- •Тема і. Філософія, її проблематика та функції
- •Література:
- •Знати основні поняття:
- •1. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання
- •2. Світогляд, його суть і структура
- •3. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський
- •4. Соціальні функції філософії
- •Контрольні запитання:
- •Тема II. Філософія Стародавнього світу та Середньовіччя
- •Література:
- •Знати основні поняття:
- •1. Філософія Стародавнього сходу
- •2. Розвиток філософії у Стародавній Греції
- •3. Середньовічна філософія
- •Контрольні запитання:
- •Тема III. Європейська філософія XV - XIX ст.
- •Література:
- •Знати основні поняття:
- •1. Філософія епохи Відродження та Нового часу
- •2. Німецька класична філософія
- •3. Філософія марксизму
- •4. Українська філософія
- •Контрольні запитання:
- •Тема IV. Західна філософія XX ст.
- •Література:
- •1. Криза класичної філософії
- •2. Сучасні філософські течії та школи
- •Контрольні запитання:
- •Тема V. Новітні сфери філософування
- •Література:
- •1. Філософія постмодерну та діалогу
- •2. Екофілософія
- •3. Що чекає філософію
- •Контрольні запитання:
- •Тема VI. Філософське розуміння світу
- •Література:
- •1. Філософське розуміння буття
- •2. Матерія
- •3. Спосіб та форми існування матерії
- •Контрольні запитання:
- •Тема VII. Свідомість
- •Література:
- •1. Виникнення і природа свідомості
- •2. Структура свідомості, її основні рівні
- •Контрольні запитання:
- •Тема VIII. Проблема людини в філософії
- •Література:
- •1. Людина як предмет філософії
- •2. Проблема антропосоціогенезу. Єдність природного, соціального і духовного в людині
- •3. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
- •Контрольні запитання:
- •Тема iх. Діалектика: принципи і категорії
- •Література:
- •1. Сутність діалектики та її принципи
- •2. Категорії діалектики
- •Контрольні запитання:
- •Тема X. Діалектика: закони та альтернативи
- •1. Закони діалектики
- •2. Альтернативи діалектики
- •Контрольні запитання:
- •Тема XI. Гносеологія
- •Література:
- •1. Природа та структура пізнавальної діяльності
- •2. Поняття практики, її структура
- •3. Методи та форми наукового пізнання
- •Контрольні запитання:
- •Тема XII. Соціальна філософія як осмислення суспільного буття
- •Література:
- •1. Суспільство як самоорганізована система. Основні філософські концепції пояснення суспільного розвитку
- •2. Діяльність як спосіб існування соціального. Особливості прояву соціальних заковів
- •3. Стихійне і випадкове у розвитку суспільства та свобода людини
- •Тема XIII. Природні умови суспільного буття.
- •Література:
- •1. Поняття природи. Погляд на природу в історії філософської думки
- •2. Природа і суспільство
- •3. Сучасні екологічні і демографічні проблеми та шляхи їх вирішення
- •Контрольні запитання:
- •Тема XIV. Суспільне виробництво та суспільний прогрес
- •Література:
- •1. Потреби, інтереси і цілі людей як мотивація виробництва. Структура суспільного виробництва
- •2. Проблема прогресу і періодизації суспільного розвитку
- •Контрольні запитання:
- •Тема XV. Філософський аналіз соціальної структури суспільства
- •Література:
- •1. Поняття соціальної структури суспільства та й основні елементи
- •2.Етносоціальді процеси в системі суспільних відносин
- •3. Функція організації дозвілля і відпочинку. Вільний час
- •Контрольні запитання:
- •Тема XVI. Філософські аспекти політичної сфери суспільного буття
- •Література:
- •1. Політика як вид діяльності. Політика і влада
- •2. Політична система суспільства
- •3. Держава як соціальний університет політичної влади
- •Контрольні запитання:
- •Тема XVII. Духовне життя суспільства
- •Література :
- •1. Поняття "дух", "душа", "духовність", "ментальність"
- •2. Цінності як ядро духовного світу людини
- •3. Суспільна свідомість та й рівні
- •4. Форми та функції суспільної свідомості
- •Контрольні запитання:
- •Тема XVIII. Цінності і їх роль в житті суспільства та людини
- •Література:
- •1. Природа цінностей
- •2. Типологія ціннісних орієнтацій
- •Контрольні запитання:
- •Тема XIX. Культура і цивілізація
- •Література:
- •1. Сутність, зміст і функції культури
- •2. Співвідношення культури і цивілізації
- •3. Соціальне прогнозування
- •40002, М. Суми, вул. Роменська, 87
Контрольні запитання:
1. Що лежить в основі різних етапів розвитку філософії?
