48. Кримінальне право буржуазної Англії.

Кримінальне право. У кримінальному праві Англії досить чітко віддзеркалювався консервативний характер англійської революції. Особливо застарілими виявилися норми, що передбачали покарання! До 1810 р. їх поширеними видами були: четвертування, колесування виривання нутрощів з живого тіла та ін. До 1873 р. піддавався смертній карі той, кого впродовж місяця бачили в оточенні циганів.

Консервативний характер права виявлявся і в тому, що кримінальне право продовжувало розвиватися, головним чином, не шляхом видання законів, а завдяки розвитку прецедентного права. Починаючи з 1907 р. англійське кримінальне право зазнає деякого пом'якшення. Зокрема в ньому вперше з'являється умовне засудження. Водночас у цьому самому році запроваджується превентивне ув'язнення. Воно полягало в тому, що суд міг визнати особу, засуджену не менш як три рази за серйозні злочини і яка вела злочинний спосіб життя, невиправним злочинцем. Наслідком такого судового рішення було засудження особи до превентивного (попереджувального) ув'язнення.

До початку XX ст. для деяких злочинців-чоловіків застосовувалися тілесні покарання.

49. Передумови буржуазних реформ в Росії II половини хіх ст.

Передумови буржуазних реформ у Росії крилися у самому соціально-політичному устрої держави. На середину XIX ст. Росія знаходилася у стані кризи феодально-кріпосницької системи господарювання. В економіці все яскравіше стали виявлятися буржуазні риси, однак розвиток продуктивних сил відбувався досить повільно. Причинами такого стану були:

- дворянська (поміщицька) монополія на землю. Століттями ніхто з інших верств населення не мав права приватної власності на землю. А це викликало невдоволення молодої російської буржуазії;

- кріпосне право, яке на той час стало анахронізмом. Росія залишилася єдиною державою в світі, де збереглась така форма середньовічних відносин феодалів із залежним населенням. Продуктивність праці кріпосного селянина була настільки низькою, що, незважаючи на її дешевизну, не виправдовувала себе економічно.

Землевласники-поміщики займалися пошуками шляхів виходу із такого становища. Більшість із них намагалися підвищити рентабельність своїх господарств шляхом скорочення надільної землі у селян і збільшення панщини до крайніх меж - шести днів на тиждень.

Інші феодали стали запроваджувати "місячину", сутність якої полягала у ліквідації селянських наділів, повному переведенні селян на роботу в поміщицьке господарство і наданням їм щомісячно харчів та елементарного одягу.

У районах з розвинутою промисловістю поміщики намагалися збільшити доходи з власних маєтностей шляхом збільшення оброку (грошової ренти), надаючи селянам наділи фактично на правах оренди. Але доходи від селянських господарств були невеликими, і селяни нерідко були змушені шукати додаткового заробітку на підприємствах. Відчуваючи гостру нестачу робочої сили, підприємці охоче йшли на такий найм некваліфікованих працівників. І хоч це було порушенням кріпосницьких відносин, держава і землевласники на це "заплющували очі".

Кріпосний стан селянства бумерангом відбивався на стані промисловості. В країні стався парадокс: за наявності багатомільйонних мас селянства ринок найманої робочої сили практично не діяв. Промисловість "задихалася" від нестачі робочих рук взагалі й особливо кваліфікованих працівників, без чого не могло розвиватися сучасне фабрично-заводське виробництво. Зрозуміло, це викликало невдоволення підприємців і тих феодалів, котрі намагалися перевести свої господарства на рейки капіталістичного виробництва з використанням найманої робочої сили.

До передумов проведення реформ слід також віднести і відсталість Росії у політичному розвитку. Якщо країни Заходу вже століттями розвивалися як буржуазно-демократичні держави, успішно впроваджували парламентсько-конституційні форми правління, демократизували судово-адміністративну систему, а головне - залучали буржуазію, інші, колись непривілейовані, верстви населення до управління державними справами, то Росія продовжувала залишатися самодержавно-абсолютистською монархією. Молода російська буржуазія, посідаючи вагомі позиції в багатьох галузях промисловості, гостро відчувала своє принизливе економічне становище і політичне безправ'я.

Отже, чинниками, що обумовили проведення реформ у Росії у другій половині XIX ст., були:

а) відсталість економічного розвитку, криза кріпосницької системи господарювання;

б) падіння рентабельності поміщицьких господарств і пошуки землевласниками шляхів ефективного господарювання;

в) відсталість політичного розвитку та відсторонення буржуазії від участі у справах управління державою як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні;

г) загострення соціальної кризи, котра полягала в тому, що феодально-кріпосницьким ладом була незадоволена більшість населення держави. І якщо раніше у принизливому, безправному становищі перебували маси кріпосного селянства, заворушення, повстання та виступи якого вдавалося стримувати і придушувати, то тепер невдоволення виявляли самі поміщики, оскільки доходи від їхніх господарств різко впали; буржуазія, яка була незадоволена монопольним правом власності дворян на землю і яка потерпала від дефіциту дешевої робочої сили; саме селянство, котре відчувало на собі зростаючий гніт з боку держави і поміщиків.

Треба мати на увазі й те, що Російська імперія була багатонаціональною державою, колонії якої знаходилися в межах її кордонів. Така "тюрма народів" була вибухонебезпечною. Прагнення великих і малих націй і народів до здобуття власного суверенітету поєднувалося із звільненням їх від соціального, національного, релігійного та інших форм пригноблення.

Своєрідним поштовхом до проведення реформ, каталізатором змін стала поразка Росії у Кримській війні та масові селянські виступи і заворушення, що загрожували вилитися у чергову селянську війну.