Контрольні запитання:

1. Що таке суспільне виробництво і які його основні види?

2. Що таке спосіб виробництва?

3. Чим суттєво відрізняється матеріальне виробництво від духовного?

4. З яких елементів складаються продуктивні сили?

5. Хто і коли висунув першу теоретично обґрунтовану концеп­цію прогресу суспільства?

6. Що можна, на Вашу думку, вважати універсальним крите­рієм суспільного прогресу?

7. Які Ви знаєте концепції заперечення суспільного прогресу?

Тема XV. Філософський аналіз соціальної структури суспільства

1. Поняття соціальної структури суспільства та її основні еле­менти.

2. Етносоціальні процеси в системі соціальних відносин.

3. Сім'я в соціальній структурі суспільства.

Література:

1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна фі­лософія. Курс лекцій. - К.: Генеза , - 1996. - с. 179 - 198.

2. Вико Д. Основание новой науки об общей природе нации. Москва - Киев, 1994. - С. 377 - 460.

3. Канигін Ю., Соціалогія тонких структур. // Вісник Акаде­мії наук Української РСР. - 1991. - № 4. - С. З - 10.

4. Крапивницький С.3. Социальная философия. - Волгоград: Коммитет по печати, 1996. - 352 С.

5. Нельга О.В. Теорія етносу. - К., 1997.

6. Костирко В.Ф. Тонкі структури і тонкі відносини // Вісник Академії наук Української РСР. - 1992. - № 7. - С. 95 - 100

7. Петров В. Походження українського народу. - К ., 1992.

8. Прат Н. Деякі проблеми формування нації // Філософська і соціологічна думка. - 1994.- №2.

9. Сорокін П. Человек, цивилизация, общество. - М.: Политиздат, 1992. - С. 543

10. Соціальна філософія. Короткий енциклопедичний словник. - Київ - Харків : ВНП "Рубікон", 1997. - 400 с.

Знати основні поняття:

Соціальні відносини, класи, страти, верстви, стани, соціа­льна стратифікація, соціальна мобільність, раса, етнос, рід, плем'я, народність, нація, національний характер, сім'я.

1. Поняття соціальної структури суспільства та й основні елементи

У системі людських відносин поряд з економічними, політичними, правовими, моральними виділяють такий їх вид, як соціальні відносини. Основою цих відносин є суспільна необхідність регуляції взаємних зв'язків та відносин між соціальними спільнотами та соціальними групами. Стрижнем соціальних відносин є відносини рівності чи нерівності за становищем індивідів, соціальних груп та спільностей у суспільстві. Характерними рисами соціальних відносин є такі:

по-перше, соціальні відносини є найважливішими серед елементів цілісної системи суспільних відносин;

по-друге, соціальні відносини відбивають рівність чи нерів­ність суспільного становища соціальних спільностей, груп, окремих особистостей;

по-третє, основу соціальних відносин формують взаємні зв'язки в тому випадку, коли соціальні спільності і окремі її представники взаємодіють саме як представники певних соціа­льних спільнот.

Соціальні відносини, взаємозв'язки та взаємодії між соціа­льними групами та спільностями формують соціальну структу­ру суспільства. Вона органічно зв'язана з соціальними відноси­нами і не може існувати поза ними.

Соціальна структура суспільства - це сукупність від­носно стійких соціальних спільностей, груп і певний поря­док їх взаємозв'язку та взаємодії.

У соціальній структурі суспільства виділяються:

- класово-стратифікаційна структура (класи, страти, соці­альні верстви, стани тощо);

- соціально-етнічна система (родоплемінні об'єднання, народності, нації тощо);

- соціально-демографічна структура (статево-вікові групи, працююче та непрацююче населення тощо);

- професійно-кваліфікаційна структура (виробничі об'єднання, трудові колективи, установи, фірми, науко­во-дослідні інститути тощо);

- тонкі структури (структури і механізми безпосередньо пов'язані з життєдіяльною особи, підпорядковані їй, здатні забезпечити її соціальний захист).

Діалектичний взаємозв'язок соціальної структури суспільс­тва і соціальних відносин полягає в тому, що вони взаємо про­никають і взаємо обумовлюють одне одного. Соціальне структурування суспільства неможливе без соціальних відносин, і, від­повідно, соціальні відносини не можуть проявлятися поза ком­понентом соціальної структури.

