Психічне здоров’я як мета діяльності психологічної служби

Термін “психічне здоров'я” належить одному із засновників гуманістичного напряму у психології А. Маслоу. На думку цього ученого, більшість людей початково спрямовані на збереження здоров'я, а не на хворобу, страждання чи смерть. Якщо немає відхилень від норми, то індивід повністю використає свої здібності, реалізує свої потенції. Звичайна (“хороша”) людина - не та, кому просто щось дано, а та, у кого нічого не віднято. Її протилежність - така, у якої пригнічені здібності та обдарованість. А. Маслоу писав: “Нам необхідна така людина, яка була б відповідальна за себе і свій розвиток, досконало знала саму себе, уміла усвідомлювати себе і свої вчинки, прагнула до повної актуалізації свого потенціалу”. Проблему досконалої людини можна з упевненістю назвати проблемою само еволюції людини. Відомий дослідник вважав появу досконалої людини найпершою умовою для вдосконалення людства. Інакше світ людей загине в катаклізмах. Це поняття з'явилося в науці не випадково. Воно узагальнює різні сенси та відображає валеологічний (пов'язаний із здоровим способом життя), психосоціальний і соціально-педагогічний і духовний погляд на суть людини.

Соціальний прогрес неможливий без права на автономію і вибір, яким володіє морально і духовно здорова людина, яка розуміє спрямованість її активності і працездатності, ініціативності і упередженості. Без психічної енергії, стабільності, самодостатності, суб'єктивного відчуття свого благополуччя у світі інших людей вона не може впливати на прогрес суспільства.

З цього приводу А. Маслоу зауважив, що “у кожного століття, за винятком нашого (ХХ ст.. – М.С.), був свій ідеал-святого, героя, аристократа, лицаря. У нас залишилася тільки “людина без проблем”, яка вміє добре пристосовуватися, блідий і сумнівний сурогат ідеалу”. І далі: “хворі люди створені “хворою” цивілізацією: вірогідно, “здорових” людей створює “здорова” цивілізація. Водночас не менш правдивим є й інше : “ хворі” індивіди роблять свою цивілізацію ще більш “хворою”, а здорові – більш “здоровою”. Поліпшення здоров’я людини – один з підходів до створення кращого світу”.

Експертами ВООЗ підтверджена провідна роль освіти у забезпеченні людського здоров’я в цілому. Психічне здоров’я визначається якістю і повнотою життєдіяльності, її відповідністю природним потребам людини, зокрема дитини, підлітка, юнака та вираженістю освітньої процесуальності протягом усього періоду її життя. На ранніх етапах онтогенезу невідповідність дитини виховній нормі, що виражається в обмеженості уявлень про навколишній світ, поведінці, яка зумовлюється незначним їх запасом, у психіатрії визначається як затримка інтелектуального розвитку внаслідок педагогічної і мікросоціальної занедбаності. Виховна норма, що включає в себе освітню норму як сформовану цілісність знань, умінь і навичок, здобутих дитиною у своєму розвитку, визначає педагогічні детермінанти психічної норми. Дисгармонії родинно-суспільного гомеостазу, що викликали появу несприятливих мікросоціальних умов, зумовлюють розлади психічного здоров’я, детерміновані суто педагогічною недостатністю.

Гуманістична психологія не тільки запропонувала поняття про психічне здоров'я, але і розробила свої принципи осмислення людини. Вони такі:

1. людина цілісна і повинна вивчатися (навчатися, виховуватися і розвиватися) у своїй цілісності;

2. кожна людина не тільки унікальна, неповторна, але й володіє загальнолюдськими рисами;

3. людина відкрита світу; переживання нею світу і себе в ньому є головною психологічною реальністю;

4. життя повинно розглядатися як єдиний процес становлення, саморозвитку і буття людини;

5. у людини є потенції до безперервного розвитку і самореалізації, які є частиною її природи;

6. завдяки сенсам і цінностям, якими людина керується у своєму виборі, вона володіє певною мірою свободи від зовнішніх сил;

7. людина - активна, творча істота;

8. постійний розвиток, самовдосконалення особистості – це норма, це закон життя.

Ці принципи дуже важливі для розуміння того, як розширити резерви людини. Труднощі в реалізації вищих духовних потреб зумовлюють метапатології (нооневрози). Неможливість задовольнити свої глибинні духовні потреби призводить людину до депривації.

Духовно розвинена людина прагне до добра, справедливості, краси, порядку, законності, збереження ціннісних орієнтирів. І якщо на шляху зустрічаються перешкоди, особистість повинна їх долати. Якщо вона нездатна це зробити, то наступає дисбаланс, розлад психіки, який схожий на біологічні аномалії.

Категорію «психічне здоров'я» осмислюють і аналізують по-різному. Один з підходів - теоретичний, що дозволяє розглянути, на які сфери освітнього процесу розповсюджується сам феномен, що вивчається. Інший підхід до психічного здоров'я зорієнтований на практику. Він дозволяє за певними критеріями виявити десинхронізованість розвитку особистості школяра, проаналізувати зовнішні умови, що провокують їх (роль в цьому дорослих і педагогів).

Психічне здоров'я школяра - це збалансованість внутрішнього (духовних, моральних, когнітивних, емоційних, фізіологічних, фізичних потенцій) і зовнішнього (вимоги соціального оточення, відповідність стилю навчання і виховання дітей особливостям розвитку їх особистості). Відповідно психічна нездоров'я означатиме незбалансованість, асинхронию внутрішніх і зовнішніх особливостей особистісних змін.

