Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
0
Добавлен:
30.05.2020
Размер:
1.03 Mб
Скачать

2. Розвиток філософії у Стародавній Греції

Тут філософія сформувалася у VI – Vст. до н.е. і пройшла шлях від наївно-стихійного стану до класичного (взірцевого) виміру. Із знаменитих грецьких філософських шкіл першою виникла школа в м. Мілеті (VІІст. до н.е.), де творили Фалес, Анаксімандр, Анаксімен. Вони вбачали першопричину світу у конкретно-речовинних формах. Ними були: вода (Фалес), повіт­ря (Анаксімен) або невизначена матеріальна частка "алейрон" (Анаксімандр). Алейрони постійно проходять певні перетворен­ня: згущення, ствердіння, розпилювання тощо і, таким чином, породжують розмаїття конкретних речей.

Процес універсального світопорядку виразно відобразив іо­нійський філософ Геракліт (530-470 до н.е.) доказуючи, що сви­не створений богами, а "був, є і буде вічно живим вогнем, кот­рий закономірно спалахує й згасає". Геракліта вважають автором думки, що все знаходиться у постійних змінах. "В одну рі­чку ввійти неможливо", — стверджував він.

Оригінальне бачили світ піфагорійці. Їх школа виникла у м. Кротоні біля 532р. до н.е. Першоосновою сущого вони вважа­ли не речовину, а й кількісний вираз, математичний вимір. На їх думку, певні чисельні показники визначають справедливість, душу, вдачу, все-все, що формує людську життєдіяльність. Оскільки ж усе можна вирахувати та обчислити, то першопри­чиною природи є число. Воно творить геометрію та вимір речей, зумовлює їх зміни, створюючи гармонію світу. У людському існуванні, вважали піфагорійці, гармонія досягається лише при узгодженні числового і геометричного з такими проявами ре­чей, як „душа", „добро", „зло" тощо.

Наближення філософської думки у Стародавній Греції до класичного взірця, до створення цілісної та всебічної уяви про світ та людину розпочалося з другої половини 1-го тисячоліття до н.е. В цей час виникло чимало оригінальних філософських вчень. Так, своєрідне філософське бачення світу виявили Лев-кіп (500-440 до н.е.) та його учень Демокріт (460-370 до н.е.). Вони ввели в філософію поняття атома, неподільної часточки матерії. Атоми рухаються у порожнечі і, комбінуючи різні утворення, формують різні природні та духовні об'єкти. Щодо людей, то вони відрізняються лише за зовнішнім виглядом, а відносно до умов космосу, то всі люди однакові. Це вже були елементи гуманістичного характеру, адже висувалася ідея рів­ності людей. Специфічність атомної будови людини, особливо її душі, виділяють її із природи у щось особливе. Тому вона пере­творюється в спеціальний предмет філософування.

Виразно сформована тенденція виділення людини із загаль­ного світу речей у софістиці. Софістами називали в Греції тих філософів, які були платними вчителями філософії, логіки, красномовства, усіх знань, необхідних для того, щоб займатися військовою, політичною та громадською діяльністю. Серед софі­стів було немало визначних філософів (Протагор, Горгій та ін.). Вони розвивали вчення Левкіпа та Демокріта про першооснови світу, про унікальну визначеність людини. Це Протагору (481-411 до н.е.) належить знаменитий вираз: „Людина є мірою всіх речей". Пізніше софістика перетворилась у формальне маніпу­лювання поняттями в пошуках доказів абсурдних думок, у словесні викрутаси, аби обґрунтувати меркантильні інтереси пев­них людей.

Різку полеміку з софістами вів видатний філософ Сократ (469-399 до н.е.). Він засуджував їх заробітки добробуту філо­софією, вважаючи, що краса і знання продаватися не повинні. Сократ рішуче звернувся до дослідження буття. Космосу, при­роди, людини. „Пізнай самого себе", - основний заклик його філософування. Для пошуку істини він застосовував діалоги, суперечки, де виказувалися протилежні точки зору. Це був діа­лектичний підхід - вивчення предмета чи явища з усіх сторін. В цілому ж Сократ остаточно вирізнив людину із Космосу, скерувавши основну проблему буття: „людина - світ" в основу предмета філософії.

