58. Встановлення та законодавче закріплення більшовицького режиму в Росії.

Більшовицький переворот в Росії призвів до встановлення диктатури пролетаріату, яка мала форму республіки Рад. Фактично це була диктатура правлячої партії більшовиків, прикрита парламентсько-демократичними і конституційними формами. Саме більшовицька партія визначала стратегічні напрями розвитку держави і права спочатку в Росії, а згодом - в інших радянських республіках, що виникли на терені Російської імперії і, в кінцевому результаті, - в багатонаціональному державному утворенні - Союзі Радянських Соціалістичних Республік.

Скликаний у день перевороту II Всеросійський з'їзд Рад своїм декретом затверджує утворення більшовицького уряду - Ради Народних Комісарів (РИК), При цьому зазначалося, що цей уряд є "тимчасовим робітничим та селянським урядом", який уповноважений здійснювати владу до скликання Всеросійських Установчих Зборів.

З'їзд обрав зі свого складу орган, котрий мав виконувати його рішення у період між скликаннями з'їздів Рад, - Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК). Це був своєрідний квазіпарламент, слухняний керівництву більшовицької партії.

Були також прийняті перші нормативно-правові акти радянської влади - Декрети "Про мир" і "Про землю". Відповідно до "Декрету про землю" поміщицька власність на землю скасовувалася без будь-якого викупу. Поміщицькі, удільні (царські), монастирські і церковні землі з усім майном, садибними будівлями переходили в розпорядження земельних комітетів і повітових рад. З цього видно, що про націоналізацію землі не йшлося.

Право приватної власності на землю скасовувалося назавжди. Земля ставала всенародною власністю і переходила у користування трудящих. Надра, ліси і води переходили у виключне державне користування. Дрібні ліси, озера, річки надавалися у користування сільськогосподарських общин. Висококультурні господарства (розсадники, оранжереї, сади, заповідники тощо) поділу не підлягали і передавалися у цілісному вигляді в користування общин чи держави.

Право користування землею надавалося всім громадянам, які виявляли бажання обробляти її самі. Наймана праця при цьому не допускалась.

Встановлювалося зрівняльне землекористування. Це означало, що земля розподілялася між трудящими за трудовою чи споживчою нормою. Розподілом землі займалися місцеві органи самоуправління. Допускалася свобода форм землекористування: подвірна, хутірська, артільна. Дозволялося переселення селян у малообжиті райони. При цьому всі витрати брала на себе держава.

Обидва декрети відзначалися своєю декларативністю, а головне - усі невідкладні питання переносилися на вирішення Всеросійськими Установчими Зборами.

Через кілька днів після появи перших декретів була опублікована "Декларація прав народів Росії", у якій поряд з проголошенням принципів майбутнього "добровільного і чесного союзу народів Росії" йдеться про розробку в найближчий час "конкретних декретів", які б затверджували ці принципи. Про розгляд опублікованих нормативно-правових актів Установчими зборами вже не згадувалося.

Проголосивши перші законодавчі акти та поширивши свою владу на європейську територію країни, більшовицький режим зіткнувся з проблемою Установчих зборів. Як відомо, ще до свого падіння Тимчасовий уряд призначив вибори до них на 12 листопада 1917 р. Скасувати чи перенести їх більшовики не наважилися. Тому в одній із перших своїх постанов РНК підтвердив дату виборів, які були проведені.

Результати виборів до Установчих зборів підтвердили побоювання більшовиків, які дістали лише 175 мандатів. Якщо ці результати розглядати під кутом зору ставлення народу (виборців) до уряду, створеного жовтневим переворотом, то це був відкритий вотум недовіри РНК. З іншого боку, результати виборів ясно довели, що Установчі збори стануть поштовхом до об'єднання сил опозиції з обох боків - лівого (соціалістів) і правого (прихильників Тимчасового уряду). До того ж, вагомі позиції в Росії мали промонархічні політичні сили.

З цього часу доля Установчих зборів була постійним "головним болем" більшовицьких лідерів. Саме цим можна пояснити розв'язання більшовиками пропагандистської кампанії проти скликання Установчих зборів.