Психічне здоров'я особистості школяра є однією з головних умов ефективності освітнього процесу. Не кожній дитині комфортно перебувати у школі, від спілкування з вчителем і з однокласниками. Часто порушуються її права і автономія. Часом вона їх і не знає, а іноді плутає з обов'язками та не може протистояти тиску несправедливих дорослих і однолітків.

Часто школяр живе за подвійними стандартами моралі і норм поведінки, вважаючи, що поводиться, “як його вчили”. Він не може пояснити свої відчуття і те, яке його життя. Якщо йдеться про фізичний стан, то школяр відповідає: “Болить голова”, “Хочу їсти”, “Розбив коліно” тощо. Звичайно, і подібні відповіді свідчать про його самопізнання.

Дуже часто учні не уміють адаптуватися у класі, але вважають, що інакше і бути не може. Неможливо передбачити, як вони поводитимуться у різних умовах.

Освіта – та сфера, де помилки взаємодії дорослих з дітьми виявляються найбільшою з очевидністю, дуже часто виникають психічні травми. Психічні травми – це негативні переживання з приводу виниклих невдач і не подоланих дітьми психологічних бар'єрів. Невдачі, що переживаються, залишають свій слід. Чим значущою була виконувана діяльність, чим більше перешкод і труднощів вона викликала, чим більшу цінність мала для учня, тим сильніша травма, якщо не було задоволеності результатом діяльності. Психічні травми впливають на формування емоційно-ціннісної структури особистості школяра.

Саме у своїй основній діяльності - навчальній (і пов'язаному з ним вихованні) школяр може випробувати сильне страждання.

Страждання - це ціла палітра душевних мук, які утрудняють виконання діяльності і блокують позитивну, конструктивну взаємодію. Переживання труднощів і невдач тісно пов'язані з фрустраціями, до яких відносять розчарування, тривогу, відчай. Задовольнити потреби в цьому випадку дуже складно: мотивація повинна подолати сильну перешкоду.

Психічні травми є ознакою психічного нездоров'я і неблагополуччя освітнього процесу. Вважається, що будь-яке навчання гуманне, але це далеко не так. Психологічні бар'єри виникають в його процесі. Чи часто вони долаються без душевних мук?

Разом з тим є страждання, які заподіюють дітям найдорожчі люди, – батьки. Чому вони так поступають і заради чого? Зупинимося на цьому питанні докладніше.

Витоки психічних травм лежать в порушенні трьох функцій: 1) динамізації; 2) стабілізації; 3) оптимізації (Р.Х.Шакуров).

Динамізація полягає у постійному прагненні особистості до діяльності, змін, отримання різноманітних нових вражень. Вона сама зазнає трансформацію залежно від стадії формування особистості: етапи сенсомоторного інтелекту, конкретних операцій і формального інтелекту (згідно Ж. Піаже) - в інтелектуальному розвитку; задум гри, постановка ігрових цілей і завдань - у розвитку ігрової діяльності.

Дінамізация дозволяє подолати застій, монотонність, одноманітність, нудьгу. Виникає потреба в нових враженнях, які, у свою чергу, викликають задоволення ритмом життя, швидкістю її протікання – особливо в юності.

Стабілізація – потреба особистості мати незмінними деякі структури (установки, певні смаки, нахили, симпатії, бажання особистісного зростання при збереженні своєї особистості, самозвеличення).

Оптимізація полягає в тому, що особистість прагне вибрати ті елементи навколишнього середовища, які його не руйнують, а дозволяють добитися емоційного комфорту, обійти можливі неприємності. Дитина хоче діяти раціонально, прислухаючись до думки дорослих, поступати, «як учили», прораховувавши можливі наслідки.

Порушення хоч би в одній з трьох складових функціональної системи викликають психічні травми. Навчання і виховання проходять у спільній діяльності, у взаємодії з дорослими і однолітками. Це означає, що причини і форми психічних травм слід шукати не в особистості дітей і навіть не в особистості дорослих, а десь “між ними”.

Індивід прагне підтримувати психічне благополуччя, фізичне і психічне здоров'я, формуючи свій спосіб реагування на ситуацію відповідно до власних поглядів і можливостей.

Здатність особистості вибудовувати свою конструктивну взаємодію з оточенням у момент появи труднощів називається копінг-стратегією як можливість дитини упоратися з цими труднощами. Копінг-стратегія – це: 1) спосіб психологічного захисту; 2) схильність (установка) відповідати на стресові ситуації; 3) динамічний процес. Різні діти по-різному справляються з ними. Діти з нормальним психічним розвитком найчастіше використовують позитивні копинг-стратегії, а діти з відхиленнями у психічному розвитку знімають напругу з допомогою негативних копінг-стратегій. Психологічний захист - це форма регуляції, яка з'являється, коли особистість не може адекватно оцінити причину неспокою, страждання. Особистість може використовувати різні захисні механізми: 1) ухиляння від переживання; 2) їх подолання обхідним шляхом; 3) прямий опір.

Виділяються пасивні і активні варіанти захистів. Б.Д. Карвасарській розділяє механізми копінгу і захисту. Психологічні захисти змінюються з віком і залежать від статі.

Відомо, що травмує не сама подія, а її значення для особистості, включеність у Я - концепцію. Чому люди з близьким набором копінг-стратегій обирають різні шляхи розв’язання проблем? Це зумовлено тим, що внутрішня картина того, що відбувається, у них відрізняється. Кожна психічна травма неповторна, індивідуальна. Важливі не стільки однакові причини, що викликали аналогічні травми, скільки унікальні зв'язки особистості й оточення.

Дослідники виявили причини високого рівня фрустрованості та особливості психологічних захистів: у дітей, що мають проблеми з інтелектом, стратегії розв’язання і подолання пов'язані з активністю та агресією, а у дітей без цих недоліків - із заняттями розумовою діяльністю.