Найбільш загальним поняттям соціальної структури суспі­льства є поняття "соціальна група". Соціальна група — це по­рівняно стала спільність людей, які мають загальні приро­дні і соціальні ознаки і об'єднанні спільними інтересами, цінностями, нормами поведінки, системами певних відно­син.

Уперше визначення соціальної групи дав англійський мис­литель Томас Гоббс в книзі "Левіафан" (1651). Він підкреслю­вав, що соціальна група - це певна кількість людей, об'єднаних спільними інтересами або спільною справою.

Кожна людина здатна себе утвердити та самореалізувати як особистість лише в результаті спільної діяльності з представни­ками певної групи. Соціальна група виконує роль проміжної ланки в системі "суспільство - група - особистість".

Для виникнення групи необхідні спільні інтереси, внутрі­шня самоорганізація, мета, конкретні форми соціального конт­ролю, зразки діяльності тощо. Залежно від цілей і завдань ор­ганізація може бути формальною або неформальної.

Формальною (офіційною) групою є об'єднання людей, яке утворюється на основі офіційного документа - юридичних норм, правил, службових інструкцій тощо. Члени такої групи націлені на виконання якогось виду діяльності. Наприклад, уч­нівський клас, студентська група, військовий підрозділ.

Неформальна група складається стихійно і немає особливих документів, які регламентують й функціонування. Вона також утворюється на основі загальних інтересів, прагнень, що об'єднують людей в більш або менш стійкі об'єднання (напри­клад, дружня компанія, злочинна група і т.д.).

На початку XX ст. американський соціолог Якоб Леві Мо­рено розробляє теорію малих груп. Він виходив з того, що, окрім соціальної макроструктури суспільства, існує ще і внут­рішня, неформальна мікроструктура. Морено вважав, що психі­чне здоров'я людини обумовлене її становищем у малій групі. Саме через взаємовідносини в малих групах, через "здоров'я" малих груп можливе удосконалення відносин у соціальній мак­роструктурі суспільства.

Марксистська соціально-філософська думка виходила з то­го, що існують не соціальні групи суспільства взагалі, а соціа­льні групи історично конкретного суспільства. Характер цих груп змінюється разом зі зміною суспільно-економічних форма­цій, і що у класових суспільствах основними соціальними гру­пами є суспільні класи.

З точки зору марксизму, класи виникають у процесі роз­кладу первіснообщинного суспільства в результаті суспільного поділу праці і появи приватної власності на основні засоби ви­робництва.

Проте більшість сучасних мислителів у розумінні процесів класоутворення виходять за межі суто економічних трактувань, включаючи загальнокультурні та духовні спонукання індивідів.

Так, для німецького соціолога М.Вебера (1864 — 1920) існу­вання класів було безсумнівним, але трактував він їх як порів­няно самостійні групи людей, що згуртовуються на засадах не лише виробництва, а й суспільного життя в цілому, включаючи і духовну культуру. Сучасний французький соціолог П.Бурдье тлумачить клас як соціальний статус індивіда. Цей статус утво­рюється шляхом індивідуального вибору та політичного виразу на основі набутого ним капіталу. Сукупність привласненого економічного, політичного, культурно-освітнього капіталу ро­бить людину незалежною до певної соціальної групи, класу.

Більшість сучасних західних теоретиків заперечують поділ капіталістичного суспільства на антагоністичні класи - проле­таріат і буржуазію та боротьбу між ними. Замість цього вони висувають концепцію про поділ суспільства на прошарки або страти (шари), які оголошуються головними елементами соціа­льної структури суспільства.

На противагу однозначності класового аналізу суспільства виникли теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільно­сті. Одним із основоположників цих теорій був російсько-американський мислитель Питирим Сорокін (1889-1968). Він обґрунтував потребу ширшого, ніж класовий аналіз, підходу до соціальної структури та її динаміки. Пізніше його вчення про­довжили американський соціолог С. Ліпсет та німецький соціо­лог Р. Дарендорф. На думку цих дослідників, у сучасному інду­стріальному суспільстві власність на засоби виробництва втра­тила провідне значення. Так, Р. Дарендорф слушно вважає, що страти утворюють ієрархічну шкалу, відрізняючись одна від одної поступовими відмінностями. Класи ж завжди е категорі­ями для цілей аналізу динаміки соціального конфлікту. За Дарендорфом, одні і ті самі люди водночас належать до різних страт. Більш того, в різних системах страт вони можуть займа­ти різні позиції: в одній панівну, в іншій - підлеглу.

