52. Судова реформа 1864 року в Росії.

Структура дореформеної судової системи була досить складною і заплутаною. Існували особливі суди для дворян, міщан, ремісників і купців, спеціальні комерційні, військові та інші суди. Судові функції виконували й адміністративні органи - поліція, губернські правління та ін. Розгляд справ у судових інстанціях проводився за зачиненими дверима. На діяльність судців сильний тиск справляли різні адміністративні органи.

У 1864 р. була здійснена реорганізація судової системи, яка закріпила нові принципи судочинства:

а) відокремлення суду від адміністрації;

б) створення загальностанових судів;

в) рівноправність всіх громадян перед судом;

г) запровадження змагальності в судовому процесі;

ґ) відмежування судової влади від обвинувачувальної;

д) незмінюваність суддів і судових слідчих;

е) прокурорський нагляд за діяльністю судів, слідства і місцями позбавлення волі;

є) виборність мирових суддів і присяжних засідателів1. Новим явищем судової реформи було створення двох судових систем. Першу складали місцеві суди, до яких належали волосні суди, мирові судді та з'їзди мирових суддів. До другої входили загальні суди, до яких належали окружні суди (територіально охоплювали кілька повітів); судові палати з цивільних або кримінальних справ (поширювали свою діяльність на кілька губерній) і касаційні департаменти Сенату. Влада названих судів поширювалася на всі сфери, за винятком тих, де діяла юрисдикція духовних, військових, комерційних, селянських судів і так званих судів "інородців" (інородцями в Росії презирливо називали всіх неросіян).

Уряд надзвичайно прискіпливо стежив за складом судових працівників. Усі сенатори, а також члени судових палат, були, зазвичай, дворянами. В окружних судах посади голови, товаришів голови (його заступників) і членів окружного суду обіймалися дворянами або вихідцями з духовенства. Особливо суворі класово-політичні вимоги ставились до складу прокуратури.

Мирова юстиція, запроваджена судовими статутами 1864 р., формувалася виключно з місцевих багатих землевласників. До кандидатів на судові посади ставилися вищі вимоги, ніж при призначенні на адміністративні посади. Тут вимагався відповідний віковий ценз не менше 25 років, освітній рівень (вища юридична університетська освіта), службовий чи майновий ценз, моральні якості.

Місцеві судові органи. Такими органами були, як вже зазначалося, мирові судді, з'їзди мирових суддів та волосні суди. Мирові судді були виборними. Але їх обирало не населення, а повітові земські зібрання, а в Петербурзі та Москві - міські думи. Список кандидатів у мирові судді попередньо затверджувався губернатором. Після обрання склад мирових суддів затверджувався Сенатом.

Кандидат на посаду мирового судді мав відповідати певним вимогам: бути місцевим жителем, володіти певним освітнім і майновим цензом. Мирові судді поділялися на дільничних і почесних. У межах округу всі мирові судді утворювали з'їзд мирових суддів, який був апеляційною інстанцією для дільничних суддів.

Нагляд за органами мирової юстиції здійснювали касаційні департаменти Сенату і міністр юстиції.

На окраїнах імперії, в національних районах організація мирової юстиції мала дещо інший вигляд. Мирові судді і голови з'їздів мирових суддів там не обиралися, а призначалися міністром юстиції. Крім того, мирові судді були зобов'язані виконувати обов'язки судових слідчих.

Загальні судові органи. Ними, як вже зазначалося, були окружні суди і судові палати. В основі підпорядкування окружному суду була не адміністративна одиниця - губернія, а особлива територіальна одиниця - судовий округ. Декілька окружних судів утворювали округ судової палати. Окружний суд був, зазвичай, судом першої інстанції, і тільки в особливих випадках, зокрема у кримінальних справах, повноваження суду першої інстанції передавалися судовій палаті, Сенату чи Верховному кримінальному суду.

Судом другої інстанції в системі загальних судів була судова палата, котра поділялася на цивільні та кримінальні департаменти, очолювані їх головами. Судова палата була апеляційною інстанцією щодо окружних судів. Але вона була позбавлена права перегляду кримінальних справ, вирішених окружними судами за участі присяжних засідателів. Вироки окружних судів у таких справах вважалися остаточними і підлягали лише касації в Сенаті.

Суд присяжних. Суд за участі присяжних засідателів складався з двох колегій - коронної і колегії присяжних засідателів. Інститут присяжних мав місце лише в окружних судах.

Коронні судді призначалися "короною", тобто імператором за поданням міністра юстиції. Кандидати на цю посаду мали відповідати певному цензу: мати вищу юридичну освіту і стаж роботи в правоохоронних органах не менш як три роки. Колегія присяжних (лава присяжних) складалася з 12 осіб, які обиралися повітовими земськими зібраннями чи міськими думами на три роки. Для кандидатів на цю посаду вимагався високий майновий ценз (100 десятин землі або 1-2 тис. рублів прибутку у містах), ценз осілості (два роки), вік (від 25 до 70 років). Не могли бути присяжними засідателями священнослужителі, військовослужбовці, вчителі, прислуга і наймані працівники. Підсудний мав право відведення всього складу присяжних, прокурор - лише його половини.

На суд за участі присяжних виносилися справи "про злочини і проступки, за які особа могла понести покарання, поєднане із позбавленням всіх прав". Мається на увазі, насамперед, покарання позбавленням волі, конфіскацією майна та позбавленням титулів, прав і привілеїв. На такий суд не могли бути винесені справи про державні та посадові злочини.

Після розгляду справи по суті і завершення дебатів голова суду роз'яснював присяжним правила про силу приведених на суді доказів, спонукаючи їх до максимально об'єктивного підходу. Після цього він вручав присяжним засідателям письмові питання про факт злочину та про вину підсудної особи, які оголошувалися в суді. Відповідь на поставлені запитання присяжні повинні дати колегіально - за більшістю голосів. У кінцевому результаті ними виносився вердикт, який можна було скасувати судом лише в одному випадку - коли суд одноголосно визнає, що рішенням присяжних засуджена невинувата людина. У такому випадку суд виносив постанову про передання справи на розгляд новому складу присяжних, вердикт яких буде остаточним.

Інститут присяжних засідателів був найрадикальнішим нововведенням судової реформи. Вердикт присяжних, що виносився на основі їх власного переконання, не вписувався у стару систему російського феодального судочинства. Ця суперечність до певної міри згладжувалася підбором присяжних.

Таким чином, судова реформа органічно впліталася в серію демократичних перетворень в Росії другої половини XIX ст. Нові принципи судочинства, нові, невідомі раніше, інститути справили помітний вплив на судову систему, забезпечили становлення буржуазно-демократичних основ російського суспільства.