Поразка більшовиків на виборах до Установчих зборів вперше штовхнула їх на пошуки коаліції зі своїми найближчими союзниками - лівими есерами. Був розширений склад ВЦВК за рахунок депутатів від селян, представників армії та флоту, профспілок. Для повноти коаліції більшовики навіть віддали лівим есерам три народних комісаріати у своєму уряді (сільського господарства, юстиції, пошти і телеграфу), а також деякі посади нижчого рангу. Більшовики переводять штаб-квартиру народних комісаріатів зі Смольного у приміщення колишніх міністерств Тимчасового уряду.

Бурхлива пропагандистська кампанія проти Установчих зборів зводилася до висновку, що будь-яка спроба розглядати Установчі збори з формально-юридичної точки зору як представницький орган всієї Росії буде розцінюватися як контрреволюційний виступ проти робітничо-селянської влади.

Напередодні скликання Установчих зборів, З січня 1918 p., ВЦВК прийняв постанову "Про визнання контрреволюційною дією всілякі спроби присвоїти собі функцію державної влади". В ній прямо зазначалося: вся влада належить Радам і радянським установам, а тому будь-яка спроба присвоїти будь-якому зібранню функції органу держави буде розглядатися як контрреволюційний виступ, котрий буде придушуватися аж до застосування збройної сили.

Установчі збори були скликані 5 січня 1918 р. в Петрограді в Таврійському палаці. За деякими даними на них були присутніми близько 410 депутатів. Від більшовицького уряду голова ВЦВК Я. Свердлов зачитав "Декларацію прав трудящого і експлуатованого народу" і запропонував зборам прийняти її, тобто визнати радянську владу. Збори відхилили її і прийняли свій порядок денний. На знак своєї незгоди депутати-більшовики залишили залу засідань. Установчі збори прийняли постанову про те, що саме вони є найвищим представницьким органом народів Росії і їм належить верховна влада в країні. Виходячи з цього, РНК повинна підкоритися рішенням зборів. Це був чи не єдиний з реальних кроків депутатів, спрямований на пошуки виходу із надзвичайно складної політичної ситуації в державі. Після цього Установчі збори перетворилися на безплідний "дискусійний клуб". Майже о п'ятій годині ранку наступного дня начальник охорони матрос А. Желєзняков, увійшовши до зали засідань, запропонував припинити роботу зборів, мотивуючи тим, що "караул втомився, час розходитися по домівках". Було оголошено перерву на 12 годин, але Установчі збори більше ніколи так і не зібралися.

Того самого дня, 6 січня 1918 р., ВЦВК прийняв декрет "Про розпуск Установчих зборів". Важливо було знайти мотиви такого кроку нової влади. Вони зводилися до того, що революція висунула Ради як масову організацію всіх трудящих. На їх тлі буржуазний парламентаризм уже став анахронізмом. Антибільшовицькі сили намагалися використати Установчі збори як прикриття своєї боротьби за повалення влади робітників і селян2. 18 січня 1918 р. РНК прийняв декрет, яким наказував ліквідувати посилання на Установчі збори з усіх виданих раніше законів.

Розгоном Установчих зборів було ще раз підтверджено відсутність в Росії міцної бази або будь-якої широкої народної підтримки інститутів і принципів буржуазної демократії.

Ось чому, коли 10 (23) січня 1918 р. у Таврійському палаці відкрився III Всеросійський з'їзд Рад, він виявився цілком природним, хоч до певної міри і своєрідним, спадкоємцем Установчих зборів. З'їзд відразу затвердив розпуск Установчих зборів. Він прийняв "Декларацію прав трудящого і експлуатованого народу", затвердив федеративний устрій Російської держави. Термін "тимчасовий", який до цього часу офіційно додавався до назви робітничо-селянського уряду (РНК), зник. З'їзд доручив ВЦВК підготувати і представити до наступного з'їзду проект "основних положень Конституції Російської Федеративної Республіки".