Отже, теорія класів займається виявом суспільних протилежностей, а теорія стратифікації суспільною диференціа­цією.

Між стратами в суспільстві існує постійна взаємодія. Лю­дина має можливість відносно вільно переміщуватись із однієї страти в іншу. Цей процес західні мислителі називають мобіль­ністю. Соціальна мобільність забезпечує стабільність соціальної системи і робить "зайвою" класову боротьбу.

Соціальна мобільність поділяється на горизонтальну (зміна місця проживання, фаху) та вертикальну (переміщення людей із нижчих страт у вищі і навпаки).

У докапіталістичних суспільствах соціальні відмінності за­кріплювалися в становому поділі населення. Соціальний стан - це соціальна група, що характеризується певним юриди­чним. становищем, закріпленим у звичаях чи у законах. Так, у Х1У-ХУ ст. французьке суспільство поділялося на три стани: духівництво, дворянство та "третій стан" - купці, реміс­ники та селяни. Кожний із станів мав чітко окреслені права та привілеї. Перші два стани, наприклад, були звільнені від дер­жавних податків, останній - ні.

У суспільствах країн Сходу соціально-класова структура функціонування - кастова. Касти — це групи людей, що за­ймають певне успадковане місце в соціальній ієрархи. Касти одна з одною. Класичним зразком кастової організації є Індія. Тут касти створювали складну ієрархічну суспільну структуру. Верхній шар становили брахманські та військово-землеробські касти. Високе місце займали міські торгівельні касти. Нижче стояли касти ремісників. Найнижчий шар складали касти напіврабів-напівкріпаків. Спілкування з представниками таких каст вважалося ганебним для представників вищих каст. Тому ці касти отримали назву "недоторканих".

Крім класів, страт та станів у соціальній структурі суспіль­ства виділяють ще і такий прошарок населення, як соціальна верства. Це проміжна група (інтелігенція, управлінці, службов­ці тощо).

Марксистській теорії класів і класової боротьби, теорії соці­альної стратифікації та соціальної мобільності в наш час проти­ставляють теорію "середнього класу". І це небезпідставно, оскі­льки не можна недооцінювати дійову участь середніх класів у створенні матеріальних і духовних благ. Безумовно, що у рабо­власницькому суспільстві раби та рабовласники займали поляр­не соціальне становище. Але ж основні матеріальні і духовні цінності створювали не вони, а середній клас - ремісники та селяни. Соціалістичну революцію в Росії 1917 р. здійснював пролетаріат у союзі з найбіднішим селянством. А годувало кра­їну середнє селянство. З цього можна зробити висновок, що класова боротьба не всесильна, а її конструктивна роль має пе­вні межі. Матеріальні та духовні цінності створює не класова боротьба, а творча праця людей.

Прихильники теорії середнього класу поділяють сучасне су­спільство на два класи: робітничий і середній. До середнього класу, якому відводиться провідна роль у розвитку суспільства, відносяться майже всі працівники, що не зайняті фізичною працею.

Отже, історію рухають вперед не лише соціальні протиріч­чя, а й злагода основних соціальних сил.

Всі соціальні групи можна поділити на великі, середні та малі.

Великі соціальні групи - це спільності, що існують у масш­табі всього суспільства в цілому. Такими групами є класи, стра­ти, верстви нації, покоління тощо.

Середні соціальні групи - це мешканці одного села чи міс­та, працівники певного підприємства, склад учбового закладу тощо.

До малих соціальних груп відносять такі об'єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним. До них належать сім'я, шкільний клас, студентська група тощо. В малій групі індивід, як правило, отримує психо­логічну і моральну підтримку.

Таким чином, соціальна структура суспільства - це складно організоване і певним чином упорядковане ціле, до якого входять окремі індивіди та соціальні спільноти. Соціальна структура суспільства тісно пов'язана з соціальними відносина­ми. І обидві ці системи взаємо проникають і взаємо обумовлю­ють одне одного.