67. Державно-правові наслідки Першої світової війни.

Ще в другій половині XIX ст. боротьба Австрії і Пруссії за першість серед німецьких держав переросла у збройний конфлікт між ними. У червні 1866 р. вибухнула австро-прусська війна, в якій Австрія зазнала поразки. Створена у травні 1867 р. унією Австрії та Угорщини дуалістична Австро-Угорська монархія включила до свого складу низку земель Південної і Південно-Східної Європи.

Поразка Австро-Угорщини в Першій світовій війні призвела до розпаду "клаптикової монархії". 31 жовтня 1918 р. була повалена влада династії Габсбургів, а через два тижні (16 листопада 1918 р.) була проголошена Угорська республіка. В країні розпочалися демократичні перетворення (проголошене загальне і пряме виборче право, таємне голосування, свобода зібрань, політичних організацій та ін.)

Демократизація суспільно-політичного життя в Угорщині викликала хвилю національно-визвольного руху неугорського населення в країні (румунів, слов'ян), який одержав підтримку країн-переможниць у світовій війні (Антанти). Це спричинило гостру політичну кризу і відставку навесні 1919 р. буржуазного уряду Угорської республіки. Цим негайно скористалися місцеві соціалісти і комуністи, проголосивши 21 березня 1919 р. Угорську Радянську республіку російського зразка. За прикладом більшовицької Росії в країні прискореними темпами проводилися націоналізація промисловості, банків, транспорту, конфіскація землі у поміщиків і церкви, примусові реквізиції майна заможних верств, створення сільськогосподарських кооперативів. Була створена інтернаціональна Червона Армія, червона міліція, революційні трибунали.

За підтримки провідних держав Антанти проти новоутвореної радянської республіки розгорнулася збройна інтервенція румунських і чехословацьких військ. Надії на військову допомогу більшовицької Росії не справдилися (більшовики обстоювали свою владу у боротьбі з армією Денікіна). Незважаючи на завдану у травні 1919р. угорській Червоній Армії поразку, вона зуміла зібрати сили і перейти в контрнаступ. Угорські війська швидко досягли кордонів колишньої Австро-Угорської імперії, увійшли на територію Словаччини, де 16 червня 1919 р. за підтримки угорських окупантів була проголошена Словацька Радянська республіка.

А тим часом у червні 1919 р. Всеугорський з'їзд Рад прийняв Конституцію держави, за якою країна проголошувалася Угорською Соціалістичною Федеративною республікою, продемонструвавши тим самим намір зберегти Велику Угорщину в кордонах 1914 р. у формі "соціалістичної федерації".

Подібний сценарій не влаштовував ні Антанту, ні сусідів Угорщини, не говорячи вже про нації і народи, котрі увійшли до складу новоствореної імперії із соціалістичним забарвленням. На вимогу Антанти в червні 1919 р. угорські війська були виведені зі Словаччини, і 7 липня 1919 р. Словацька Радянська республіка припинила існування. 1 серпня 1919 р. радянський уряд Угорщини був змушений піти у відставку, Будапешт окупували румунські війська, і Угорська Радянська республіка припинила існування.

У листопаді 1919 р. під тиском низки європейських держав румунські збройні сили були виведені з території Угорщини. На початку 1920 р. тут проводяться вибори до Національних зборів, які 1 березня 1920 р. прийняли рішення про відновлення в Угорщині монархії (однак престол залишився вакантним). Правителем держави став диктатор Міклош Хорті, який володів майже необмеженою владою регента із збереженням в політичному устрої держави парламенту та елементів парламентської демократії.

Під впливом подій, пов'язаних із розпадом Австро-Угорщини, 28 жовтня 1918 р. була проголошена Чехословацька держава, яка 14 листопада цього самого року стала республікою. Національні збори обрали президента (Т. Масарика) та прийняли Конституцію республіки. Відповідно до неї законодавча влада вручалася двопалатним Національним зборам, виконавча - президенту та його уряду. До складу держави увійшла Закарпатська Україна.

Після того, як в результаті трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795) Австрія, Пруссія та Росія "стерли" з політичної карти Європи Польську державу, провідні польські політики, патріоти і націоналісти пов'язували відновлення національної державності із загальноєвропейською війною, в якій усі три, чи хоча б одна з держав-руйнівниць Польщі, зазнають поразки.

Восени 1917 р. в Парижі з числа польських емігрантів був створений Польський національний комітет, який західні держави визнали офіційним представником польського народу. У грудні цього самого року більшовицький уряд Росії задекларував право поляків на створення власної держави, а 29 серпня 1918 р. анулював договори царизму про поділи Польщі.

У ніч з 6 на 7 листопада 1918 р. в Любліні було сформовано польський уряд, який проголосив Польшу Народною республікою. Новостворений уряд лише 5 днів виконував свої функції. 11 листопада цього самого року Регентська рада у Варшаві передала всю повноту влади Юзефу Пілсудському - одному з найавторитетніших політиків, котрий отримав оригінальну посаду "начальника держави".

Новостворена Польська держава розпочала бойові дії фактично проти всіх своїх сусідів, маючи на меті максимальне розширення власної території. На жаль, не вдалося уникнути протистояння поляків і українців у Галичині. 1 листопада 1918 р. між ними розпочалися збройні сутички, які впродовж наступних чотирьох днів переросли у справжню війну. До середини наступного року польський контроль поширився майже на всю Східну Галичину.

