65. Загальні закономірності державно-правового розвитку провідних країн світу у хх

На початок XX ст. у провідних державах світу в цілому завершився процес перемоги та утвердження буржуазних суспільних відносин. І це закономірно: економічне панування буржуазії об'єктивно зумовило її домінуючу роль у політичній сфері.

Вже на кінець XIX ст. типовою формою здійснення політичної влади буржуазії стає буржуазна демократія, яка визначалася самим характером буржуазних революцій в країнах Європи та Америки. Саме під кутом зору цих революцій слід розглядати прийняття в державах таких важливих документів демократичного характеру, як Петиція про права, Хабеас корпус акт (Англія), Декларація прав людини і громадянина та конституції Франції, Декларація незалежності, Білль про права та Конституція США тощо.

Саме демократичний устрій держави дозволив буржуазії разом з іншими верствами населення, їхніми політичними силами і партіями здійснювати владу в державах, забезпечувати найсприятливішу внутрішню та зовнішньополітичну обстановку для реалізації інтересів більшої чи меншої частини нації. Основними ознаками буржуазно-демократичного політичного режиму є: а) парламентаризм; б) розподіл влади; в) участь народних мас у справах управління державою.

Крок за кроком, на основі законів і неписаних угод формується важливий принцип буржуазної конституційної політики - відповідальність уряду перед парламентом. Встановлюється правило, відповідно до якого до уряду приходять члени керівництва партії, котра одержала перемогу на парламентських виборах.

У XX ст. набуває поширення таке важливе, з точки зору управління державою, політичне явище, як підвищення виконавчої влади (урядів) над представницькими установами (парламентами). Це поставило перед правлячими політичними силами і їх партіями завдання двоякого характеру: з одного боку, зосередити вирішення найважливіших державних справ у руках уряду або голови виконавчої влади - президента; а з іншого - максимально забезпечити парламентську підтримку діяльності органів виконавчої влади. Це робилося з тим, щоб не допустити кризової ситуації внаслідок виникнення суперечності між законодавчою і виконавчою владою. Саме цим можна пояснити ту практику, яка склалася у багатьох державах, коли повновладним учасником, розпорядником, а іноді й керівником законодавчого процесу стає президент чи уряд.

Одночасно з державою суттєвих змін зазнає право. Становлення сучасного права - це довготривалий процес, що охопив кілька століть, починаючи з раннього Середньовіччя. Він проходив більш плавно, еволюційно, на відміну від політико-державних процесів, які нерідко набували форм суспільних катаклізм і в. Історико - культурні корені сучасного права створювалися на ґрунті рецептованого римського права, міського (магдебурзького) права, міжнародного права тощо. Разом з тим, правові системи Середньовіччя були досить недосконалими, а їхній партикуляризм ставав на заваді розвитку політичної демократії і капіталістичного підприємництва.

Важливу роль у реформуванні старого феодального права на новій основі відіграли перші європейські буржуазні революції. Вони, а особливо Велика Французька буржуазна революція, стали серйозним випробуванням на міцність середньовічної правової надбудови. Революції не сприяли зміцненню правових засад у суспільстві. Навпаки, вони призвели до глибокої руйнації правових устоїв, що створювалися віками, до правового нігілізму і волюнтаризму. Але в широкій історичній перспективі ці революції, поклавши початок перевороту в економічній і політико-державній сфері, в кінцевому результаті сприяли значним змінам у галузі права, формуванню нового правового порядку.

Таким чином, сучасне право в країнах Заходу складалося і розвивалося як логічне продовження систем середньовічного і навіть античного права. Воно увібрало в себе, зберегло і використало їхні інститути, конструкції і суспільно-корисні елементи. В нових, буржуазних, відносинах право виявило свій великий творчий потенціал, створило простір для зростання виробництва і торгівлі, проявів особистої ініціативи і підприємництва, для всебічного задоволення потреб нового суспільства. На новому історичному етапі розвитку права в ньому виявилася низка його важливих якостей.

По-перше, право нового часу, на відміну від дореволюційного з його правовим партикуляризмом, народжувалося як інтегровані національні правові системи. Піддаючи нещадній руйнації всілякі станові, регіональні, митні бар'єри і перешкоди, капіталізм призвів до виникнення не тільки національних держав, а й національних правових систем. Держава починає відігравати вирішальну роль у формуванні самого обличчя правової системи. Правова система набуває нової якості - як система законодавства і система права.

По-друге, нові правові системи породжували і нові форми існування самого права, яке зростало переважно вже не на звичаях чи судовій практиці, а на законодавчій основі. Ядром правових систем нового часу стає конституційне (державне, публічне) право, яке стало базою для побудови правової надбудови суспільства. З розвитком конституційних основ права законодавство стає вже його домінуючим джерелом, найважливішим інструментом розвитку права, надаючи йому системності і цілісності.

По-третє, в Новий, а особливо в Новітній час право, зберігаючи в собі загальнолюдську гуманістичну цінність, набуває вигляду приписів державних органів. Поряд з принципом ".верховенства права", "верховенства закону" воно включає в себе й інші принципи. Йдеться про те, що, на відміну від права середньовічного, нове право базується на принципах індивідуалізму, який відображав звільнення особи від цехових, станових та інших феодальних пут. У центрі правових систем Нового часу постала людина, особистість, а не станово-кастові утворення. Тому права людини стали розглядатися як природні, священні і невідчужувані. Вони підкріплювалися низкою прав громадянина у публічній і приватній сферах.