Соціальні чинники психічного нездоров'я дітей, підлітків та юнаків.

В останні 10 - 15 років майже непомітно (ні для суспільства в цілому, ні для окремого педагога чи батька) відбулися зміни, які було слід би назвати глобально деструктивними. Зокрема, відбулося порушення глибинних зв'язків всього нашого дорослого співтовариства і дітей, відчуження дитини від світу дорослих, що байдужі до неї. Дорослі створили «новий світ» - штучний, мертвий, що не дає свободи живій дитячій уяві. Дорослі сприяли тому, щоб виникла нова “дитяча субкультура” сьогоднішнього дня, в якій “совість відступає перед блиском дотепності” і торжествує парадоксальна картина антисвіту. Нині створений такий світ дитинства, коли реальність перестала бути чимось саме собою розуміючим. Іграшка втратила першу моральну і творчу роль, перетворившися на знаряддя демонізації дитини. Ми забули головні заповіді великої педагогіки минулого: в світі малюка все повинно грунтуватися на переживання радості і добра, радості від думки і творчості, і, звичайно ж, від стосунків з людьми і навколишнім світом.

Надмірно захопившися дорослими іграми, а так само й новомодними комп'ютерними, ми забули про те, що поряд з нами, той, хто повністю довіряє нам свою душу і своє майбутнє, - ми забули про наших дітей. Архетип материнства просто на наших очах втратив свою минулу значущість. Сучасне мистецтво, особливо молодіжне, все більш позбавляється життєвості і життєрадісності, все очевидніше в ньому вплив Танатоса, тобто потяг до розпаду і смерті. Всюди впадає в очі символіка страху, скрізь прикмети морального і духовного упадку. Це виявляється в тому, як одягаються наші діти, що читають (і чи взагалі читають), з якими іграшками грають, яку музику слухають, що дивляться в кінотеатрах і по телевізору. Всього лише за якесь десятиріччя ми майже перетворилися у Петренків, що не пам’ятають свого роду, своєї історії.

Сучасній цивілізації притаманна швидкість змін, при цьому швидкість змін має більш важливе значення, ніж навіть їх напрям. Ця обставина визначає нову теорію адаптації. “Культурний шок”, або “футурошоп”, - нова психологічна хвороба: замішання, турбота, втрата. У результаті - нездатність до адаптації. Швидкоплинність світу та особистого життя проникає у підсвідомість, радикальним чином змінюючи стосунки людини з оточуючими людьми і предметами, впливаючи на сприйняття ідей, мистецтва і цінностей. Щоб зрозуміти майбутнє ми повинні проаналізувати процеси прискорення і вникнути в теорію швидкоплинності.

Якщо прискорення – це соціальна сила, що знов заявила про себе, то швидкоплинність - її психологічна копія. Сучасній психології і теорії особистості необхідно врахувати роль такої швидкоплинності в поведінці людини. Без опису її теорії фахівці не зможуть точно передати суть різних феноменів нинішнього життя. Так, дві години для 4 - літньої дівчинки рівноцінні дванадцяти для її 25-літньої матері. Це означає, що якщо сказати дитині, щоб вона почекала на цукерку яких-небудь дві години, все одно, що попросити її матір почекати 12 годин на чашку кави. Швидкоплинність – це нова темпоральність у повсякденному житті, настрої і відчуття непостійності.

Ми завжди поспішаємо, ми дуже хочемо, щоб наші діти встигли більше, краще, надійніше, ніж колись ми з вами в дитинстві. Але і в техніці, і в біології і вже тим більше у світі людини швидкість повинна забезпечуватися певними надстабільними і стійкими до руйнування механізмами захисту. Світ захопила хвиля ідей та методів раннього, надраннього і наднадраннього розвитку дітей. Батьки вибирають у модних журналах суперстереонаушники, щоб можна було проникнути в гіперпростір віртуального світу своєї однорічної дитини. Разом з своїми дітьми-дошкільниками вони захоплено грають ночами безперервно на комп'ютері, що перетворився в домашнього чарівника.

До реальних небезпек, показників руйнування психологічного здоров'я, фахівці відносять: 1) виникнення особистісних деструкцій (або «поломок»); 2) аг­ре­сивність; 3) стереотипізація поведінки; 4) ригідність особистості; 5) не­адекватність соціальних оцінок; 6) суїцидальні настрої особистості (небажання жити) та ін.

Соціальні психологи констатують сьогодні також і явища, які цілком можна кваліфікувати як масові психоепідемічні ситуації. Вони пов'язані з порушенням базових захисних механізмів психіки дітей, підлітків і молоді.

Вражаюча дія інформаційних чинників середовища змінює функціонування свідомості, самосвідомості, емоційної, інтелектуальної і вольової сфер. Змінюється гомеостаз організму, його метаболізм, нейрохімічні і нейроендокринні реакції, що служить матеріальною основою біологічного і психічного розвитку людини.

До інформаційно-вражаючих чинників відносять: 1) деідеологізацію на державному рівні; 2) активність екстремістської та політичної пропаганди; 3) формування сект крайнього толку (“сатаністів”, “білого братства” і ін., що залучають до своїх груп молодь); 4) широке розповсюдження бульварної і порнопродукції, тріллерів і примітивних комп’ютерних ігор тощо.

Інформаційно-вражаюча дія призводить до руйнування випробуваних життям орієнтирів і цінностей колективної психології, культивування індивідуалістичної ідеології з гіпертрофією егоїстичної мотивації Я. У зв’язку з цим, за оцінками фахівців, тепер тільки 20% дітей не мають нервово-психічних розладів.