У Сократа було багато послідовників. Один з них - Діоген із Синопу, закликав до природничого життя, користування мі­німумом речей тощо. Для прикладу сам жив у глиняній бочці. Належав він до школи кініків, які, закликаючи до життя від­повідно до природи, висміювали культурні і моральні здобутки людей як непотрібні (звідси вираз „цинізм").

Вершиною старогрецької філософії у її класичному варіанті стали вчення Платона і Арістотеля. Вони охопили усі філософ­ські проблеми буття: природного і духовного, індивідуального людського і суспільного.

Першу завершену ідеалістичну філософську систему ство­рив Платон (427-347 до н.е.). До неї входять:

1) вчення про бут­тя;

2) вчення про бога;

3) вчення про світ;

4) вчення про похо­дження світу;

5) вчення про душу;

6) вчення про пізнання;

7) вчення про моральність;

8) вчення про суспільство.

Для Платона початок реального світу знаходився за його межами. Всі речі є лише тінями своїх безтілесних образів -ідей, так званих "ейдосів". Вони вічні. Все тілесне, речовинне відноситься до небуття. Матеріальне породжується ідеями і є скінченним. Найвищою ідеєю у Платона виступає ідея добра. Воно є джерелом краси, істини та гармонії. В центрі космологі­чного тлумачення світу Платоном знаходиться вчення про „сві­тову душу". Душа ув'язнена в темницю нашого тіла тимчасово. Тіло вмирає, а вічна душа перевтілюється. Думки філософа про бога та душу були використані творцями православного віро­вчення. Платон залишив багато різноманітних праць про природу, людину, суспільство, етику, пізнання світу тощо. Напри­клад, він висунув ідею „досконалої держави", якою керують мудреці-філософи, захищають мужні воїни, а решта населення розсудлива і законопослушна. Він також розвивав діалектику, розкриваючи ряд її категорій.

Завершеності філософія Стародавньої Греції досягла в твор­чості Арістотеля (384-322 до н.е.), учня Платона. У своїх творах знання про світ він ділив на фізику („другу філософію") і ті, що знаходяться після фізики - метафізику („першу філософію"). „Перша філософія" визначалась як наука про першоначала та причини буття, пошуки істини, завдання філософського знання та інше.

Арістотель визнавав матерію вічною, але пасивною. Актив­но творчою для нього є форма, а „формою всіх форм" - бог. Людина здатна досягти збігу мислення з формами буття. Для цього необхідно опанувати логічними категоріями. Перш за все, такими як сутність, якість, дія і багато інших. Ради цього Арі­стотель створив логіку - науку про мислення, яка слугує людям й сьогодні.

Філософія Арістотеля, як і Платона, суттєво вплинула на розвиток всієї західноєвропейської філософії, релігії, духовної культури.

Своєрідне узагальнення старогрецької класичної філософії відбулося в елліністичний період (кін. IV ст. до н.е. - V ст. н.е.), який також багатий на виникнення різноманітних філо­софських шкіл і вчень. Наприклад, стоїцизм (кін. IV ст. до н.е.) вчив, що людина цілком залежить від зовнішнього світу. Вивчаючи цей світ як умови життя, як необхідність, людина може добровільно йому підкоритися. Тоді "мудрого необхідність веде, дурного ж - волочить". Для гідного життя потрібно вихо­вати в собі чотири чесноти: розсудливість, невибагливість, му­жність, спокій. Цього здатна досягти кожна людина, бо від природи вона вільна. Стоїки заперечували насилля людини над людиною. Людська моральність полягає в тому, навчали вони, щоб керуватись розумом, який є часткою розуму світового.

Представники скептицизму (з грецької "скептикос" - той, що вивчає), доказували, що у пізнанні світу людина обмежена недосконалістю своєї чуттєвості, а відтак не здатна до кінця його зрозуміти. Тим самим вони ставили під сумнів, скептично відносилися до набутих людьми знань. Водночас, повчали скеп­тики, людина при всіх природних умовах, що її закріпачують, завдяки своєму внутрішньому духовному світу здатна бути не­підвладною необхідності.

Послідовники Ешкура (342-270 до н.е.) стверджували, що основною метою філософії має бути досягнення щастя, відсут­ність страждань. Щастя досягається незворушністю духу.

Таким чином, у філософії Стародавньої Греції досить чітко зазначені елементи антропоцентризму та гуманізму. Людина розглядається як центральна ланка світу, як істота, що має право на власну долю.

Соседние файлы в папке Філософія