55. Столипінська аграрна реформа в Росії.

Однак найрадикальнішим заходом уряду щодо селянства стало проведенняСтолипінської аграрної реформи. Насамперед, вона дбала про зміцнення сільської буржуазії шляхом зруйнування общини, зміцнення приватної власності на землю, ліквідації існуючих обмежень стосовно відчуження надільних земель.

Початок реформі поклав Указ від 9 листопада 1906 р., за яким кожний домогосподар як член сільської общини дістав право вимагати надання йому земельного наділу у приватну власність. Захищаючи інтереси селянина-власника, закон приписував надавати землю однією ділянкою шляхом виділення хуторів чи відрубів.

14 червня 1910 р. було опубліковано закон про вихід селян із сільської общини. Розвиваючи положення попереднього указу, закон визнавав приватними власниками селян тих общин, у яких земельні переділи не проводилися протягом останніх 24 років. Таким чином домогосподарі отримували у власність ті наділи, якими вони користувалися останнім часом.

У губерніях і повітах організовувалися землевпорядкувальні комісії. Значну роль у здійсненні реформи відіграв Селянський банк, створений у кінці XIX ст., котрий видавав позики на купівлю землі і був посередником при продажу землі помісного дворянства.

Столипінська аграрна реформа передбачала проведення політики переселення до районів Сибіру і Далекого Сходу. Вона переслідувала мету - зменшити земельний голод у центральних районах Росії, послабити суперечності між селянами та землевласниками-поміщиками. Крім того, передбачалася і непряма мета - здійснення русифікації національних окраїн держави.

Реформа сприяла зміцненню сільської буржуазії, розвитку капіталістичних відносин на селі. її негативною стороною було те, що вона не зачіпала поміщицьке землеволодіння, не ліквідовувала старих, докапіталістичних порядків у країні.

56. Зміни в державному устрої Росії на початку хх ст.

Революція 1905-1907 рр. призвела до перетворення абсолютистської самодержавної монархії на різновид конституційної монархії.

1. У серпні 1905 р. були прийняті три закони: "Маніфест про запровадження Державної Думи", "Запровадження Державної Думи" і "Положення про вибори до Державної Думи". Відповідно до них Дума являла собою представницький орган, який обирався на 5 років на основі цензового і станового виборчого права. Виборчих прав позбавлялися особи до 25 років, жінки, військовослужбовці, учні (студенти), "інородці", кочові народи.

Положення про Думу визначало її компетенцію як органу, який створювався для попередньої розробки і обговорення законопроектів(законодорадчий орган). Вона могла бути достроково розпушена імператором.

2. 17 жовтня 1905 р. видається Маніфест "Про удосконалення державного порядку", який проголошував демократичні права і свободи. Передбачалося розширення повноважень Думи.

Важливим положенням Маніфесту було проголошення того, що жодні закони не можуть бути прийняті в державі без схвалення Думи. Крім того, Дума наділялася правом контролю за діяльністю виконавчо-розпорядчих органів держави.

3. Реорганізується Рада міністрів, яка до цього часу була дорадчим органом при імператорі та координувала діяльність міністерств. Відтепер у Росії створювався урядовий орган. Звичайно, він ше не мав вигляду "буржуазного урядового кабінету", який би формувався парламентською більшістю або партією, яка здобула перемогу на парламентських виборах. Голова Ради міністрів і міністри призначалися та звільнялися імператором і були відповідальними лише перед ним.

4. Реорганізується Державна рада. Якщо раніше весь її склад призначався імператором, то відтепер половину призначав імператор, а інша частина обиралася з числа духовенства, вчених, дворян І буржуазії. Термін її повноважень визначався дев'ятьма роками. При цьому кожні три роки відбувалася ротація її складу на одну третину. У галузі законодавства Державна рада отримала такі самі права, як і Дума. Без її затвердження законопроект не передавався імператору на підпис.

23 квітня 1906 р. видаються "Основні державні закони", які з формально-юридичного боку мали характер конституційних актів. Відповідно до них імператору належала верховна самодержавна влада. У галузі законодавства сформувався своєрідний законодавчий тріумвірат:імператор-Дума-Державна рада. Жоден закон не міг бути прийнятий без схвалення Думи та Державної ради і вступити в силу без підпису імператора. "Основні державні закони" (ст. 87) надавали імператору можливість з подання Ради міністрів приймати укази законодавчого характеру в тому випадку, коли в них виникала нагальна потреба, а сесійні засідання Думи і Державної ради не проводилися.

Таким чином, Росія зробила перший крок на шляху до перетворення феодально-абсолютистської монархії на монархію буржуазну.Зміни, що відбулися в державному ладі, дозволили буржуазії зміцнити свої позиції, але в цілому невідкладні соціально-економічні та політичні питання залишилися невирішеними.

Навесні 1906 р. Дума розпочала роботу. Однак рівні законодавчі права Думи і Державної ради з перших засідань обумовили постійні конфлікти між ними. Державна рада, яка наполовину складалася з високих чиновників, була консервативним органом. Дума - ліберального спрямування.

Загострення конфлікту між Думою і урядом при обговоренні аграрного питання призвело до її розпуску в червні 1906 р. Перша Дума проіснувала всього 72 дні.

Друга Дума, скликана у лютому 1907 р., була за своїм складом більш радикальною, ніж перша. Вона стала ще в жорсткішу позицію до уряду з цілої низки питань. Це змусило уряд піти на радикальні кроки, які згодом були розцінені як "липневий державний переворот". Його суть полягала в тому, що 3 липня 1907 р. імператор видає указ про розпуск II Думи, скориставшись формальним приводом - підготовкою соціал-демократичною фракцією Думи збройного повстання. Такий крок уряду був легітимний, оскільки монарх мав право на розпуск Думи.

Однак, разом з тим, імператор видає нове "Положення про вибори", яке означало зміну виборчого закону, що зробити самостійно, без самої Думи і Державної ради, правитель не міг. Зміна виборчого закону була очевидним порушенням Маніфесту від 17 жовтня 1905 р. Новий виборчий закон сприяв формуванню в Думі консервативної більшості. Такий її склад задовольняв уряд, дозволяв йому проводити через неї свою лінію.

Третя Державна Дума пропрацювала повністю визначений законом термін (п'ять років) і восени 1912 р. припинила роботу. Четверта Дума розпочала свою роботу в 1913 р. Незважаючи на такий самий консервативний склад Думи і підтримку нею уряду, вона не змогла ефективно працювати. Перша світова війна внесла свої корективи. Труднощі військового часу, поразки російських військ на фронті та інші чинники обумовили розкол Думи і уряду. Розпочалася тривала урядова криза. Стали висуватися вимоги створення Міністерства громадської довіри, яке б несло відповідальність перед Думою. Іншими словами, йшлося про створення "кабінету міністрів" у його класичному варіанті, який був би відповідальним перед парламентом. Однак замість цього імператор застосовував практику частої зміни міністрів і прем'єрів.

Врешті-решт, урядова криза призвела до видання самодержцем 25 лютого 1917 р. указу про розпуск четвертої Думи. 27 лютого того самого року її депутати створили Тимчасовий комітет Державної Думи, на основі якого був сформований Тимчасовий уряд.