Можна говорити і про наростаючу, особливо явну серед підлітків, психічну епідемію збудження. Основну причину цього психологи вбачають у розходженні рівня нервово-психічного здоров’я дітей і того соціально-педагогічного середовища, в якому вони перебувають. Головну роль відіграють суттєві недоліки в системі виховання. Здоров’я в ранньому віці – це проблема не тільки і не стільки медична, скільки педагогічна.

Сучасні дитячий садок і школа – це сенсорно збіднене середовище, яке пригноблюючим чином діє на нервову систему дітей. На природню систему багатої уяви дитини негативно впливає віртуальний світ знаків, формалізованих схем. Психіатри відзначають наявність синдрому так званої “прихованої шизофренії”, що спостерігається у 70-80% школярів міських шкіл великих міст вже у 3-4 класах (наприклад, багато дітей малюють “чорне сонце”, “червону траву” тощо).

Сьогодні фахівці кваліфікують ці негативні ознаки дитячого розвитку як своєрідну епідемію, що призводить до процесів в’янення, дегенерації і розпаду тілесних енергетичних і психічних потенціалів особистості дитини. Можна говорити вже і про видову біопсихічну драму, тобто про зміну характеру еволюційного розвитку людини як виду.

Основою таких масштабних «емоційних зсувів особистості» виступає комплексне порушення всієї системи чинників, що зумовлюють нормальний і гармонійний розвиток дитини. Особливо небезпечна, часто умисна психопатологізація суспільства, зокрема статева, сексуальна. Процес сексуального виховання “по-новому” вже привів до катастрофічних результатів: статевий старт (тобто початок статевого життя) пересунувся з 17 років в 90-х рр. ХХ ст. на 13-14 років на початку ХХІ ст. Чи потрібні ще які-небудь докази того, скільки чужі нашому менталітету такі “цивілізаторські” і “«ультрадемократичні новації”?

У своїй черговій книзі відомий проповідник, диякон Андрій Кураєв пише: “Після того, як я провів декілька зустрічей з кадетами, які вчаться у закритій школі без вільного доступу до телевізора, я відчув, що до середини ХХI століття між людьми проляже межа така ж очевидна, як межа між расами. Люди, не помічені друком телебачення, інші люди. У них будуть просто інші особистості, інші очі, “інші Душі”.

У наш час інтелектуальний рівень більшості дітей сильно випереджає їх моральний і духовний розвиток, уміння спілкуватися з однолітками, співпереживати і співчувати іншому. Батьки вважають, що зараз треба думати про успішність навчання дітей, а не про якісь їх відчуття. Малий ще "відчувати". Але діти тим часом заявляють: “Якнайбільше я люблю ігри, де багато крові. Раніше вони грали у гонки або будівництво, але тепер займаються «вбивством" монстрів. Ось висловлювання школярів: "цікавіше всього вбивати, коли бачиш обличчя людини, а найприкольніше – убити несподівано з-за рогу”. Або: “Я коли подивлюся бойовика по телевізору, відразу тягне до комп'ютера, аби повбивати, переслідувати. Дуже люблю брати когось на мушку і довго тримати під прицілом. Відчуття приголомшливе – я все можу, я сильніший за всіх !..” Після прослуховування цих откровень своїх дітей батьки часто говорять: “Це не могли написати наші діти. Це якісь хорі. Я ніколи не повірю, що це писала моя дитина”. У відповідь часто молоді батьки або опускають голови (напевно, відчуваючи в душі правильність слів психологів), або дивляться з явним подивом (Про що, власне, йдеться?). А коли йдеться про вплив на свідомість дітей різних засобів масової інформації, то батьки довго, в повному мовчанні, вивчали малюнки своїх дітей на тему “Намалюй свій улюблений сюжет з мультика, кінофільму, комп'ютерної гри тощо“. Так, дитячі малюнки рябіють різнокольоровими монстрами, чудовиськами, багатоликою людиною-павуком, клонами-вбивцями, вампірами та іншими аналогічними персонажами.

У суспільстві зараз маємо перше покоління дітей, що виросли в інформаційних джунглях, де етичний і людський закон не писаний. Маленька 3-4-річна дитина, навіть і 7-річна не може захистити себе від такої інформаційної інфекції. Одним з наймогутніших дій на незахищену психіку дітей – стимулювання у глядача або слухача відчуття депресивної гамми, наприклад туги, огиди, жаху. “Упаковувавши” блоки з цих сильно фізіологічно заряджених відчуттів, можна навіть особливо не піклуватися про сюжет. Головне, гарненько струснути глядача, а з дитиною все взагалі набагато простіше. Адже вона – істота довірлива.

А як можна “струсити”? На екрані з’являються звірі, абсолютно різні, з різних природних зон: крокодили упереміш з білими ведмедями, бегемотами, пінгвінами, страусами. Це дуже просто, бо лише треба включити у відеоряд зображення тарганів, черв'яків, павуків, кажанів, змій, стоногів. А можна поекспериментувати – показати слиз, що тягнеться, екскременти тощо. Мета – зганьбити вищі цінності, прищепити з малих років огиду до життя, пошкодити душу, що формується, позбавити сенсу існування, штовхнути до руйнування та загибелі.

Засоби масової інформації як соціальний інститут сьогодні часто займають не тільки антиосвітню, але і антинаціональну, і антигромадську позицію. І цьому треба активно протидіяти. Наприклад, у США система освіти допомагає батькам освічуватися та виробляти грамотну педагогічну позицію, тримати під контролем виховну дію ЗМІ на своїх дітей, допомагаючи школі. У американських газетах є щотижнева рубрика «кінопутівник для батьків». Її редакції ведуть спільно з громадськими організаціями, що відстоюють моральні цілі та надають допомогу батькам. Після назви фільму слідує гриф, що обмежує перегляд дітьми, з вказівкою причин такого обмеження.

