2. Основні тенденції розвитку буржуазної держави.

Громадянське суспільство сприяло появі якісно нового типу держави. На зміну "поліцейській державі" доби феодалізму, котра характеризувалася детальною регламентацією суспільного життя, тотальним державним контролем за населенням, широкими повноваженнями адміністративно-поліцейських органів, приходить "правова держава". її змістом і призначенням був захист прав людини, дарованих їй природою. Забезпеченню цих прав громадян мав слугувати спосіб розподілу владних повноважень верховної влади в державі: поділ влади на гілки та їх рівновага.

Зрозуміло, перехід від "поліцейської" до "правової" держави був непростим і досить тривалим. До середини XIX ст. держава поступово перетворюється на ліберальну, коли їй, за образним висловом Л. М. Бостан та С. К. Бостан, відводилася роль "нічного охоронця" підприємницької діяльності буржуазії. Мається на увазі, що вона здійснювала лише охоронні функції, не втручаючись у приватноправові відносини.

На той час ідея правової держави включала в себе захист суспільства і особи від державної влади, всесильної державної машини. Як мінімум, ставилося завдання - домогтися нейтральності держави у суспільних відносинах. Адже як при рабовласництві, так і при феодалізмі держава виступала цілком на боці правлячих верств, як карально-охоронна сила існуючого ладу.

Із середини XIX ст. до охоронної функції держави додаються (щоправда, зі значними обмеженнями) соціальні функції. Поступово долається негативне ставлення до держави як до інституції, що протистоїть людині. До її обов'язків долучається забезпечення соціально зорієнтованої економіки, залагодження соціальної нерівності. Вперше громадянське суспільство надає громадянам можливість впливу на державну владу через участь у роботі представницьких установ парламентського типу.

Після Другої світової війни, коли громадянське суспільство досягло відповідного рівня зрілості, держава набуває "соціального" обличчя. Сучасна соціальна держава повинна забезпечувати кожному громадянину гідні умови життєдіяльності, соціальну захищеність, участь в управлінні виробництвом, а в ідеалі - однакові життєві шанси і можливості для реалізації себе як особистості.

3. Форми буржуазної держави.

За своєю формою держава старого суспільства була абсолютною централізованою монархією з унітарною формою територіального устрою. Свого часу вона відіграла позитивну роль у суспільному прогресі, у формуванні буржуазних націй. Але якщо сама форма державно-територіального устрою задовольняла потреби "третього стану" (буржуазії), то форма правління і особливо політичний режим вступили у суперечність з інтересами більшості населення. Недемократичні, часом деспотичні, форми і методи, якими монархічні структури здійснювали свою владу, призвели до того, що абсолютизм став оплотом, символом і водночас виразником усього застарілого, консервативного, антинародного.

У боротьбі з абсолютною монархією встановлювалися принципи народного правління:

- верховенство законодавчих органів, які базувалися на народному представництві (парламент, конгрес, сейм);

- поділ влади в державі та їх взаємна рівновага.

У країнах, де не вдалося цілком усунути старі класи, в першу чергу, дворянство, від влади або де значні їх прошарки поповнили ряди буржуазії, формується правлячий союз дворянства і буржуазії. Політичним відображенням його стає дуалістична монархія (Англія) або конституційна монархія (Франція). Подальша політична боротьба, яка нерідко супроводжувалася революціями (Франція) призвела до перетворення дворянсько-буржуазної на буржуазну парламентську монархію (Англія) або республіку (Франція).

По-іншому формувалася буржуазна державність США, яка починалася фактично "з чистого листа" (за відсутності стійких феодальних відносин). Тут державні форми з самого початку ґрунтувалися на трьох основних принципах: республіканізмі, федералізмі та демократизмі. Той факт, що в інших країнах (зокрема континентальної Європи) ці принципи взяли гору лише через багато років, говорить про суперечливий характер їх соціально-економічного і політичного розвитку.

Після Другої світової війни республіка стає панівною формою правління у більшості країн світу.

Основною тенденцією розвитку форми державно-територіального устрою стало домінування унітаризму, котрий зміг пристосуватися до потреб нового суспільства. Свідченням цього є його конституційне закріплення в багатьох країнах світу. Федерація, котра найбільше відповідає внутрішньому змістові громадянського суспільства, оскільки саме вона більшою мірою дозволяє забезпечити фактичні права і свободи громадян на місцевому рівні, дотепер не одержала значного поширення у світі.

Одночасно продовжує існувати і така архаїчна форма державно-територіального устрою, як імперія. У своєму класичному вигляді імперії, успадковані від станово-кастової епохи, прийшли до свого закономірного фіналу і розвалилися після закінчення Першої світової війни (Російська, Німецька, Австро-Угорська, Османська). Інша, завуальована, імперія проіснувала аж до 60-х років минулого століття. Йдеться про величезні колоніальні імперії в Азії та Африці, що продовжували існувати за фасадом таких унітарних і демократичних держав, як Франція і Великобританія.

В епоху громадянського суспільства змінюється значимість елементів форми держави. На відміну від попередньої епохи, форма реалізації державної влади стала більше залежати не так від форми правління, як від форми політичного режиму. На цьому тлі у державно-політичне життя надовго входить протистояння демократизму і тоталітаризму.

Тоталітаризм, націлений на повну перебудову громадянського суспільства, став своєрідною "візитною карткою" історії XX століття. Пристосовуючись до умов окремих країн, він проявився у вигляді державності фашистсько-нацистського типу (Італія, Німеччина, Угорщина, Іспанія тощо) та більш поширеного комуністично-соціалістичного типу (СРСР, соціалістичні країни Східної та Південно-Східної Європи, Китай, Куба та ін.). Щодо останніх, то існування в цих країнах тоталітарних режимів було закономірним наслідком ідеології диктатури пролетаріату і соціалістичної перебудови суспільства.

Як показала історія, тоталітаризм виявився недовговічним і був зруйнований або в результаті Другої світової війни, або в ході внутрішніх перебудовних явищ наприкінці XX ст. Але він сформував цілісний державно-правовий уклад з особливим деформуючим впливом на стан суспільства, його рудименти ще мають прояви у низці держав світу.