Контрольні запитання:

1. Що таке діалектика?

2. Розкрийте основні принципи діалектики.

3. Які категорії пояснюють універсальність зв'язків?

4. Які категорії розкривають структурні зв'язки?

5. Що таке детермінізм?

6. Які особливості причинно-наслідкового ряду в природі і житті людей?

Тема X. Діалектика: закони та альтернативи

1. Закони діалектики.

2. Альтернативи діалектики.

Література:

1. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия: Учебник. - М.: Проспект. - 1997.- с.446-490.

2. Білодід Ю. Бабуся метафізика виявилася надто живучою //Віче. - 1993. - №1.

3. Кушлев Н. К вопросу о механизме эволюции //Философские науки. — 1991.- .№4.

4. Мойсеев Н. Универсальный эволюционизм //Вопросы философии. - 1991. - №3.

5. Соболь Н. Постметафізика - майбутнє філософії? // Філо­софська і соціологічна думка. - 1994. - №11-12.

6. Проблеми діалектики в сучасній філософії: Збірник науко­вих праць. — Суми, СДГО . - 1995.

7. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф. Надольний та ін. -К.: Вікар. - 1997.- с.224-240.

Знати основні поняття:

Універсальність, закономірність, якість, кількість, власти­вість, міра, стрибок, діалектична протилежність, суперечність, тотожність, відмінність, джерело розвитку, рушійні сили, само­рух, саморозвиток, заперечення, старе, нове, спадковість, рево­люція, еволюція, негативна діалектика, метафізика, нова мета­фізика, постметафізика, релятивізм, софістика, догматизм, ек­лектика.

1. Закони діалектики

Закони, як вже зазначалося, означають глибокі, суттєві, повторювальні зв'язки, взаємодії як між речами і явищами сві­ту, так і їх сторонами, властивостями і станами. Закони бува­ють динамічні і статистичні, і перші з них відображають від­ношення між станами однорідних об'єктів і являють собою процес причинно-наслідкової дії. Результати динамічних законів неважко передбачити. А от прояв статистичних, законів має імовірний характер. Це тому, що в складних процесах на­явна значна кількість випадковостей. Тут прикладом може бути дія законів суспільного життя. На відміну від природи, де за­кони проявляються стихійно, в суспільстві переплітається без­ліч інтересів та цілей великої кількості як окремих людей, так і соціальних верств, прошарків, класів, націй тощо. Тому одно­значно уявити кінцевий результат соціальних колізій і дати їх однозначну оцінку неможливо. Можна виявити лише тенденції суспільних змін, певні закономірності як сукупність дії знач­ної кількості законів.

Водночас слід усвідомити, що лише закони діалектики роз­кривають глибинні основи руху і розвитку всього сущого. Що це за закони?

1. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, що пояснює яким чином усі процеси і явища набувають нових характеристик та властивостей. Його зміст стає зрозумілим за­вдяки таким категоріям, як якість, кількість, властивість, міра, стрибок.

Якість надає об'єкту відповідну визначеність. Це та голо­вна властивість, особлива риса об'єкта, що робить його відмін­ним від інших. Скажімо, підручник має і розміри, і вагу, і фо­рму, але його якість визначають не вони, а знання, що він вмі­щує. Всі інші, несутнісні властивості любого об'єкта (обсяг, чи­сло показників, темп руху тощо) визначають його кількісну сторону. Ні один предмет чи явище у світі не існують без одно-часової наявності в них кількості і якості. Це співвідносні ка­тегорії. Якість близька до сутності, а кількість — до частини, елемента, змісту в сукупності. Єдність і певна рівновага кількі­сного і якісного виразу об'єкта визначає міра. Міра - це ті ме­жі, в яких співіснують кількість і якість. Так, для студента мі­рою є параметри навчального процесу, що визначені обсягом програмних знань і часом, необхідним для їх засвоєння.

Таким чином, існування об'єкта зумовлене єдністю якості і кількості. Якийсь час при його сформуванні вони перебувають в рівновазі і нібито ніщо не віщує змін. Насправді вони постійно відбуваються. Так, в учня з дня в день з'являються крихти но­вих знань, розширюється світоуявлення, та й фізично він стає іншим. Від того зміна кількісних показників у якийсь час виходить за межі міри, руйнуючи її, і тоді об'єкт змінює свою якість (згаданий учень-першокласник стає другокласником). Подібним чином з'являється кожен раз нова міра в усьому і скрізь, в межах котрої відбуваються свої кількісні зміни. Вони, в свою чергу, знову ведуть до виникнення нової якості, яка знову ж розгортає простір для нових кількісних змін. Такий кругообіг змін та взаємопереходів і становить діалектичний за­кон.

Процес переміщення від старої міри до нової є діалектичним стрибком і являє собою процес вступу об'єкта в нову якість. Тоді об'єкт переходить у свою протилежність - зі старого стану в новий, змінивши свою сутнісну визначеність. Стрибки бувають одноактні, разові, як катаклізми в природі, політичні перевороти в суспільному житті і т.п., і довготрива­лі, у формі поступових перетворень. Прикладом останніх може бути еволюційний шлях в розвитку природи, чи перехід від ди­тинства до зрілості людини. Вони можуть змінити в суті існу­вання як весь об'єкт, так і його окремі частини, що вже не вплине на його сутнісну зміну. Таким чином, завдяки з ясуванню взаємного переходу кількісних і якісних змін стає зрозумілим внутрішній процес виникнення нового об'єкта і з являється відповідь на запитання: "Як ці зміни відбувають­ся?"