Експерт з мови доктор Салі Ворд із Сполучених Штатів виявила, що за останні 20 років збільшилася кількість 9-місячних дітей, які взагалі не сприймають голос у фоновому шумі, що створюється працюючим телевізором. У ці моменти батьки майже не розмовляють з своїми дітьми. Вони прийдуть у школу, будучи нездатними чути вчителів. Удома вони набувають у залежності від постійного перегляду телепередач, а у школі мають труднощі із зміною звичного візуального сприйняття на вербальне.

Міцно засвоєні в дитинстві неправильні зв'язки вербально-візуального ряду (дитина плутатиме зелений і червоний кольори, яблуко і виноград і ін.). І ми одержимо портрет майбутнього невдахи і злочинця - споживача наркотиків.

Лікар-педагог А. Коолі привела дані про вплив на дитячу психіку мертвих образів телебачення, мертвої музики, що фіксується у підсвідомості дитини. Ці образи, насамперед, отруюютьє її творчий розвиток. Навпаки, жива ритміка казки, міфи, народної пісні, хоровий спів, танцювальні рухи, гармонії кольору і інші творчі засоби живлять психічний розвиток, оздоровлюють психіку і дозволяють накопичити енергію для творчості і творення в подальшому розвитку.

Телебачення як головний канал “доставки” екранних продуктів споживачу дуже часто здійснює психопатогенну дію на глядача. Причому здебільшого психопатології та їх елементи не пізнаються глядачем та не усвідомлюються як такі. Тобто патологія найчастіше сприймається як норма. Не треба забувати, що небезпека деяких телепродуктів безпосередньо пов'язана з високою концентрацією у них, так званих, шизо-кодів, що характерне для значної частини сучасного відеоавангарду.

Як захистити дитину та себе від такого згубного впливу? Для цього необхідно сформувати особливі режими сприйняття, серед них:

• відчуття себе прозорим для інформаційного потоку. В цьому випадку інформація з екрану проникає не в мене, вона проходить крізь, не залишаючи ніяких слідів. Це найсильніша стратегія для спілкування взагалі;

• відмежування сприйняття від особистісного Я. Воно, але не я, вбирає в себе інформаційний потік;

• дистанціювання себе від віртуальної ситуації (наприклад, у вигляді відчуття її умовності або у вигляді хоч би найменшої долі недовіри і критичного ставлення до неї);

• прагнення максимально повно усвідомлювати пропоновану інформацію, особливо її структуру, тобто виявляти механізм дії. Якщо я відразу бачу, якими прийомами на мене намагаються впливати, то вони перестають працювати. Тим самим я закриваю канали впливу на мою підсвідомість;

• уникнення чуттєвості та зараженості емоцій у ситуаціях деструктивного впливу, збереження позиції “доброзичливої безпристрасності” або “емоційного нейтралітету”;

• створення м'якої, сердечної хвилі доброзичливості, що посилається крізь екран автору фільму, назустріч його інформації;

• перегляд відеопродукції “одним оком”; короткочасне переривання інформаційного потоку (просто закрити очі, а іноді і затиснути вуха).

Усі ці прийоми, зрозуміло, руйнують механізм естетичного сприйняття, який, проте, миттєво відновлюється, як тільки людина змінює установку і дозволяє фільму “входити” в себе. У цьому випадку виникає резонансне налаштування на енергію побаченого, і далі включаються звичайні механізми того, що відчую, переживання, катарсису тощо.

Утім, всі ці прийоми розраховані на дорослого глядача. Вони будуть корисні самим батькам для власного захисту від потоку патологічних образів.

Відомо, що діти люблять дивитися казки, а не телепродукти. Любов до казок і вигадок пояснюється небажанням дітей підкорятися раціональному тиску з боку дорослих. Можливо, саме цим можна пояснити такий неймовірний успіх книг Джоан Роулінг про Гарі Поттера. Таке захоплення ірраціональним Гарі Поттером підігрівається ще і тим, що сучасні горе-письменники починають навіть класичні казки раціоналізувати, вихолощуючи з них саму казковість. Так, загальновідома казка про Попелюшку в редакції 1965 р. (йдеться про російсько-мовне видання) звучить так: “Вони (сестри) кинулися перед нею навколішки і стали просити вибачення за те, що так погано поводилися з нею. Попелюшка підняла сестри, розцілувала і сказала, що прощає їх і лише просить, щоб вони завжди любили її... Попелюшка так само була добра душею, як і прекрасною особистістю. Вона узяла сестри до себе в палац і того ж дня видала заміж за двох придворних вельмож”. Але чим же закінчується ця ж казка в новому, приземленно-раціоналістичному виданні (М., 1999)? “Хлопець, як і обіцяв, відвів Попелюшку в палац і одружився на ній. А зла мачуха і підступні сестри трохи не тріснули від заздрості”. У першому випадку сестри по-християнськи покаялися, очистилися, Попелюшка їх пробачила... Вони поліпшили своє світосприймання й тому можуть бути щасливі. У іншому варіанті казки, де сестри лопаються від заздрості, а Попелюшка від злорадності, навряд чи у них буде щасливе життя. Книжка красиво оформлена, але дітям її не слід читати... Слід також відзначити, що Гарі Поттер літає як відьми на мітлі, тобто він явно з нечистої сили. Але нечиста сила не може бути позитивним героєм. Фальсифікація казки призвела до торжества хлопчика на мітлі.

