Контрольні запитання:

1. Що таке онтологія?

2. Яка структура буття?

3. Які форми має людське буття?

4. Розкрийте філософський зміст понять "матерія", "простір", "час", "рух".

5. Які існують проблеми створення цілісної картини світу?

Тема VII. Свідомість

1. Виникнення і природа свідомості.

2. Структура свідомості, її основні рівні.

Література:

1. Алексеев П.В., Панин А. В. Философия. - М.:Проспект. 2000. - С.254-283.

2. Лой А.М. Проблема свідомості //Філософська і соціологічна думка. - 1992. - № 7.

3. Кузин А.М. Духовное начало во Вселенной //Вопросы фило-софии.-1998. - № 8

4. Жданов Г.Б. Информация й сознание //Вопросы философии.-2000. - №11. - С.97-104.

5. Філософія: Підручник (За ред. Г.А.Заїченко та ін.) - К., 1995. - С. 283-312.

6. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф.Надольний та ін. - К.:

Вікар. - 1999. - С. 211-233.

7. Философия (Под ред. Лавриненко В. Н.) - М.: Юристь. 2001. - С. 246-261.

8. Фрейд 3. Психология бессознательного. - М.:Просвеще-ние,1989.

9. Фромм З. Душа человека. - М.: 1992.

10. Спиркин А. Г. Философия. - М.: Гардарики, 1999. - С.368-414.

11. Руткевич А.М. Научный статус психоанализа //Вопросы философии.-2000. - №10. - С.9-15.

Знати основні поняття:

Суб'єктивна реальність, духовне життя, дух, душа, свідо­мість, мислення, підсвідомість, самосвідомість, мова, ідеальне, відображення, творчість.

1. Виникнення і природа свідомості

Питання про походження і сутність свідомості пов'язується з розглядом матерії, яка здатна саморухатись і саморозвиватись. Останнє зумовило можливість розуміти природу свідомос­ті як властивість високоорганізованої матерії, як вищу форму її атрибутивної властивості - відображення. Ось тут і постає необ­хідність послідовного історичного дослідження характеру ві­дображення як атрибуту матерії, специфіки різних форм його прояву на всіх рівнях еволюції матерії та дослідження свідомо­сті як найвищої форми відображення.

За останні 15-20 років філософія свідомості в англомовних країнах помітно перебудувалася, Вона взяла курс на зближення з природознавством, на розробку "наукової метафізики", набу­ла більш емпіричного, натуралістичного вигляду. Сьогодні до­слідження філософів зосередились на співвідношенні "духу" і "тіла", фізичного і психічного аспекту людини тощо. Багато уваги приділяється питанням, які виникають на межі філософії та мови, когнітивної психології і комп'ютерного моделювання свідомості.

Свідомість в широкому значенні цього слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій

притаманна свідомість, духовне життя. Джерело свідомості ко­ріниться в особливостях людського буття у світі.

Людську свідомість не можна ототожнювати тільки зі знан­ням, з пізнанням, мисленням. За своєю сутністю свідомість є здатністю людини не лише пізнавати світ, але й усвідомлювати його, наповнювати його сенсом і суб'єктивним значенням, співставляти свої знання з цілями власного існування, оцінювати світ не лише в його об'єктивних характеристиках, а як світ сво­го життя. Свідомість є усвідомленням своїх вчинків, їх наслід­ків, вона нерозривно пов'язана з совістю, з відповідальністю людини за свої стосунки зі світом природи і світом людей.

Отже, свідомість, з одного боку, є формою об'єктивного ві­дображення, формою пізнання дійсності як незалежної від люд­ських прагнень та інтересів. Результатом і метою свідомості як пізнавальної діяльності є отримання знань, об'єктивної істини. З другого боку, свідомість містить в собі прояв суб'єктивного відношення людини до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою духовно-практичного, ціннісного відношення до світу є осяг­нення сенсу існуючого, міри відповідальності світу та його про­явів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя. Якщо мислення людей, їх пізнавальна діяльність потребують здебільшого тільки ясного вираження знання, дотримання логі­чних схем оперування, то усвідомлення дійсності вимагає осо­бистих зусиль, власних роздумів і переживання істини.

Духовний світ людини - це не лише її розум, мислення, але й почуття, емоційні стани, віра, воля, світогляд, самосвідо­мість, що спирається на сукупність ціннісних орієнтирів і духо­вних смислів. Свідомість не дорівнює мисленню та знанням, вона є одночасно і переживанням, усвідомленням, оцінкою дій­сності. Будь-який прояв духовності відбиває в собі (з різною мірою вираження) обидві форми ідеального відношення до світу - і пізнавальну, і ціннісну (духовно-практичну).

Сутність людського духу, походження свідомості містять в собі багато таємничого, і навряд чи коли-небудь людство знайде остаточне вирішення цих проблем. Загадка людського духу завжди буде викликати надзвичайний інтерес і спробу нових варіантів її розкриття. Але певний досвід в пізнанні свідомості вже є. В історії людської думки сформувалися і набули певного теоретичного обґрунтування різні підходи до цієї проблеми. Свідомість є предметом вивчення не лише філософії, але й соці­ології, психології, фізіології, генетики, медицини. Очевидним є той факт, що людська свідомість має певні біологічні передумо­ви, вона нерозривно пов'язана з матеріальним носієм — голо­вним мозком. Очевидне і те, що біологічні закони і генетична програма є невід'ємною умовою життя і діяльності кожної лю­дини. Психічне життя як відображення дійсності притаманне не лише людині, але й тваринам. Але тільки у людини виникає вища, специфічна форма психічного відображення об'єктивної реальності - мислення, свідомість.

