68. Веймарська республіка в Німеччині та її конституція.

Внутрішні суперечності Другої Німецької Імперії, які загострилися у зв'язку з її поразкою у Першій світовій війні, стали головною причиною листопадової буржуазно-демократичної революції. Вона розпочалася 3 листопада 1918 р. збройним повстанням моряків у порту Кіль і швидко поширилася по всій Німеччині. За прикладом російських більшовиків радикальна революційна група "Спартак" стала ініціатором скликання у листопаді 1918 р. Першого з'їзду рад Німеччини, на якому передбачалося проголосити державу соціалістичною республікою та запровадити радянську систему органів влади. З'їзд відкинув цю пропозицію і прийняв рішення про скликання Національних Установчих зборів.

На початку лютого 1919 р. у м. Веймар розпочали роботу Установчі збори німецької нації, які у липні цього самого року прийняли нову Конституцію, що отримала назву Веймарської. Основні положення цього документа можна звести до такого.

1. Конституція перетворила Німеччину на буржуазну парламентську республіку на чолі з президентом.

2. Проголошена рівність громадян перед законом та запроваджене загальне, рівне і пряме виборче право, яке надавалося чоловікам і жінкам з 20-річного віку.

3. Запроваджувалася пропорційна виборча система та проголошувалися свобода слова, Друку, мітингів, таємниця листування і недоторканність особи.

4. Найвища влада в державі належала двопалатному парламенту, що складався з рейхстагу і рейхсрату. Нижня палата - рейхстаг - визнавалася законодавчим органом, депутати якого обиралися на 4 роки загальним, прямим і таємним голосуванням. Його депутати не були відповідальними перед виборцями. Верхня палата - рейхсрат - складалася із представників земель, на які поділялася Німеччина, і займалася питаннями управління ними. Рейхсрат міг опротестувати закони, прийняті рейхстагом. У разі незгоди палат вирішення питання належало президенту республіки: він або приєднувався до рейхсрату, або виносив питання на всенародний референдум.

5. Главою держави ставав президент, який обирався на сім років загальним виборчим корпусом. Його влада мало чим відрізнялася від монархічної: міг розпустити рейхстаг; призупинити повністю або частково права і свободи людини; оголосити війну та укласти мир; призначав найвищих посадових осіб; міг запровадити в країні надзвичайний стан. Щоправда, рейхстаг мав право винести на референдум питання про імпічмент президенту, що було малоймовірним. Президент обирався з необмеженим правом переобрання.

6. Президент призначав канцлера і за його поданням затверджував міністрів. Останні були відповідальними перед рейхстагом: у випадку вираження рейхстагом вотуму недовіри всі міністри повинні були піти у відставку.

7. У складі країни було 18 земель: 15 республік і 3 вільних міста, які користувалися автономією. Кожна із земель мала свою конституцію, складену у погодженні з імперською, свій законодавчий орган (ландтаг) та свій уряд.

69. Встановлення та правове затвердження нацистської диктатури в Німеччині.

Далі слід зупинитися на короткій характеристиці наслідків Першої світової війни для Німеччини. Економічне становище в державі дуло надзвичайно складним. Підприємства закривалися. У зв'язку із скороченням збройних сил до 100 тис. чоловік сотні тисяч солдатів та офіцерів, які повернулися з фронту, не змогли знайти роботу.

Втрата стратегічних промислових районів, насамперед Ельзасу та Лотарингії, заморських колоній, реструктуризація воєнної промисловості і армії, необхідність виплати величезної контрибуції призвели до соціального та економічного розбалансування, наслідком якого стали безробіття, інфляція та суттєве зниження рівня життя основної маси населення. До всього цього слід додати негативні психологічні чинники: втрата довіри населення до уряду, падіння авторитету держави в очах громадян, постійний міжнародний контроль. Все це підготувало ґрунт для успішної діяльності екстремістських реваншистських рухів. Виникали численні (до 70) націоналістичні політичні і воєнні організації, групи, союзи. Усі вони проповідували небезпечну, але зрозумілу народу, ідеологію расизму та націоналізму. Однією з таких організацій була нацистська партія, створена у січні 1919 р. у Мюнхені, яка згодом стала називатися Націонал-соціалістична німецька робітнича партія (за німецькою абревіатурою - НСДАП).

Останньою краплею у зростанні внутрішньої напруги в суспільстві стала світова економічна криза кінця 20-х- початку 30-х років, яка виявила нездатність державних структур здійснити радикальні соціальні і політичні зміни в країні.

У 1930 р. на чергових виборах до рейхстагу НСДАП, очолювана Гітлером, здобула перемогу. Тріумф нацистів на виборах став кінцем Веймарської республіки. Увесь цей час антидемократичні кола Німеччини займалися пошуками виходу з кризи шляхом авторитетної заміни Веймарської республіки та її конституції. Шлях Гітлера до влади пролягав через досягнення згоди з націонал-консервативними силами та отримання згоди Гінденбурга на канцлерство Гітлера. Під тиском представників великого бізнесу президент Гінденбург, як того вимагала Веймарська конституція, призначив лідера НСДАП Гітлера канцлером держави. Таким чином, 30 січня 1933 р. нацистський уряд прийшов до влади.