77. Воєнно-монархічна диктатура в Японії.

Для соціальної структури Японії було характерним тісне переплетення економічних і політичних інтересів монополістів, великих землевласників і професійної воєнщини. Такий союз переслідував дві мети: а) досягнення стабільності всередині країни; б) завоювання зовнішніх ринків для японської промисловості. Саме на реалізацію цих цілей була спрямована організація тоталітарного державного устрою, який мав свої особливості.

Якщо в інших фашистських державах тоталітарний режим посилювався за наростаючою, досягнувши свого апогею в роки Другої світової війни, то в Японії можна виділити два етапи його становлення.

Перший охоплює добу від початку непослідовних ліберальних реформ середини 20-х років і до військового путчу 1932 р. Він складався з ліберальної і реакційної сторони.Ліберальна сторона реформацій включала в себе, насамперед, запровадження в 1925 р. загального виборчого права для чоловіків. Однак водночас виборчих прав позбавлялися військовослужбовці, студенти, особи без однорічного цензу осілості, ті, хто одержував субсидії, глави знатних сімей (щоб не змішувалися з іншими громадянами). У судочинстві запроваджувався суд присяжних засідателів.

Реакційною стороною перебудови соціально-політичної структури було прийняття низки законів ("Про охорону громадського спокою" - 1925 р.; "Про загальну мобілізацію нації" - 1938 р.), якими заборонялися всі "ліві" організації. За участь у заборонених політичних організаціях передбачалися каторжні роботи. Страйки оголошувалися злочинами. Трудові конфлікти вирішувала арбітражна секція "особливої поліції". Парламент став відігравати нікчемну роль. Нижня його палата (палата представників) збиралася на сесії не більше як три місяці на рік, інші дев'ять місяців державою правив уряд. За допомоги імператорського указу уряд міг розпустити палату парламенту. Реакційною стороною політичного життя було також створення незаконних бойових організацій на кшталт "молодого офіцерства").

Другий етап розпочинається військовим заколотом "молодого офіцерства" у 1932 р. Подібно до того, як повівся в такій ситуації уряд Італії під час походу чорносорочечників на Рим у 1922 р., так само правлячі кола Японії поспішили віддати ключові посади в уряді військовим. Невдовзі після цього розпочинається агресія Японії проти Китаю, а в 1936 р. Японія та Німеччина укладають антикомінтернівський пакт.

З початком Другої світової війни в Японії формується так звана "нова політична структура", суть якої полягала в тому, що:

- всі партії саморозпускалися, а їхні лідери об'єднувалися в Асоціацію допомоги трону - державну організацію, що фінансувалася урядом і підпорядковувалася йому;

- представниками Асоціації на місцях були сусідські общини, котрі об'єднували 10-12 сімей. Декілька общин складали "асоціацію вулиці", "асоціацію селища" та ін.

- На виробництві утворювалися Товариства служіння батьківщині.

Всі ланки "нової політичної структури" були просякнуті тотальним наглядом, суворою цензурою та шовіністичною пропагандою. Крім того, створювалася "нова економічна структура", яка об'єднувала асоціації промисловців і фінансистів, і якій надавалися адміністративні повноваження.

Отже, японський фашизм, маючи низку близьких ознак зі спорідненими йому режимами в Європі, характеризувався деякими відмінностями:

а) в Німеччині та Італії існували відповідні фашистські партії з чіткою структурою, тоталітаристськими ознаками і залізною дисципліною. В Японії цього не спостерігалося;

б) в інших тоталітарних державах фашистські партії контролювали армію. В Японії сама армія відігравала роль головної керівної політичної сили;

в) подібно до Італії, в Японії фашизм не ліквідував монархію. Однак якщо в Італії король перетворився на "весільного генерала", то в Японії, навпаки, імператор посилив свій вплив і розширив повноваження.

Японський фашизм проявився у специфічній формі військово-монархічної диктатури.