8. «Петиція про права», 1628 р., Англія.

Протистояння старих і нових сил англійського суспільства знайшло відображення у конфлікті між парламентом і королем, котрий досяг апогею за часів правління Карла І. У 1628 р. парламент розробив і подав на затвердження королю Петицію про права:

- ніякі податки не можуть запроваджуватися королем без згоди парламенту;

- нікого із підданих не можна заарештувати, ув'язнити чи позбавити власності без судового процесу;

- не підлягає покаранню той, хто відмовиться від сплати незаконних податків.

Петиція містила й інші вимоги, що були спрямовані проти свавілля королівської адміністрації. У ній відображене одне з головних питань буржуазної революції - обмеження прав королівської адміністрації і прерогатив королівської влади.

Під тиском обставин Карл І підписав Петицію, але досить скоро від неї відмовився, а в 1629 р. розпустив парламент. Для Англії це було політичне зухвальство. На цей самий час в країні відбувалися масові переслідування пуритан, які виступали за незалежність церкви від держави. Переслідування інакодумців призвели до масової еміграції до Америки.

9. Індепендентська республіка і Англії.

Друга громадянська війна, яка спалахнула навесні 1648 р., була спровокована роялістами, які прагнули до відновлення абсолютної королівської влади. В ході суточок революційній армії знову вдалося розгромити королівські сили. Король, який утік у Шотландію, був виданий парламентській армії і заарештований.

Політична влада перейшла до рук індепендентів - представників середньої та дрібної буржуазії. їх лідером був Олівер Кромвель. 4 січня 1649 р. палата общин проголосила себе носієм верховної влади в Англії. її постанови мали силу закону без санкції короля і палати лордів. За рішенням особливого верховного суду (135 осіб) 30 січня 1649 р. Карл І, звинувачений у державній зраді "як тиран, зрадник і убивця, відкритий і нещадний ворог англійської нації", був засуджений до смертної кари і публічно страчений "шляхом відсікання голови від тіла". Наприкінці березня того самого року королівське звання і палата лордів були скасовані.

Конституційне закріплення нової республіканської форми правління було здійснене Актом 19 травня 1649 р., згідно з яким у державі встановлювалася нова система влади. її головним елементом став однопалатний парламент, який зосередив у своїх руках практично всю повноту державної влади. У результаті королівський абсолютизм змінився "парламентським абсолютизмом". Найвища виконавча влада передавалася Державній раді у складі 41 особи, які обиралися парламентом на один рік.

Таким чином, наслідком перших років глибинних революційних перетворень в Англії стало проголошення та встановлення першої в історії держави республіки. Однак політична система індепендентської республіки була нестабільною:

- індепенденти, отримавши великі земельні маєтності з числа конфіскованих королівських земель і землеволодінь роялістів, перетворилися на великих землевласників. Вони прагнули припинення революції і захисту своєї власності;

- масове невдоволення виявляло селянство, яке не тільки не отримало бажаної землі, а навпаки, їхнє соціальне становище різко погіршилося;

- активізувалися контрреволюційні промонархічні сили;

- армія Кромвеля із революційного війська перетворилася на каральний механізм, ставши, по суті, антинародною.

Захопивши владу, забезпечивши собі більшість голосів у парламенті і Державній раді, індепенденти різко змінили своє ставлення до революційних змін. Серед активних учасників революції з числа непривілейованих і незаможних верств поширився рух "дигерів" ("копальників"). Вони виступали за скасування приватної власності, передачу землі у громадське користування, її розподіл між всіма, хто бажає її обробляти, на засадах зрівняльного землекористування, ліквідацію експлуатації людини людиною. Для реалізації своїх утопічних завдань дигери не зверталися до повстань і насилля, а розраховували на мирні засоби. Програма "копальників" була викликом усій власницькій Англії, тому вона зустріла опір не лише буржуазії і "нового дворянства", а й частини заможних середніх селян. Рух дигерів був немилосердно придушений урядом індепендентської республіки.

Економічне становище республіки було вкрай важким. Країна переживала глибоку фінансову кризу. В графствах розпочався голод. Уряд вдався до посиленого податкового обкладання, жертвами якого стало переважно селянство, в числі якого були активні учасники революції. В армії росло невдоволення невиплатою платні і перетворенням її загонів на каральний механізм держави. Намагаючись зберегти владу і авторитет в армії, О. Кромвель вдався до інспірованого правлячими колами грабіжницького походу в Ірландію, яка ще в 1641 р. повстала проти Англії, домагаючись незалежності. "Вогнем і мечем" О. Кромвель підкорив Зелений острів (Ірландію). Така жорстока розправа, пограбування ірландських земель, нелюдське ставлення до місцевого населення розбестило армію, перетворило її на військо колонізаторів, підштовхнуло до необхідності встановлення в країні військової диктатури. "...Англійська республіка при Кромвелі по суті розбилася об Ірландію" - писав про ті події К. Маркс.

Невдовзі після захоплення Ірландії Кромвелю довелося терміново відправлятися на придушення монархічного заколоту в Шотландії. Протягом 1650-1651 рр. урядом індепендентської республіки було видано ряд актів, спрямованих на підтримку англійської і підрив голландської торгівлі. Англо-голландська війна виснажила країну. Знову стала визрівати революційна ситуація, яка могла призвести до падіння уряду індепендентів.

За таких умов для правлячої сили в країні - індепендентів - єдиним виходом для збереження влади було встановлення військової диктатури. У грудні 1653 р. О. Кромвель розпустив парламент, зосередивши владу у своїх руках.