Отже, перша умова створення для дитини чистого інформаційного простору - точний аналіз сюжету, тексту і спрямованості дитячого фільму, який може вона подивитися дитина. Не слід піддаватися грубо створеним і широко поширеним міфам суспільної свідомості, ніби: “Попелюшка – це застарілий сюжет. Красиве, то будь-хто полюбити може. А ось полюбити монстра – це круто!” у старому варіанті казки привертається увага дитини до вічної ідеї про перемогу добра, працьовитості, коли замазура лише завдяки здатності до любові і скромності перетворюється на справжню красуню.

У дослідженнях, проведених російськими психологами, були зареєстровані факти, що типові для всієї обстеженої вибірки дітей, що характерні для психіки маленьких дітей, які найближчим часом стануть учнями.

Ослаблення функцій імунної системи	100%
Зниження гальмівних процесів у центральній нервовій системі (невротизація, схильність до агресії та істерії)	85%
Зниження функції вегетативної нервової системи (підвищена дратівливість, слізливість, розсіяна увага)	75%
Наявність загального прихованого джерела активності	50%
Підвищення схильності до захворювань шлунково-кишкового тракту (хронічний гастрит, гастроентерит, ферментативна недостатність) за типом гіпофункції, зниження функціональних резервів печінки	50%
Гіперфункція органів черевної порожнини (гіперсекреторні гастрити та ін.)	20%
Порушення харчування (зловживання харчовими консервантами і іншими токсичними продуктами)	43%
Наявність осередку інфекції у районі носоглотки. Залишкові ознаки хронічної інтоксикації	42%
Зниження функціональних резервів ендокринної системи, залишкова інтоксикація	20%
Спадкова схильність до захворювань	47%

Дослідження також виявило:

- незвичні пропорції сну і неспання (замість 16-18 годин, що вважаються, тримісячний малюк спав у минулому, то тепер на добу він спить тільки 10-12, а то й менше, а 4-річна дитина часто вже і чути не хоче про денний сон);

- різке зростання алергічних реакцій дитячого організму буквально на все (саме в останні роки лікарі стали відзначати алергію дитини навіть на грудне материнське молоко (!));

- явна невідповідність біологічного і психологічного віку (наприклад, у дитини в медичній карті може бути записано “біологічна незрілість”, а там же психолог-логопед ставив діагноз “випередження темпів психічного розвитку”);

- діагнози типу, що майже не коментуються фахівцями, “пригнічеення альфа-ритму”, “частковий альфа-ритм”, “зникнення альфа-ритму нервової системи мозку”, який є одним з основних ритмів неспання мозку, ритм налаштування на активну реакцію психіки. Схоже, що природа просто збунтувалася проти традиційної норми психосоматичного розвитку. Або сама норма поступово кардинально змінилася, як і все навколо?

Залежно від батьків, які зайняті або не надто активні у вихованні, телевізор або комп’ютер – завжди поряд, завжди під рукою. Він не сварить, не читає нотацій, з ним так прикольно і весело.

Але якщо батьки віддали свою роль телевізору, то чому дивуватися? Адже він "виховує" дітей за своєю системою, наслідуючи закони всесильного маркетингу: треба перетворити людину у достойного і послушного покупця, покірного споживача, спочатку соків і шоколадок, потім пива і чіпсів, потім... Дорослі й самі не усвідомлюють, що ж рекламується насправді у тій чи іншій рекламі, а діти тим більше.

Захист інформаційно–психологічного здоров’я підростаючого покоління – велика і необхідна справа. Практично це – щоденний подвиг, протиборство інформаційної агресії. Спеціалісти давно називають телевізор приладом медико–технічної дії. Але поставити бар’єр на шляху проникнення інформаційної агресії на дитячу свідомість недостатньо. Треба з ранніх етапів виховання дитини закласти в її свідомість інше – світлий і людський зміст.

Не будемо ми робити вигляд, ніби тисячу років діти тільки й те робили, що засиджувались біля екранів телевізорів, біля яких виросли ми з вами.

Варто задуматись, що батьки теперішніх першокласників також дивилися в дитинстві і телефільми, і мультфільми. Але чи такого змісту і такого напрямку? І, звичайно ж, не було реклами з її технологічно продуманим впливом, коли використовується звук. Світло, колір, спецефекти і багато чого іншого. Але ці ж батьки виховувались за традиційними шкільними і дошкільними програмами, читали добрі книжки, доглядали за домашніми тваринками, з задоволенням відвідували зоопарк і навіть – тепер це дивно! – слухались своїх батьків. А група ризику в виховних закладах не перевищувала якихось 10 – 15 % від загального числа дітей.

Ні компютер, ні телевізор, ні казки - “перевертні” самі по собі не можуть діяти руйнуюче, якщо батьки невідступно знаходитимуться поруч з дитиною. Причому, відомо, що бути поряд можна і в тому випадку, коли ти від неї знаходишся у просторовому відношенні поруч, але фактично на великій психологічній відстані. Для цього потрібно зовсім не багато: щоб дитина стала сенсом життя. І нічим більше!

Сучасне західне мистецтво змінює, деформує психіку дитини. Звичайно, насамперед, йдеться про мультфільми і комп'ютерні ігри. Дивовижно впливаючи на уяву дитини, вони формують нові установки та моделі поведінки.

У нових сучасних мультфільмах чудовиська один одного уражають, прагнуть знищити. Явна схожість з новою кривавою забавою – півнячими та собачими боями, що переживають нині друге народження. Спостерігаючи за смертельною сутичкою тварин, дитина переходить межу людського, дозволяючи собі випробовувати задоволення від віртуального вбивства.

