30. Конституція Франції 1791 р.

авершальним етапом в роботі Установчих зборів стало прийняття 3 листопада 1791 р. першої в історії Франції Конституції. Вона складалася з двох частин: Декларації прав людини і громадянина і положень про вищі органи влади. Конституція закріпила політичне панування великої буржуазії, яка пішла на компроміс із дворянством, встановивши в країні конституційну монархію. За своєю структурою конституція мала вступ і сім розділів, поділених на глави.

У Вступі урочисто підтверджуються засади Декларації, скасовуються станові відмінності, феодальний лад, титули, звання і привілеї, які поєднувалися з ними.

Перший розділ присвячений природним і громадянським правам. Застерігалося, що законодавча влада не може приймати закони, які б перешкоджали здійсненню громадянських і природних прав. Але вона може встановити покарання за дії, шкідливі для суспільства.

Другий розділ визначав форму державного устрою і встановлював новий адміністративний поділ країни. Франція оголошувалася єдиним і неподільним королівством, до якого входили 83 департаменти, а ті, своєю чергою - розподілялися на дистрикти, а кожен дистрикт - на кантони. Міські і сільські общини (комуни) одержали право на самоуправління.

У третьому розділі розглядалися форма правління та виборче право. Визнавався суверенітет за нацією, який був невідчужуваним і неподільним. Представниками нації виступали Законодавчий корпус і король. Законодавча влада вручалася однопалатним Законодавчим зборам (Законодавчому корпусу), виконавча - королю і призначуваним ним міністрам, судова - виборним суддям. Щодо закріпленого тут виборчого права, то воно надавалося лише так званим "активним громадянам": французьким чоловікам з 25-річного віку, з цензом осілості, які сплачували прямий податок у розмірі оплати трьох робочих днів, не перебували у складі прислуги, а також були внесені до списків Національної гвардії муніципалітету. У результаті виборчі права отримали лише 15 відсотків громадян. До того ж, вибори не були прямими, а проводилися за двоступеневою системою. Для виборців встановлювався підвищений майновий ценз. Особа депутата проголошувалася недоторканною.

Четвертий-сьомий розділи Конституції регулювали питання збройних сил і Національної гвардії. Закріплювалася недоторканність житла. Регулювалися питання запровадження загальнодержавних податків, розглядалися питання міжнародних відносин, урочисто проголошувалася відмова від завойовницьких воєн і застосування збройних сил проти свободи інших народів. Застерігалося, що конституція не поширюється на колонії і володіння Франції в Азії, Африці та Америці.

31. Перша республіка у Франції.

Прийняттям конституції 1791 р. революція для великої буржуазії по суті була закінчена. Влітку 1792 р. проти революційної Франції були кинуті об'єднані війська Австрії і Прусії. Розпочався період революційних воєн. З іншого боку, в самій країні готувалися контрреволюційні змови прихильників монархії. Особливо загострена політична ситуація склалася в Парижі, якому загрожувало вторгнення коаліційних армій і внутрішня смута. Народне повстання 10 серпня 1792р. передало владу до рук Паризької комуни. Король Людовик XVI був звинувачений у контрреволюційній змові проти революційного народу. Цими подіями завершився період конституційної монархії.

Антиконституційний переворот 10 серпня поставив на чолі держави новий орган революційної влади - Національний конвент, обраний на основі загального (для чоловіків) виборчого права. У ході виборів більшість отримала партія жирондистів. Оскільки королівська влада перестала функціонувати, прерогативи виконавчої влади були передані Тимчасовому виконавчому комітетові. Актом від 21 вересня 1792 р. Конвент скасував королівську владу, а 22 вересня цього самого року Франція вперше проголошується республікою. Під тиском революційних мас Конвент 387 голосами проти 334 засудив Людовіка XVJ до страти "за скоєні ним злочини проти народу", зокрема і за те, "що він був королем". У грудні 1792 р. французький король був страчений.

Зміна влади призвела до політичного стану, подібного до попереднього періоду. Виражаючи інтереси торгово-промислової буржуазії, жирондисти намагалися не допустити дальшого поглиблення революції. І лише під тиском якобінців були здійснені деякі радикальні заходи: прийнято аграрний закон, який скасовував викуп селянами феодальних повинностей; був прийнятий декрет про конфіскацію і передачу в безстрокову оренду чи продаж земель емігрантів.

Вже через кілька місяців правління жирондистів у країні знову загострюється політична криза. Вона була викликана половинчастим характером аграрних перетворень (селяни вимагали скасування всіх феодальних відносин). Гостро відчувалася нестача продовольства, в Парижі почався голод. До цього додалися повстання і заколоти різноманітного спрямування, хаос і безладдя. Давалася взнаки і зовнішня агресія. Жирондисти відкрито стали на шлях репресій. Зокрема у березні 1793 р. Конвент приймає закон, який передбачав смертну кару за пропаганду зрівняльного землекористування. Влаштовуються гучні судові розправи над політичними противниками. Чергове повстання у Парижі 2 червня 1793 р. призвело до переходу влади до рук якобінської партії і встановлення якобінської диктатури.