Якщо розглядати свідомість з суто психологічної точки зору (як вищий рівень організації психічного життя і відображення дійсності у формі психічних образів), то в складі свідомості мо­жна виділити такі форми психічного відображення: підсвідо­ме, форми чуттєвого споглядання, емоцїі. почуття, воля, мислення, самосвідомість. Сфера підсвідомого включає в се­бе сукупність психічних явищ і процесів, прихованих від само­спостереження, не представлених в явній усвідомленій формі. Вона охоплює широке коло явищ - від елементарних (інстинк­тів, навичок, автоматизмів, типових емоційних станів) до най­складніших процесів, що впливають на художню творчість, на інтуїтивні акти пізнання тощо. Формами безпосереднього чуттєвого споглядання виступають відчуття, сприйнят­тя і уявлення. Більш складним елементом психічного відо­браження дійсності є емоції і почуття. Вони обумовлюють вольові процеси людської психіки. Вищою формою психічного відображення дійсності є логічне мислення як засіб понятійно­го осягнення сутності речей і розкриття закономірностей ото­чуючого світу. Мислення притаманне і тваринам (процеси ана­лізу і синтезу, індуктивні і дедуктивні способи міркування, експериментальна діяльність).У людей воно є вищою формою понятійного пізнання дійсності, її творчого образного сприйнят­тя.. Ці психологічні особливості індивіда впливають і на само­свідомість. Людина в своєму розвитку спирається на певні фор­ми духовності, які існують незалежно від її індивідуальної сві­домості. Філософські системи по-різному визначали факт об'єк­тивного існування духовних формоутворень. Релігійні концепції апелюють до Бога, що наділив людину духовністю. Системи

об'єктивного ідеалізму (Платон, Гегель та ін.), констатуючи об'­єктивність форм духовності, факт їх існування в просторі люд­ської культури, пояснюють це наявністю поза - і надлюдської духовної субстанції - абсолютного духу, світу ідей, духов­ної космічної енергії тощо. Сучасний матеріалізм, на відміну від релігійних і ідеалістичних концепцій, основи духовності вбачає саме в людському суспільстві, в особливостях соціально-практичного і культурно-історичного буття людини у світі. Згі­дно з матеріалістичною концепцією, свідомість породжується всім розвитком матеріального світу, його революцією. Але люд­ська духовність виникає не шляхом стихійного розвитку мате­рії взагалі, а внаслідок розвитку такої форми матеріальності, як людська практична діяльність, що відбувається за певних соці­альних умов.

Духовний світ людини сформувався у процесі антропосоціогенезу на основі суспільної праці і спілкування індивідів. Особ­ливість людського способу буття полягає в тому, що людина діє не за біологічною програмою, інстинктивною схемою поведінки, вона не пристосовується до навколишнього середовища, а акти­вно перетворює його в процесі суспільної практики, предметної діяльності. Причому перетворення, зміна зовнішньої діяльності можливі лише у відповідності з власними закономірностями природи. Тому в процесі суспільної практики людина відобра­жає ці закономірності, сутності речей і явищ. На цьому ґрунту­ється здатність людського мислення до об'єктивності відобра­ження. До того ж людська діяльність не обмежується відтво­ренням, реконструкцією наявного стану речей. Вона є актив­ною, творчою діяльністю. Людина здатна створювати щось нове, змінювати природні речі (але дотримуватись законів природи), продукувати нові форми, відсутні в природі. Тому практиці притаманна і така риса, як універсальність, тобто потенційна можливість діяти за логікою нескінченної природи. Актив­ність, творчість, універсальність притаманні і свідомості, як ідеальному аналогу відображення практичної діяльності. Людина потенційно, в принципі здатна пізнати і відтворити будь-який предмет природи, бо ставиться до існуючого з точки зору всього людського суспільства.

В процесі суспільної життєдіяльності формується соціаль­ний тип спадковості. Суспільний досвід акумулюється не лише у формах спілкування, в суспільних відносинах, не лише у засобах і знаряддях праці, але також і в мові. Мова виступає зовнішньою оболонкою думки, засобом пізнання, спілкування, збереження і передачі суспільного досвіду та інформації. Не­зважаючи на те, що не всі елементи духовного життя можуть мати мовний вираз (наприклад, потреби, емоції, переживання, підсвідомі явища), свідомість як продукт суспільного життя нерозривно пов'язана з мовою, опосередкована нею.

Таким чином, будучи функцією мозку, свідомість знахо­диться поза сферою біологічних закономірностей, вона є суто соціальною за своїм походженням і змістом. Більш того, вищі прояви людської духовності - безкорисливий пошук істини і сенсу, моральність, свобода, самосвідомість, релігійно-духовний досвід, переживання краси, творчість - не можуть бути поясне­ні лише необхідністю функціонального забезпечення суспільно­го .життя, вона не є утилітарними засобами суспільно-практичної життєдіяльності. У цьому розумінні духовність має надсоціальну природу.