Що переживає дитина, переглядаючи такий мультфільм? Природно, вона ідентифікує себе з його героями, засвоюючи агресивні моделі поведінки, винагороджувані відчуттям переможного торжества. У її психіці виробляється своєрідна бацила агресивності.

У класичних мультфільмах богатирі теж вражають драконів, Іван-царевич – Змія Горинича. Чи є якась відмінність традиційних казкових мультфільмів від західних нового покоління? Чому відбувається фіксація на агресії? На жаль, в кожній людині у прихованому вигляді існує садомазохістський комплекс, і сучасні західні мультфільми його експлуатують, змушуючи дитину переживати насолоду, коли герой мультфільму заподіює кому-небудь біль. Це вміло стимулюється аудио- і відеорядом. Багатократне повторення подібних сцен викликає у дітей фіксацію на агресії і сприяє засвоєнню відповідних моделей поведінки. Катарсис, зміна особистості, яку планує художник, відбувається якраз у той момент, коли герої твору знищують противників.

Давно відомо, що ті моделі поведінки, які демонструють привабливі герої екрану, для глядачів (особливо молодих) вельми привабливі. І якщо поведінка на екрані, що відхиляється від норми, ніяк не карається та навіть не критикується, вельми висока ймовірність, що багато дітей і підлітків будуть її наслідувати. Ще в 70-і роки ХХ ст. відомий американський психолог Альберт Бандура (поляк за походженням, син фермера, що народився в Канаді) у своїй роботі «Теорія соціального научіння» сформулював основні принципи соціального научіння шляхом наслідування кино- і телемоделей. А.Бандура говорив про те, що одна-єдина телевізійна модель може стати предметом наслідування для мільйонів! Це багато разів підтверджено експериментами і звичайною практикою сучасного життя. Абсолютне руйнування всіх табу, раніше небачене та абсолютно неприпустиме для нашої культури.

У дослідженнях встановлено, що діти із затримкою психічного розвитку не можуть у школі засвоювати слухову інформацію, страждають недорозвитком мови та емоцій. Західні учені встановили, що це діти, яких у ранньому дитинстві “виховував” телевізор. Експерт з мови доктор Саллі Ворд (Британія), говорить про те, що за останні 20 років різко збільшилася кількість дітей, які уміють сприймати тільки зорову (візуальну) інформацію. Слова проходять мимо них. У школі «телевихованці» відчувають великі труднощі із зміною звичного візуального сприйняття на вербальне, адже навчає їх не телевізор, а живий вчитель, але якого вони не здатні почути. Спілкування з іншими дітьми також викликає у них труднощі.

У телепередачі використовуються надзвичайно передові наукові технології, що "розвивають" маленьких дітей. На екрані з'являються звіри, абсолютно різні, з різних природних зон: крокодили упереміш з білими ведмедями, бегемотами, пінгвінами, страусами. Вони йдуть дуже поволі, караваном, і їх хода по екрану розтягується хвилини на три-чотири. Або інша вставка: три кораблі поволі пропливають по екрану. Ніяких дій не відбувається, вони просто розрізають носом хвилю, проходять довкруги і спливають.

А ось ще характерна картинка. На дерево, що росте посеред поля, прилітають по черзі п'ятнадцять птахів. Кожна злегка вертить хвостом, сідає на вітку і застигає, у точності копіюючи рухи попередніх. Але насправді значення вставок зовсім в іншому – у привчанні дітей до екрану. Причому до привчання страшного, гіпнотичного! Адже екран світиться. Його мерехтіння має певний ритм, а людина сприймає крім своєї волі. А мерехтливе світло, ритм і певним чином підібрані шуми гіпнотично впливають на психіку. В результаті маленька дитина впадає у транс і вже абсолютно некритично сприймає все, що лише з екрану, притягується до нього.

«Телепузики» – це послідовне створіння людини-дебіла, яка весь вільний час біля телеекрану з відкритим ротом і сприймати будь-яку інформацію. Саме гіпнотичною дією екрану можна пояснити той факт, що сама дитина не може відірватися від телевізора, а коли батьки намагаються вимкнути «ящик», впадає в агресію, плаче, кидається у бійку. Але дітей століттями вчили на позитивних прикладах. Негативні ж приклади прагнули не демонструвати, і головне, завжди супроводжували мораллю. А тут – просто показ, без оцінних коментарів. Це один з головних принципів так званої “недирективної педагогіки”: “Ми даємо інформацію, а дитина робить свій вільний вибір”, нерідко між життям і смертю, здоров'ям і хворобою.

Або інший приклад. Документальні кадри, зняті в якомусь африканському посольстві. Негритянська сімейка танцює ламбаду. Трьох-, чотирилітнім дітям, звичайно, конче потрібен такий суперсексуальний танець, де труться животами, сідницями, де шикуються ланцюжки, що похітливо звиваються. До чого це призведе, коли діти почнуть відтворювати побачене. Ще були епізоди, де хлопчик-телепузик одягнувши дівчачу спідницю, не бажав її знімати. А інші телепузики хвалили його, кажучи, що він як дівчинка, тобто фактично програмується порушення статевої орієнтації? У такий спосіб розхитується норма. Адже хлопчики взагалі дуже рідко намагаються надягати дівчачий одяг. А якщо раптом і надягають, то оточуючі говорять: «Навіщо? Зніми! Ти ж не дівчинка!» А тут якраз навпаки.

