолі з кошовим отаманом, який щорічно переобирався.

Дмитро Вишневецький (1516-1563) – перший з достовірно відомих козацьких гетьманів. Походив з волинського князівського роду, власник земельних маєтків у Кременчуцькому повіті. В 1550-1553 рр. – староста черкаський і канівський. Як королівський стражник, на о. Хортиця побудував потужне укріплення, що стало прототипом Запорозької Січі. Звідти здійснив кілька успішних походів проти турків і татар. У 1563 р. втрутився у боротьбу за молдовський престол. На території Молдовського князівства 4 тис. козацький загін Д. Вишневецького був розгромлений і гетьман потрапив у полон. Після жорстоких катувань, за наказом турецького султана страчений у Стамбулі.

Готуючись до відповіді на третє питання, необхідно запам’ятати, що „реєстровими” називали козаків, які перебували на державній службі Речі Посполитої у другій половині XVI – першій половині XVII ст. і вносились у спеціальні списки – реєстри. Перший відомий реєстр був складений за наказом короля Сигізмунда ІІ Августа у 1572 році. Тоді коронний гетьман Юрій Язловецький прийняв на державну службу 300 осіб. Першим гетьманом реєстровців був Ян Бадовський.

У 1578 р. король Стефан Баторій збільшив реєстр до 600 осіб. Вони отримали козацькі клейноди, право власної військової, адміністративної і судової юрисдикції, звільнялися від податків та повинностей. Реєстровці мали право на землеволодіння, право займатися промислами і торгівлею, одержували казенну платню за військову службу. У володіння отримали містечко Трахтемирів, де розміщувався арсенал і шпиталь для поранених і старих козаків. Землі до Чигирина виділялись для поселення реєстровим козакам.

Найбільшим був реєстр, складений у 1649 році (40 тис. козаків).

У другій половині XVII ст. замість реєстрів почали складати компути (списки), в яких визначалася належність до козацького стану.

У четвертому питанні потрібно відмітити, що за своїм характером Запорозька Січ була військово-демократичною республікою, вона мала ознаки державності, власну територію і військо, яке охороняло її кордони, свій уряд, який виконував законодавчі, виконавчі та судові функції, свою символіку (прапор і герб), скарбницю. На Січі діяло звичаєве право. Вищим органом влади була козацька рада, на якій вирішувались найважливіші питання внутрішнього життя, питання війни і миру, дипломатичних зносин, обрання козацької старшини, розподіл землі між куренями і т. д. Очолював Запорозьку Січ виборний гетьман (після 1648 р. – кошовий отаман). Для оперативного управління справами існувала рада старшини. Виконавчий уряд Січі складався з кошового отамана, військового писаря, військового судді та військового осавула. На Січі виборними були всі посади – від найвищої (гетьмана) – до найнижчої.

Суттєвим доповненням до розповіді про державний устрій Запорозької Січі буде фрагмент про територіально-адміністративний поділ „Вольностей Запорозьких”, про чисельність козацтва, про господарство, звичаї і традиції козаків. Усі ці відомості варто почерпнути із роботи Д.І. Яворницького „Історія запорозьких козаків”.

Підводячи підсумки семінарському заняттю, варто підкреслити, що козацтво – суспільний стан в Україні XVI-XVIII ст., який виник в зоні Великого кордону між християнською європейською цивілізацією і азійською ісламською. Козацтво – це збірна назва, під якою розумілося і запорозьке, і реєстрове козацьке населення українських земель. Упродовж XVI ст. сформувалась ще й така категорія козацтва як городове. Його організаторами були прикордонні старости: черкаський, хмельницький, барський, які набирали охочих до прикордонної служби. З військово-промислового стану козацтво трансформувалось у військово-служилий, а згодом у захисників національних, політичних, релігійних прав та культурної самобутності українського народу.

* * *

Готуючи відповідь на перше питання другого семінару, необхідно відзначити, що саме боротьба проти турецько-татарської агресії стала яскравою сторінкою в історії українського козацтва. У 70-х рр. XVI ст. козацтво боролося з турецькими силами у Молдові. У 1574 р. запорожці на чолі з Іваном Свирговським вели бої з турецькими військами в союзі з молдовськими повстанцями. У 1577 р. козацький ватажок Іван Підкова захопив Ясен (столицю) і був проголошений молдовським господарем.

Поступово козацтво почало проводити власну, незалежну від польського уряду, зовнішню політику (втручання у молдовські справи, зносини з цісарем Рудольфом ІІ).

Окремо потрібно розповісти про Молдовські походи 1594-1595 рр., які являли собою боротьбу проти татар і участь у міжусобній боротьбі претендентів на господарський (князівський) стіл водночас.

Наприкінці липня 1594 р. С. Наливайко з 4 тис. козацьким загоном виступив у похід на Молдову. Заволоділи найбільшою у Придністров’ї турецькою фортецею Тягиня і упродовж місяця пустошили її околиці. На зворотному шляху на переправі через Дністер їх наздогнав молдовський господар Аарон із 7 тис. армією і відбив трофейний обоз.

