- •Тема і. Філософія, її проблематика та функції
- •Література:
- •Знати основні поняття:
- •1. Основні проблеми філософії. Специфіка філософського знання
- •2. Світогляд, його суть і структура
- •3. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський
- •4. Соціальні функції філософії
- •Контрольні запитання:
- •Тема II. Філософія Стародавнього світу та Середньовіччя
- •Література:
- •Знати основні поняття:
- •1. Філософія Стародавнього сходу
- •2. Розвиток філософії у Стародавній Греції
- •3. Середньовічна філософія
- •Контрольні запитання:
- •Тема III. Європейська філософія XV - XIX ст.
- •Література:
- •Знати основні поняття:
- •1. Філософія епохи Відродження та Нового часу
- •2. Німецька класична філософія
- •3. Філософія марксизму
- •4. Українська філософія
- •Контрольні запитання:
- •Тема IV. Західна філософія XX ст.
- •Література:
- •1. Криза класичної філософії
- •2. Сучасні філософські течії та школи
- •Контрольні запитання:
- •Тема V. Новітні сфери філософування
- •Література:
- •1. Філософія постмодерну та діалогу
- •2. Екофілософія
- •3. Що чекає філософію
- •Контрольні запитання:
- •Тема VI. Філософське розуміння світу
- •Література:
- •1. Філософське розуміння буття
- •2. Матерія
- •3. Спосіб та форми існування матерії
- •Контрольні запитання:
- •Тема VII. Свідомість
- •Література:
- •1. Виникнення і природа свідомості
- •2. Структура свідомості, її основні рівні
- •Контрольні запитання:
- •Тема VIII. Проблема людини в філософії
- •Література:
- •1. Людина як предмет філософії
- •2. Проблема антропосоціогенезу. Єдність природного, соціального і духовного в людині
- •3. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства
- •Контрольні запитання:
- •Тема iх. Діалектика: принципи і категорії
- •Література:
- •1. Сутність діалектики та її принципи
- •2. Категорії діалектики
- •Контрольні запитання:
- •Тема X. Діалектика: закони та альтернативи
- •1. Закони діалектики
- •2. Альтернативи діалектики
- •Контрольні запитання:
- •Тема XI. Гносеологія
- •Література:
- •1. Природа та структура пізнавальної діяльності
- •2. Поняття практики, її структура
- •3. Методи та форми наукового пізнання
- •Контрольні запитання:
- •Тема XII. Соціальна філософія як осмислення суспільного буття
- •Література:
- •1. Суспільство як самоорганізована система. Основні філософські концепції пояснення суспільного розвитку
- •2. Діяльність як спосіб існування соціального. Особливості прояву соціальних заковів
- •3. Стихійне і випадкове у розвитку суспільства та свобода людини
- •Тема XIII. Природні умови суспільного буття.
- •Література:
- •1. Поняття природи. Погляд на природу в історії філософської думки
- •2. Природа і суспільство
- •3. Сучасні екологічні і демографічні проблеми та шляхи їх вирішення
- •Контрольні запитання:
- •Тема XIV. Суспільне виробництво та суспільний прогрес
- •Література:
- •1. Потреби, інтереси і цілі людей як мотивація виробництва. Структура суспільного виробництва
- •2. Проблема прогресу і періодизації суспільного розвитку
- •Контрольні запитання:
- •Тема XV. Філософський аналіз соціальної структури суспільства
- •Література:
- •1. Поняття соціальної структури суспільства та й основні елементи
- •2.Етносоціальді процеси в системі суспільних відносин
- •3. Функція організації дозвілля і відпочинку. Вільний час
- •Контрольні запитання:
- •Тема XVI. Філософські аспекти політичної сфери суспільного буття
- •Література:
- •1. Політика як вид діяльності. Політика і влада
- •2. Політична система суспільства
- •3. Держава як соціальний університет політичної влади
- •Контрольні запитання:
- •Тема XVII. Духовне життя суспільства
- •Література :
- •1. Поняття "дух", "душа", "духовність", "ментальність"
- •2. Цінності як ядро духовного світу людини
- •3. Суспільна свідомість та й рівні
- •4. Форми та функції суспільної свідомості
- •Контрольні запитання:
- •Тема XVIII. Цінності і їх роль в житті суспільства та людини
- •Література:
- •1. Природа цінностей
- •2. Типологія ціннісних орієнтацій
- •Контрольні запитання:
- •Тема XIX. Культура і цивілізація
- •Література:
- •1. Сутність, зміст і функції культури
- •2. Співвідношення культури і цивілізації
- •3. Соціальне прогнозування
- •40002, М. Суми, вул. Роменська, 87
2. Німецька класична філософія
Німецька класична філософія здійснила сильний вплив на духовно-інтелектуальний розвиток всього людства. Започаткував її Імануїл Кант (1724-1804). Його творчість ділиться на два періоди. Перший з них пов'язаний зі значними досягненнями в науці. Кант опрацював теорію приливів і відливів, висунув космогонічну гіпотезу про утворення планетарної системи з космічної газоподібної хмари, розкрив природні основи поділу людей на раси тощо. В цей період Кант визнає можливість умоглядного пізнання речей. Він доводив, що всяке знання повинно узгоджуватись з відповідними речами й явищами. Адже спроба пізнати їх до досвіду - апріорі завжди невдала. Тому провідним слід вважати у знаннях сам процес пізнання, а не об'єкти, що пізнаються. Завдяки пізнанню конструюється образ об'єкта (його якість, властивості, структура). Таким чином, думка передує природі матеріального. Не вона узгоджується з предметом, а навпаки. Так Кант прийшов до другого періоду своєї творчості, який він назвав критичним.
