43. Кримінальне уложення Німеччини 1870 р.

Важливою пам'яткою права Німеччини є Кримінальне уложення, прийняте в 1870 р. у Північнонімецькому союзі і поширене в наступному році на всю імперію. Воно являло собою обширний звід, що складався із вступних постанов і двох частин. Вступна частина стосувалася розмежування злочинів, проступків і поліцейських порушень, характеристики зворотної дії закону тощо. У першій частині розглядалися загальні питання кримінального права (співучасть, обставини, що скасовували чи пом'якшували покарання, замах та ін.). У другій - містилися норми щодо окремих видів злочинів (своєрідна особлива частина).

Найбільше статей присвячувалося державним злочинам, злочинам проти власності та особи. До числа державних злочинів, крім класичних їх видів, належали і такі, як, наприклад, образа імператора, місцевих князів, фальшивомонетництво, опір владі чи заклик до непокори. Покаранням за ці злочини була смертна кара або тривале тюремне ув'язнення. Також тюремним ув'язненням на різні терміни каралися особи, що здійснили злочини проти власності (крадіжка, розбій, пограбування тощо).

Останній розділ Уложення присвячений поліцейським правопорушенням. Штрафом чи тюремним ув'язненням каралися ті, хто порушував поліцейські приписи щодо виїзду за кордон, зберігання зброї, виготовлення печаток і штампів та ін. Спеціальний пункт зобов'язував кожного громадянина надавати допомогу поліцейській владі. Коло обов'язків поліції було досить широким. Вона могла втручатися в усі сфери діяльності і навіть особистого життя підданих імперії.

44. Становлення буржуазного права та формування національних правових систем.

Становлення буржуазного права проходило, з одного боку, з використанням феодальних правових систем, а з іншого - шляхом застосування цілком нових принципів: єдності закону; юридичної рівності осіб; законності; свободи.

Проблема єдності закону випливала із питання уніфікації права. Характерна для феодалізму багатоманітність правових систем (партикуляризм права) стояла на перешкоді розвитку капіталістичного господарювання. Тому ще в ході буржуазних революцій відбувалося становлення единого для всієї держави права. Однак закони революційного періоду лише торкалися окремих питань суспільного життя і не встановлювали завершену систему правових норм. Єдині національні правові системи стали складатися із утвердженням влади буржуазії Юридична рівність суб'єктів правовідносин випливала, перш за все, із необхідності встановлення договірних відносин (між підприємствами, особами, в сімейних відносинах тощо). До буржуазних революцій в жодній державі не існувало однакової для усіх громадян правоздатності. Існувало багато категорій осіб з обмеженою правоздатністю або наділених правовими перевагами. Наприклад, дворянство мало численні пільги та привілеї; селяни та міщани обмежувалися в майнових правах, а іноді і в особистій свободі (кріпосне селянство); жінки обмежувалися у цивільних правах; в колоніях існувало рабство.

Принцип законності пов'язаний з юридичною рівністю. Саме остання означала не тільки рівні права, а й рівні для всіх обов'язки, рівну відповідальність перед законом. Одним з проявів законності є правомірна поведінка всіх громадян і юридичних осіб як суб'єктів правовідносин у державі. Вона є гарантом стабілізації економічного і політичного життя в суспільстві.

Важливим принципом буржуазного права є свобода. Вона знайшла відображення, насамперед, в прийнятих в ряді держав конституціях, деклараціях прав людини і громадянина, біллях про права тощо, націлених на проголошення демократичних свобод. Розвиток підприємництва і розгортання комерційної діяльності буржуазії вимагав свободи приватної власності, свободи договорів, корпорацій та ін.

Отже, названі принципи характеризують буржуазний тип права в цілому. Водночас у рамках єдиного типу буржуазного права кожна держава мала свою національну систему права з притаманними їй особливостями.

Правові системи європейських держав, котрі складалися в добу зародження і утвердження капіталізму, можна поділити на дві групи.

Першу групу складають правові системи країн континентальної Європи і тих держав, які їх сприйняли. Вони розвивалися у XIX ст. під впливом французького права, а в XX ст. суттєвий вплив на їх розвиток виявило німецьке право. Названі системи характеризуються поділом права на приватне і публічне. Перше захищало інтереси приватних осіб від протиправних посягань з боку як окремих громадян, так і самої держави. До нього належали такі галузі, як цивільне, сімейне, торговельне та ін. Публічне право визначало порядок організації і діяльності органів влади та управління. Воно захищало інтереси всього суспільства і держави від будь-яких зазіхань. До публічного права належали конституційне, адміністративне, міжнародне, кримінальне та ін.

Континентальні правові системи чітко розмежовують право матеріальне і процесуальне. Головним джерелом права тут виступає закон, який встановлює загальні правила поведінки і правові принципи. В країнах такого права суд не займається нормовстановлюючою діяльністю, а лише застосовує правові норми до конкретних випадків. Особливістю континентальних правових систем є поширення кодифікації як матеріального, так і процесуального права.

У державах цієї системи відповідальність можлива лише за дії, передбачені в кодексі (законі). Тут характер кримінальних дій проглядається легко, а рішення судді без особливих зусиль можна піддати контролю і оскарженню. Недоліком цієї системи є її закостенілість, мала рухливість. Не можна покарати особу, коли в її діях не існує складу злочину, передбаченого законом.

Англосаксонські правові системи ґрунтуються на "загальному праві" Англії. Тут відсутній поділ на публічне і приватне право, не існує розмежування на матеріальне і процесуальне право. Галузі права структурно не виділені. Відсутні кодифікації. Головним джерелом права в країнах цієї системи є судовий прецедент, який вважається обов'язковим для всіх судів при розгляді аналогічних справ. Тут суд творить право, але він створює не загальні, а казуїстичні норми (тобто правила для вирішення конкретної справи).

У англосаксонських державах право і закон не співпадають, вони не є тотожними. Парламентський закон (акт) стає правом країни лише у тому випадку, коли він був застосований і отримав тлумачення суду. Винесене судове рішення щодо конкретної справи надалі використовується як зразок. Судді діють ніби за аналогією.

У випадку виникнення кримінальної чи цивільної справи, яка не мала прецедентів у минулому, суддя на свій розсуд виносить рішення за аналогією з подібними справами. Зацікавлені сторони можуть погодитися з рішенням судді або вимагати передати справу для розгляду судом вищої інстанції. В судах цієї системи першорядну роль відіграють адвокати, оплата праці яких вимагає значних коштів від клієнта.

Помітна роль звичаїв і конституційних угод. Останні досить широко застосовуються у сфері здійснення державної влади. Англосаксонському праву притаманна особлива термінологія, наявність інститутів, відсутніх в інших країнах.

Нерідко в житті виникають випадки, коли санкції, передбачені існуючим законодавством, є недостатніми. У суддів континентальної системи можливість застосування покарання обмежена кодексами. Для суддів англосаксонської системи є можливість застосувати нестандартні, але досить дієві покарання.