Мікози лор-органів

ТРИВАЛІСТЬ ЗАНЯТТЯ — 3 год.

МЕТА ЗАНЯТТЯ: вивчити основні збудники мікозів ЛОР-органів, їх клінічну картину, принципи діагностики та лікування.

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ТЕМИ. Актуальність теми зумовлена збільшенням кількості мікозів ЛОР-органів, складністю їх діагностики, стійким перебігом із високою частотою рецидивів і складністю лікування.

Збудниками мікозів ЛОР-органів є умовно-патогенні гриби. До факторів, які сприяють росту мікозів, можна віднести нераціональну антибіотикотерапію, застосування препаратів,

що пригнічують імунітет, наявність злоякісних новоутворень, хронічних процесів та імунодефіцитних станів, складність лабораторної діагностики мікозів тощо. Певну роль у патогенезі мікозів відіграє мікогенна алергія.

Серед збудників отомікозу переважають гриби роду Aspergillus, на другому місці — Саndida. Переважною скаргою хворого на мікоз зовнішнього слухового ходу є свербіння. Зовнішній слуховий хід звужений за рахунок інфільтрації шкіри, яка вкрита відшарованими лусочками епідермісу. Можуть бути виділення з вуха, колір яких залежить від збудника: чорні, жовтувато-зелені, сіро-чорні, у вигляді казеозних мас (Aspergillus); сірі (Mucor) та ін.

Клінічна картина мікотичного середнього отиту відрізняється наявністю періодичних значних виділень з вуха, інтенсивним шумом у вухах. Характерним є раптове виникнення цих явищ на фоні відносно спокійного перебігу отиту. Має місце наявність декількох перфорацій барабанної перетинки та приєднання зовнішнього отиту.

Серед фарингомікозів найбільш поширеним є кандидоз слизової оболонки ротоглотки ("молочниця"). Процес локалізується переважно на піднебінних мигдаликах у вигляді білуватих нальотів. Лептотрихоз глотки не є мікотичним ураженням. Збудник лептотрихозу — нитчаста мікобактерія Leptotrix buccalis.

Мікози приносових пазух поділяють за характером ураження на дві форми: неінвазивну та інвазивну. Неінвазивна форма являє собою міцетому (грибкове тіло), за якої процес локалізується переважно в слизовій оболонці. У цьому разі звичайно відмічають симптоми хронічного запалення приносових пазух, але більш виражені. Міцетому найчастіше спричинюють гриби роду Aspergillus, але можуть і Fumigatus, Candida, Alternaria, Вірlaris. Найчастішою локалізацією міцетоми є верхньощелепна пазуха. Провідну роль в етіології її виникнення має наявність пломбувального матеріалу в пазусі, який потрапив туди через канали зубів верхньої щелепи. Вміст солей цинку в пломбувальному матеріалі відіграє каталітичну роль у розвитку грибкової флори. Клініка міцетоми верхньощелепної пазухи нагадує хронічний гнійний гайморит, але може мати і безсимптомний перебіг. Рентгенологічно міцетома приносових

пазух має щільність металу, тому що в процесі життєдіяльності гриба відкладаються солі кальцію. В разі інвазійної форми, або глибокого мікозу, процес розповсюджується на окістя і кістку. Глибоку форму частіше спричинюють дріжджеподібні та плісняві гриби. Для захворювання характерне відчуття тиску або стороннього тіла в пазусі. Рентгенологічно виявляється хмароподібне затемнення ураженої пазухи.

При поліпозних риносинуїтах під час дослідження зрізів тканини поліпів у 85 % виявляють різних представників грибкової мікофлори, таких як Aspergillus, Clatosporium, Dematiassons, Histoplasma. Не тільки самі гриби, але й продукти їх життєдіяльності можуть зумовити сенсибілізацію організму, що значно погіршує перебіг захворювання і потребує застосування додаткових заходів, спрямованих на десенсибілізацію організму.

Мікотичні ларингіти поділяють на три основні форми: катарально-плівчасту, атрофічну й інфільтративну. Симптомами захворювання можуть бути захриплість голосу, біль під час ковтання, кашель, свербіння в горлі.

Лікування мікозів ЛОР-органів включає загальну і місцеву антимікотичну терапію. Загальну антимікотичну терапію використовують тільки в разі тяжкого перебігу захворювання, вона включає застосування таких препаратів, як флуконазол, амфотерицин В, інтраконазол, тербінафін, кетоконазол. Перевагу надають використанню антимікотичних препаратів місцевої дії, таких як нітрофунгін, канеетен (клотримазол), амфотерицин В, нізорал, діфлюкан, екзодеріл та інші. При грибковому синуїті пунктують верхньощелепні пазухи з уве­денням у них розчину протигрибкового препарату. Лікування міцетоми верхньощелепної пазухи хірургічне. Під час подаль­шого патогістологічного (мікроскопічного) дослідження у видаленому матеріалі виявляють нитки міцелію гриба.

ОСНОВНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ:

1. Класифікація мікозів ЛОР-органів.

2. Основні збудники мікозів ЛОР-органів.

3. Клініка мікозів зовнішнього слухового ходу і середнього вуха.

4. Клініка мікозів глотки.

5. Клініка мікозів приносових пазух.

6. Клініка мікозів гортані.

7. Принципи діагностики мікозів ЛОР-органів.

8. Принципи антимікотичного лікування. Основні проти­грибкові препарати.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Дайняк Л.Б., Кунельская В.Я., Касымов К. Микозы глот­ки. — Ташкент: Медицина, 1985. — 95 с.

2. Кунельская В.Я. Микозы в оториноларингологии. М.: Медицина, 1989. — 320 с.

3. Митин Ю.В. и соавт. Тропические микозы // Ю.В. Митин. Заболевания ЛОР-органов в странах с жарким клима­том. — К., 1990. — С. 55—63.

4. Пискунов Г.С, Коженкова Т.П., Лопатин А.С. Эндоскопи­ческая хирургия грибковых еинуитов. // Рос. ринология. — 1995. — № 2. — С. 41—42.

5. Климов З.Т., Карпенко СВ. Мицетома верхнечелюстных пазух. // Журн. вушних, ноеових i горлових хвороб. —

2000. — №*6. — С. 61—62.

6. Ярсмчук З.С., Волосевич Л.П., Голобородько О.П. Роль аллергии в развитии полипозного риносинуита. //Журн. вушних, ноеових i горлових хвороб. — 2001. — Додаток до № 3. — С. 234—235.

7. Саттон Д., Фотергим А., Рииальди М. Определитель патогенных и условно-патогенных грибов. — М.: Мир,

2001. — 468 с*

8. Stammberger Н. Functional endoscopic sinus surgery. The Messerklinger technique. — Philadelphia: B.C. Decker. — 1991. — 529 p

______________________________________МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА 13