2. Які основні школи має староіндійська філософія?
3. Чим характерна філософія Стародавнього Китаю?
4. Розкрийте особливості філософських вчень Стародавньої Греції.
5. Чим характеризується філософія Середньовіччя?
Тема III. Європейська філософія XV - XIX ст.
1. Філософія епохи Відродження та Нового часу.
2. Німецька класична філософія.
3. Філософія марксизму.
4. Українська філософія.
Література:
1. Гусєв В.Л. Західна філософія Нового часу. - К.: Либідь. - 1998. - 368 с.
2. Введение в философию, ч. І. - М.: Политиздат. - 1989. - С. 146-279.
3. Мир философии: Книга для чтения. В 2-х ч.- М.: Политиздат. - 1991.
4. Філософія: Навчальний посібник. /І.Ф. Надольний та ін. - К.: Вікар. - 1997. - С. 64-217, 166-185.
Знати основні поняття:
Апріорі, метод, механістична картина світу, емпіризм, раціоналізм, гносеологія, агностицизм, розсудок, розум, світовий дух, чистий розум, абсолютна ідея, "річ у собі", антропологізм, свобода, секуляризація, пантеїзм, деїзм, геоцентризм, геліоцентризм, сенсуалізм. Просвітництво, гуманізм, субстанція, географічний детермінізм, фаталізм, антропологічний матеріалізм, аскетизм, патристика, автохтонний, національна ідея.
1. Філософія епохи Відродження та Нового часу
ЕПОХА ВІДРОДЖЕННЯ (ХУ-ХУІ ст.) характеризується формуванням антропоцентризму та спробою відновлення канонів філософії Стародавньої Греції. Проте ще тривалий час в європейській культурі відчувався вплив філософії Середньовіччя з її геоцентризмом. Відбувалася секуляризація філософської думки . Вона вивільнювалася з-під впливу релігії через оголошення людини природною, а не божою істотою. Поширювався і пантеїзм (грецькою "пан" - усе, а "теос" - бог) - ототожнення бога зі світом природи.
Одним з перших звеличував людину німецький філософ Микола Кузанський (1401-1464). В його роздумах творцем сущого виступав бог, але поряд :і ним у світі вже наявна творча і активна людська особа. Італієць Джованні Піко делла Мірандола (1463-1494) проголосив людину винятковою істотою у світі. Вона такою є тому, що наділена свободою волі і можливістю вибору способів дій.
На підставі ідей свободи волі та творчої активності людини сформовані і соціально-філософські погляди італійця Школо Макіавеллі (1469-1527). Він доводив, що суспільним життям керують людські інтереси. Вищими інтересами є інтереси держави, і тому під час їх реалізації можна нехтувати інтересами окремих людей, принципами моралі тощо.
Пізній період Відродження (кінець ХУ-ХУІ ст.) також багатий на філософські роздуми. Так, голландець Еразм Роттердамськии (1469-1536) відкидав релігійне твердження про "зіпсованість" людини "першородним гріхом" і доводив, що у святому письмі людина покликана до активних дій, до життєвого самоствердження. Початок і кінець світу, пояснював філософ, у руках божих, але особиста доля визначається кожним індивідом окремо. Подібну точку зору називають деїзмом. Пантеїстичними були роздуми італійця Джордано Бруно (1548-1600). У нього природа не залежить від божественного впливу, а сама по собі здатна до самотворення. За таке заперечення необхідності бога інквізиція спалила єретика на вогні. Завершеності філософія Відродження досягла в творчості француза Мішеля Монтеня (1533-1592). Він у творі "Спроби" не лише пояснював самоактивність природи, а й повністю відмежував від неї людину, котра, на його думку, є унікальною за внутрішнім світом і здатна по-своєму впливати на оточуюче середовище. Так філософія звільнялася від впливу релігії і закладала підвалини для власного подальшого розвитку.
НОВИЙ ЧАС (кінець ХУП-ХУІП ст.) - період переходу Європи до промислового розвитку, а відтак і до бурхливого розквіту науки, техніки та освіти. Завдяки тому усвідомлення світу людьми вирвалося з зачарованого кола релігійних догм. Важливий вплив на цей процес мали думки польського вченого Миколая Коперника (1473-1543), що обґрунтував нову астрономічну систему - Геліоцентризм, відмінну від птолемеєвського геоцентризму. Пізніше німецький астроном Йоганн Кеплер (1571-1630) своїми дослідженнями започаткував сучасні наукові пошуки. Наукові знання породили філософський матеріалізм і набули прикладного характеру. Це привело до появи емпіризму — пізнання світу через досвід, практичні дії, на відміну від раціоналізму, що означає пізнання завдяки розумовому осмисленню об'єкта.