Наприкінці жовтня 1594 р. реєстрові козаки, запорожці і „збиранина” Северина Наливайка (усіх разом 12 тис.) вирушили на Молдову. Перейшовши Дністер, 29 жовтня вони вже були під Цецорою. Вони тричі розбили війська молдовського господаря і вигнали його у Валахію. Козацькі війська заняли Цецору і Ясси. Через 2 тижні вони повернулись на Батьківщину.

У лютому-березні 1595 р. козаки, об’єднавшись із молдовським і семигородським військами, діяли проти турків і турецьких сил на території Молдови. Козаки штурмували Тягин, Білгород, Кілію. Великі загони козацтва діяли при штурмі Браїлова та Ізмаїла. У першій половині 1595 р. козацькі війська діяли на досить великій території – угору по Дунаю (Силістрія, Добруджа, Рущук, Нікополь) і на півдні – аж до Балканських гір і Софії. Загальна чисельність козацтва, що діяло проти турків сягала 20 тис. осіб. Після поразки під Тягином об’єднаних протитурецьких сил наприкінці 1595 р., козацтво з Наливайком і Лободою після двомісячного походу повернулося на Поділля.

З другої половини 70-х рр. XVI ст. активізуються морські походи козацтва проти Кримського ханства й Туреччини. Чергове піднесення воєнної активності козацтва було пов’язане з ім’ям гетьмана С. Кішки (70-ті роки XVI ст. – 1698 р.).

У підсумку варто підкреслити, що молдовські походи 70-90-х рр. XVI ст., як і морські експедиції козацтва вплинули на становлення самосвідомості українського козацтва і на зростання козацьких претензій. Завдяки походам козацтво виступило самостійним суб’єктом міжнародних відносин.

Відповідь на друге питання бажано розпочати із біографічних відомостей про Криштофа Косинського (середина XVI ст. – 1593). Очолюване ним повстання 1591-1593 рр. було першим великим рухом проти польського режиму в Україні.

В серпні 1591 р. Косинський на чолі повсталих козаків зайняв Пиків, звільнив від польської влади Білогородку, Чуднів, Білу Церкву, Переяслав. Присягу на вірність повсталим склали жителі Канева, Корсуня, Переяслава, Черкас, Богуслава. Практично вся Київщина і Брацлавщина були охоплені повстанням, звідки воно перекинулося на Волинь і частково Поділля. Вирішальна битва відбулася під П’яткою (тепер село Чуднівського р-ну, Житомирської обл.) 2 лютого 1593 р. Повстанці зазнали поразки, відступили на Запорожжя, але повстання не припинилося. У травні 1593 р. К. Косинський спробував оволодіти Черкасами, де знаходилися війська О. Вишневецького, але загинув.

Третє питання теж доречно розпочати із висвітлення біографічних даних Северина Наливайка (бл. 1560-1597 р.).

Навесні 1594 р. С. Наливайко виступив проти польської влади на Брацлавщині. Повстанці оволоділи Теребовлею, взяли Гусятин, Сатанів, Городок. У липні-серпні повстання поширилось на Поділля, Галиччину, а потім і Волинь. Разом з реєстровцями Г. Лободи, наливайківці восени 1594 р. розбили шляхетське військо під Брацлавом, а в листопаді здійснили похід до Молдови. У лютому-травні 1595 р. Наливайко і Лобода здійснили новий похід до Молдови, пізніше – до Угорщини. У вересні 1595 р. повстанці були під Замостям, були у Самборі. Почався новий етап повстання. Наливайківці рушили на Луцьк, а звідти – у Полісся та Білорусь, зайняли Слуцьк. Пройшли містами Південної та Східної Білорусі і в середині січня 1596 р. повернули на Волинь.

У липні до короля Сигізмунда ІІІ С. Наливайко виклав власний план врегулювання взаємин козацтва із владою. Він просив виділити йому територію між Бугом і Дністром південніше Брацлава і осадити там козацьке військо кількістю близько 2 тис. чол., яке б утримувалося королем і служило йому.

В кінці січня 1596 р. наливайківці відійшли на Волинь, а звідти через уманські ліси до Білої Церкви. Там вони об’єдналися з іншими повстанськими загонами і біля с. Трипілля відбулася жорстока битва, після якої повстанці відступили на Лубенщину. Над р. Солоницею 25-28 травня 1596 р. відбулася вирішальна битва. Після 2-тижневої оборони повстанці капітулювали і видали своїх ватажків. Незважаючи на обіцяну амністію, більшість козаків тут же перебили, а С. Наливайка після катувань страчено у Варшаві.

Юридичним підсумком цієї війни козацтва став універсал короля Сигізмунда ІІІ від 1 вересня 1596 р., за яким козаки, що не перебували на державній службі, оголошувались поза законом. Наказано ловити їх і страчувати.

Загальним підсумком козацьких повстань 1591-1596 рр. стало створення передумов для різкого зростання і посилення козацтва. Вже в найближчі десятиріччя козацтво перетворилося у провідний суспільний стан України.