2. Закон єдності і боротьби протилежностей вказує на рушійні сили і джерело змін та розвитку. Провідними категорі­ями, що пояснюють його зміст, є діалектична протилеж­ність, суперечність, тотожність, відмінність, саморух.

Ще Геракліт вважав, що всі речі складаються з протилеж­ностей і їх боротьба постає як умова світової гармонії. Ці думки використав Гегель, обґрунтовуючи суперечність у всьому, як взаємодію, взаємозумовленість діалектичних протилежнос­тей - тих, які водночас вимагають наявності одна одної і запе­речують одна одну. Ними є різноманітні протилежні стани, ха­рактеристики, тенденції, властивості кожного об'єкта. Вони й утворюють суперечності, вирішення яких стає джерелом змін та розвитку.

Суперечність - категорія динамічна. Насамперед в ній на­явна тотожність — рівновага, співпадання усіх складових об'єкта. Але навіть тоді в об'єкті наявна і відмінність - праг-"нерівність" об'єкта. Тоді тотожність як рівновага і відмін­ність, як неврівноваженість, проявляються у формі діалектич­них протилежностей, а їх взаемозаперечення стає джерелом змін та розвитку. Скажімо, у студента, що лише поступив до ВУЗу, знання і незнання навчальної програми тотожні. Але за­своєння навчального матеріалу створює суттєву відмінність у співвідношенні знань і незнань. Зусилля по переведенню не­знань студентом в знання складають джерело його інтелектуа­льного розвитку.

Джерело розвитку виступає лише внутрішньою зумовлені­стю змін. Для повної їх детермінації цього замало. Необхідні ще й зовнішні чинники, що складають рушійні сили розвит­ку. Проте, визначальним тут е джерело розвитку, бо воно ви­ступає водночас і специфікуючою причиною, що зумовлює май­бутню сутність, форму і зміст наслідку, і разом з рушійною си­лою є кондиціальною причиною, яка перетворює можливість того чи іншого явища в дійсність. Джерело розвитку дає внут­рішній поштовх до змін і в певний момент стає причиною са­моруху, в той час, коли саморозвиток можливий лише з при­чини рушійних сил.

Суперечність, як діалектична взаємодія протилежностей (тотожності і відмінності), не стабільна. Вона весь час розгорта­ється, стаючи своєрідними ступенями розвитку об'єкта: тотож­ність -> тотожність-відмінність -> суттєва відмінність -> перехід однієї протилежності в іншу -» виникнення нового об'єкта (но­вих властивостей, станів, характеристик, нової якості в цілому). Такий шлях заміни старого новим.

3. Закон заперечення заперечення розкриває спрямування розвитку, і його головними категоріями є заперечення, старе, нове, спадкоємність. Заперечення - це переборювання, витис­кування старого новим. Старим стає те, що не відповідає потре­бам розвитку, гальмує його, а нове - навпаки. При тому для заміни старого новим характерна спадкоємність - відтворення на більш високому рівні характерних рис та елементів структу­ри вихідної ступені розвитку. Часто цей процес уявляють як спіраль, у якої витки постійно розширюються. Ці розширення, як поступальність розвитку, настають завдяки спадковості - переходу від старого до вищої стадії всього того, що ще відпові­дає умовам нового, більш досконалого. І так на кожному витку.

Але подібне тлумачення дії закону дещо спрощене, лінійне, оскільки в дії закону завжди просліджується суперечність конс­труктивного і деструктивного, особливо там , де діє людина. Конструктивне ніколи не буває абсолютним запереченням, повним відкиданням позитивного в старому. Воно позбавлене нігілізму, безоглядних руйнаційних дій і являє собою еволюційний, поступовий та спадкоємний процес. Деструкція ближче до революційних перетворень, ламання суті старого, минулого в основі, в корінні.

В людській діяльності панує не природна стихійність, а сві­домість і воля. Тому в соціумі наявна значна кількість форм діалектичного заперечення: зближення, злиття, скасування, узгодження, вдосконалення, доповнення, розгорнення, еволю­ція, революційні зміни тощо. Глибока та всебічна уява про дії закону заперечення заперечення допомагає уникати помилок і негативних наслідків в процесі взаємодії суспільства і природи, в пізнанні буття в усіх його проявах, у соціальних змінах та перетвореннях. Усі три названі закони діалектики діють одно­часно, в єдиному "потоці". Їх спільний прояв має назву зако­номірності.

В сукупності закони діалектики виконують ряд функцій:

а) світоглядну, оскільки вказують на те, яким є світ і як він змінюється. При тому закони дають змогу уявити розвиток не як пряму лінію, а як суперечливий процес, де наявні зиґзаґи, стрибки, різноманітні повороти;

б) методологічну, адже закони діалектики лежать в основі формування культури найдійовішого способу мислення, а сама діалектика є найширшим методом пізнання світу;

в) життєво-практичну, тому що через свої закони діалек­тика надає мислячій людині вихідні орієнтири при засвоєнні світу, допомагає запобігти помилкам в практичній діяльності. Таким чином, розвиток природи, суспільства і мислення здійс­нюється закономірно, через спільний прояв законів діалектики.

Але є і протилежні діалектиці підходи до розуміння люди­ною себе і оточуючого й середовища.