Цей період пов'язаний з аналізом відношення людини до світу речей і співвідношення з ними через процес пізнання. Основні його твори цього часу "Критика чистого розуму", "Критика практичного розуму", "Критика здатності судження", окреслюють позицію автора, за його ж визначенням, як "критичний ідеалізм". Адже предмети досвіду, з якого розпочинається пізнання світу, створюються несвідомо силою уяви.
Розмірковуючи над складністю пізнавального процесу, Кант приходить до висновку, що загальні його результати не залежать від досвіду чи відчуття того, хто пізнає. На його думку, ці результати в сфері людської чуттєвості набувають "упорядкування" завдяки таким апріорним формам чуттєвості, як простір, час та інші. Адже розум, що стоїть вище розсуду людини і знаходиться за його межами, з'єднує все пізнане. Це "чистий розум", який байдужий до людського життя. Він виконує регулятивну дію: з'єднує в систему знання. Байдужість же розуму до людської діяльності створює факт "речей у собі", непізнаності конкретних предметів. У цілому усе це визначає механістичність позицій Канта, що обумовлюють жорстку природну причинність у всьому.
Але у вимірі людського буття Кант рішуче відмежовувався від панування того причинно-наслідкового процесу, який є у природі. Він стверджував, що наділена розсудком і розумом людина здатна вийти за межі механістичної природної вимушеності і розпочати свій, незалежний від зовнішнього впливу, ряд вчинків. Це дало змогу І.Канту зробити ключовий висновок у дусі гуманістичних традицій: людина, як розумна істота, сама по собі є мета, а не засіб для сторонньої волі. Звідси витікає і його так званий "категоричний імператив" (повеління): слід діяти завжди лише так, щоб людина була метою, а не засобом у досягненні чиїхось цілей.
Безумовно, що одним а найвидатніших представників німецької класичної філософії є Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831). У своїх працях "Феноменологія духу", "Енциклопедія філософських наук", "Філософія права" та багатьох інших він створив всеохоплюючу філософську систему світу з точки зору "абсолютного" (об'єктивного) ідеалізму. В "Феноменології духу" Гегель визначає духовну культуру людства як вияв творчої сили світового розуму. Духовний розвиток індивіда складає лише стадії самопізнання світового духа, творча діяльність якого отримала назву абсолютної ідеї. "Самоусвідомлення" Цієї ідеї знаходить прояв у вигляді логіки (законів мислення). Обґрунтував ці думки Гегель у праці "Наука логіки".
На погляд філософа, абсолютна ідея функціонує, змінюється, розвивається у відповідності до діалектичних принципів і законів. Кількісні зміни ведуть до якісних перетворень об'єкта, а джерелом цього є боротьба протилежностей у самому об'єкті. Якась з протилежностей ніби "відпускається" духом, вона набуває нової якості і вже проявляється на новому рівні, в новій іпостасі. Проте все нове несе в собі певні риси старого, що е процесом спадкоємності в розвитку. І так все це відбувається нескінченно, вічно. Ці принципи саморозвитку лежать в основі сучасної діалектики.
Однією з центральних проблем філософської системи Гегеля є проблема людської свободи. З її розвитком він пов'язує весь історичний процес. Виступаючи проти спінозівського розуміння свободи (як пізнаної необхідності, умов дії), Гегель тлумачить її як творче утвердження, як позитивну діяльність. Адже люди, ототожнюючи свободу зі сваволею, несподівано для себе стають й" невільниками. На дорозі у сваволі завжди виникають різні обмеження з боку волі інших людей: у поведінці, цілях, меті тощо, а це означає, що така свобода формальна, не життєва. Вона ніби є, але насправді відсутня, це нерозумна свобода. Лише розум, на думку Гегеля, встановлює рівень свободи. Він є її "самосвідомістю". Свобода тоді буде дійсною, коли вона наповнена розумом. Адже розум і свобода знаходяться в єдності, їх вмістилищем є вільна істота - людина. Проте в подальшому Гегель позбавляє її свободи дії. Для нього людина лише "окремий момент" історичного процесу, оскільки його формує народ, причому не кожен, а лише "історичний", а інші, "неісторичні народи" - лише підручний "матеріал історії".
Як найдосконаліший витвір природи пояснював людину Людвіг Фейєрбах (1804-1872). У його вченні вона показана як головна ланка світу, як вершина розвитку природи. Це був антропологічний матеріалізм.
Проте погляди Фейєрбаха на природу, яка створила людину, близькі до пантеїзму (грецькою "пан" - усе, "теос" - бог) епохи Відродження. Але ж Фейєрбах проголошує атеїзм - повне заперечення бога. Чим же він заповнює його місце у світі? Людиною. Причому у своїй філософії він й" проголошує не як об'єкт абстрактного, відокремленого від буття розуму, а розумною, дійовою істотою, що здатна до самовизначеності. І ще одне. В людському існуванні важливу роль відіграє чуттєвість. Завдяки їй людина пізнає світ і себе в ньому та стає творчою істотою. Найповніша реалізація людської чуттєвості досягається у взаємній любові людей. Лише вона піднесена до рівня релігії, - здатна ощасливити людство. На ці думки спиралась марксистська філософія.