Відтак розпочався пошук ефективних методів (грецькою - способів) пізнання. Тут важливий внесок здійснив родоначальник емпіризму, англієць Френсіс Бекон (1561-1626), систематизувавши в багатоплановій праці "Велике відновлення наук" усі тодішні наукові здобутки.
Головне в пізнанні природи, вчив він, знайти такий метод, що вів би найкращим шляхом до істини. Як бджола переробляє нектар в дорогоцінний мед, так і науковець повинен перетворювати емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину. Найкращим методом Бекон вважав наукову індукцію - сходження від окремих спостережень до теоретичних узагальнень. Аналітико-індуктивна методологія в науковому пізнанні визнавалася і англійцем Томасом Гоббсом (1588-1679), а його співвітчизник Джон Локк (1632-1704) досліджував походження людського знання. Він доводив, що всі ідеї і поняття людини з'являються завдяки впливу об'єктів пізнання на органи чуття людини. Це була позиція сенсуалізму (латиною "сенсус" - відчуття) - пояснення пізнавального процесу на підставі чуттєвості людини.
На відміну від згаданих філософів-емпіриків, француз Рене Декарт (1596-1650) найкращим вважав метод дедукції, що лежить в основі раціоналістичного мислення. В дедукції, доводив він, вихідні положення є самоочевидними, інтуїтивними, як аксіоми математики. В основі інтуїтивного знання знаходиться беззаперечне твердження: "Я мислю", - адже лише воно доводить існування суб'єкта. Взагалі ж в процесі пізнання провідну роль відіграють вроджені у людей ідеї (як ідея бога, ідеї математики тощо). Проти теорії Декарта виступив голландець Бенедикт Спіноза (1632-1677), який пояснював, що у людей наявні лише вроджені здібності пізнавати світ. Тут філософ був дуалістом: світ сприймається завдяки чуттєвому досвіду, але сутність речей розкривається на раціональному рівні.
Дуалізм Спінози наявний і в обґрунтуванні субстанції -того, що породжує різноманітність світу. Для Спінози нею є єдність бога і природи. А для німецького вченого Готфріда Лейбніца (1646-1716) субстанціями є духовні монади, що мають божественне походження, а від того і активну силу, і вони організовують інертний матеріальний світ у різні форми існування.
Розвиток в Новий час різноманітних наук, особливо технічних, привів до механістичної уяви про світобудову. Систематизував її Т. Гоббс, виділивши в ній людину як мислячу частку. Водночас він підкреслював природне право людини на життя, а Д. Локк розгорнув його принципи у вигляді прав на життя, свободу і власність, що в 1949 р. закріплено в "Загальній декларації прав людини" 00Н.
На підставі роздумів про людину та суспільне життя виникла філософія Просвітництва XVIII ст., в основі якої лежить ідея гуманізму - означеності людини як вищої цінності буття. Француз Шарль Монтеск'є (1689-1755) одним з перших пояснював буття людини і суспільства як природний процес. Відтак людина здатна розбудувати щасливе життя і справедливий суспільний устрій. Проте на нього, за Монтеск'є, дуже суттєво впливають природні умови. Це так званий географічний детермінізм. Вольте? (1694-1779) в багатьох творах розглядав людину як суспільну істоту, адже всі стосунки між людьми, вважав він, створені самими людьми. Відкидаючи вплив на них релігії, тим не менш він докузував необхідність віри в бога, як засобу боротьби з насиллям. Покращення самої людини він вбачав в просвітництві, адже воно формує й" свідомість.
Близькими до поглядів Монтеск'є були і роздуми Жан-Жака Руссо (1712-1778), що шукав причини нерівності людей і шляхи досягнення суспільної справедливості. Для цього необхідний такий суспільний договір , за яким меншість не змогла б привласнити здобутки більшості, а деспоти ніколи б не досягли влади. А Дені Дідро (1713-1784) досягнення справедливості в людських взаєминах вбачав у подальшому розгорненні наукових знань, поширенні освіти і покращенні моралі. Громадян слід виховувати так, щоб вони розуміли, що для особистого щастя необхідно бути чесною і добродійною людиною. Дуже важливо, щоб освіченим був монарх, адже він є запорукою справедливості в суспільному житті.
Таким чином, філософія Відродження і Нового часу просякнута гуманістичними ідеями і вірою у всемогутність людського розуму.