Паризька мирна конференція висловилася за те, щоб східними кордонами Польщі стали етнічні польські межі по р. Буг. 8 грудня 1919 р. Рада послів Антанти прийняла декларацію "Про тимчасовий східний кордон Польщі", але його лінія була визначена лише у 1920 р. на конференції у м. Спа і названа на честь міністра закордонних справ Великобританії Дж. Керзона "лінією Керзона" (вона проходила по лінії Гродно-Яловка-Немирш-Брест-Литовськ-Устилуг, східніше Грубешова, далі західніше Рави-Руської, східніше Перемишля і до Карпат).

З самого початку проголошення Польщею своєї незалежності розпалювався більшовицько-польський антагонізм. Ленінський декрет про "відпущення" Польщі було розцінено поляками як тактичний крок Росії, спрямований на те, щоб приспати їхню пильність. Неоголошена війна між двома країнами тривала більше року. Юзеф Пілсудський, якого не полишала надія на федерацію з Україною, скориставшись скрутним становищем в Україні Директорії, 21 квітня 1920 р. уклав з Симоном Петлюрою союз проти більшовиків на умовах передачі майже всієї Правобережної України до складу Польщі. 25 квітня польсько-українські війська розпочали наступ на Україну. Розбивши дві більшовицькі армії, союзники швидко підійшли до Києва і без бою увійшли до нього.

Проте невдовзі ситуація значно ускладнилася. Українське населення насторожено зустріло фактичну окупацію. Перегрупувавши сили, більшовики перейшли у наступ. Розпочався швидкий відступ союзників, який призвів до того, що 13 серпня 1920 р. червоні війська вже були під стінами Варшави. Здавалося, збувалися мрії Л. Троцького про "світову революцію" і надії В. Леніна на те, що разом з Варшавою впаде вся Версальська система. Російські лідери навіть везли у своєму обозі "уряд" Польщі на чолі з Феліксом Дзержинським.

Але в ці драматичні дні польський народ під гаслом "Спочатку Польща, а потім подивимося яка", виявив традиційний патріотизм і стійкість1. За шість місяців війни 180 тис. поляків добровольцями виступили на захист свободи. І під Варшавою сталося "диво на Віолі": польська армія завдала раптового контрудару, відкинувши більшовицькі війська аж за Мінськ.

У жовтні 1920 р. у Ризі Польща уклала з Росією перемир'я, кинувши при цьому напризволяще свого українського союзника. Залишки армії УНР відступили за р. Збруч, потрапивши згодом до польських таборів. За Ризьким мирним договором між РФСРР, УСРР та Польшею 18 березня 1921 р. Варшава визнала більшовицьку Українську державу (УСРР), одержавши натомість Східну Галичину.

Лише у 1923 р. буяй стабілізовані кордони Польщі. У березні 1921 р. Сейм прийняв Конституцію Польської республіки, за якою законодавча влада належала двопалатному парламенту (нижня палата - сейм, верхня - сенат). Структуру виконавчої влади очолював президент, який обирався парламентом на сім років.

На початку жовтня 1918 р. в Загребі було скликане Народне віче словенців, хорватів і сербів, яке оголосило про перехід влади до його рук в усіх районах колишньої Австро-Угорщини, населених південними слов'янами.

1 грудня 1918 р. тут було утворено Королівство сербів, хорватів та словенців (КСХС), на чолі якого постала династія Карагеоргієвичів. 28 червня 1921 р. Установчі збори прийняли Конституцію КСХС, яка проголосила державу конституційною парламентською монархією. Законодавча влада вручалася королю і скупщині (парламенту). Виконавча - королю і раді міністрів. Королівство поділялося на 33 області - жупи. Незважаючи на багатонаціональний склад королівства, за формою державного устрою воно являло собою єдину унітарну державу.

Із жовтня 1929 р. країна офіційно стала називатися Югославією, етнічні назви областей були замінені новими.

Отже, можна окреслити такі державно-правові наслідки Першої світової війни.

По-перше, розпалися і припинили існування дві багатонаціональні феодальні імперії - Російська та Австро-Угорська. Але якщо розпад Австро-Угорщини призвів до виникнення на її руїнах республікансько-демократичних держав, зорієнтованих на західні державно-правові традиції і гуманістичні цінності, то в Росії правонаступником монархії за короткий час стала багатонаціональна більшовицька Російська Федерація, яка за кілька років перетворилася на ще більше утворення з більшовицько-комуністичним режимом - Союз Радянських Соціалістичних Республік.

По-друге, після закінчення світової війни відновили власну державність або здобули незалежність Фінляндія, Польща, Литва, Латвія, Естонія. Низка держав, що утворилися на руїнах Російської імперії (УНР, Білорусія, Грузія, Вірменія, Азербайджан та ін.), не змогли утримати власну національну державність. їхнім народам були нав'язані радянські режими у тісному воєнному, економічному і політичному союзі з Російською Федерацією.

По-третє, закінчення світової війни викликало небачений раніше спалах національно-визвольного руху. Боротьба народів за своє національне визволення співпала у часі з широкими демократичними реформами і соціальними перетвореннями. Ці зміни певною мірою стимулювалися більшовицькою революцією в Росії у тому розумінні, що події в ній підштовхнули правлячі кола європейських держав до суттєвих поступок трудящим з метою запобігання подібному розвитку подій у власних країнах.

Нарешті, новоутворена більшовицька держава - РФСРР, опинившись у міжнародній ізоляції, намагалася стимулювати світовий комуністичний рух і здійснити "світову революцію" ціною жертв, зусиль і зубожіння власного народу, нав'язати комуністичні режими в інших країнах, не зупиняючись перед збройним втручанням в їхні внутрішні справи.