Дитина ідентифікує себе не тільки з поведінкою персонажу. Механізми імітації у дітей рефлекторні і такі тонкі, що дозволяють схоплювати щонайменші емоційні зміни, найдрібніші мімічні гримаси. Придивіться уважно на маму з однорічним немовлям, і ви помітите між ними якусь мімічну схожість. Соціальне научіння дітей відбувається завдяки наслідуванню та міміці близьких людей та улюблених телегероїв. Але телегерої часто тупі, злісні чи навіть божевільні. Коли дитина ідентифікує себе з такими персонажами, її внутрішнє самовідчуття співвідноситься з виразом їх осіб. І малюк починає поводитися відповідним чином: неможливо перейняти злобну міміку та залишитися в душі добряком, перейняти безглуздий оскал і прагнути «гризти граніт науки».

А для чого потрібно рекламувати девіантну поведінку? Це частина злісної ідеології західної цивілізації, те, що зараз прийнято назвати глобалістським проектом. Самі глобалісти вважають, що ресурси планети обмежені, а людей дуже багато і їх, населення необхідно «скоротити», по можливості, не вдаючись до відвертого насильства.

Технології «промивки мізків» винайдені давно, але зараз вони стали досконалим як ніколи. Одна група обдуреної молоді скоюватиме злочини, і її членів можна буде посадити у в'язницю. В результаті маніпулятори будуть позбавлені від повстання, організаторами якого могли б стати хоробрими, енергійними, пасіонарними особистостями. Інша частина населення могла б спокійно жити, маючи сім'ї і вирощуючи дітей. Але оскільки дітонародження треба обмежувати, в молоді виховується неприязнь до дітей, а гомосексуалізм і лесбіянство зводяться і підносяться у ранг норми. Тепер статевий інстинкт можна задовольняти без небажаної вагітності. Третя група людей, із відкритим ротом і з капаючою слиною сидітиме перед екраном, не відчуваючи інших людей, що є поруч. Цими індивідами легко маніпулювати.

Але навіщо формувати комплекс невдах? А кому інакше буде збувати наркотики? Це ж одна з головних статей доходів творців “прекрасного нового світу”. Невдахи незадоволені своїм життям, схильні впадати у депресію. А тут послужливо підсовують “ліки”, адже наркотики підносяться як засіб від депресії. І справді, вони дозволяють на якийсь час здригнутися. Правда, потім депресія наростає із новою силою, але можна буде прийняти нову дозу – і знову здригнутися. Усі три вищеперелічені групи людей – кандидати у наркомани.

Людина, що порушує норми суспільства, глибоко нещасна. Серед гомосексуалістів і лесбіянок найбільший відсоток наркоманів, а представникам третьої групи - елементарно заморочити голову, сказавши, як ще недавно пропагувалося у США, що наркотики – прекрасний засіб для посилення статевої активності або для особистісного зростання. Наркотики поступово стають нормою західного суспільства. До 40% чоловічого населення Англії, Франції, Іспанії, Голландії у віці від 16 до 25 років пробували наркотики. Тут постійно ведуться розмови про їх легалізацію та узаконення. Взагалі наркотики – дуже дієва зброя, свого роду дуст, яким посипають суспільство, щоб прибрати «зайвих людей».

Для зміцнення психічного здоров’я від держави необхідно вимагати введення цензури на таку кіно- і телепродукцію для дітей. Інакше ми отримаємо ціле покоління моральних і фізичних виродків. Але перекладати всю відповідальність на державу теж не варто. Батьки повинні розуміти, що дітям не можна категорично дивитися такі мультфільми, бойовики і ін! І школа у цьому плані повинна заміняти активну позицію.

Помилковою є ідея про те, що дитина, що грає в комп'ютерні ігри, добре розвивається інтелектуально. Насправді у більшості ігор пропонуються такі моделі поведінки, після засвоєння яких дитина стає повністю депресивною або навпаки, неймовірно агресивною, тому що в думках постійно порушує моральні норми. Є такі комп'ютерні ігри, в яких пропонується на вибір декілька варіантів поведінки, наприклад, завдання вийти з будинку та купити хліб. Можна зробити це звичайно, а можна по дорозі зарізати сусіда, помочитися на знайому дівчину, пограбувати магазин, розшпурляти всі продукти. Багато дітей, що пограли в подібні ігри, беруть собі псевдоніми, що позначають жахливих персонажів: «лайно» або «негідник», або «ідіот». У них зміщуються поняття про добро і зло, спотворюється картина світу. Часто виникає комп'ютерна залежність, яка перетворює дитину на раба. Вона подібна на наркотичну і її важко уникнути, виникає глибока депресія.

Але навчитися набирати текст і користуватися Інтернетом можна за кілька місяців. Для цього абсолютно не потрібно щоденно грати в ігри, які спотворюють особистість, руйнують душу. Як це не парадоксально, але сьогодні для того, щоб зберегти дитину розумово та морально здоровою, насамперед слід виключити з її життя сучасні засоби масових комунікацій. Отже, однією з найважливіших функцій сучасної освіти є психологічна.

Ступінь психогенності середовища безпосередньо пов’язаний з рівнем освіченості, культурно-етнічними, соціальними та віковими особливостями референтної групи учнів, педагогів, батьків. Виховання здатності до саморегуляції та самовідновлення психічних станів є головним критерієм індивідуальної психогігієни учня і найважливішим завданням педагогічної психогігієни у навчально-виховному процесі середньої загальноосвітньої школи.

Головним критерієм індивідуальної психогігієни учня та найважливішого завдання педагогічної психогігієни навчально-виховного процесу середньої загальноосвітньої школи є міра вихованості індивідуальної здатності до саморегуляції та самовідновлення психічних станів дітей і підлітків.

У дослідженні українського психолога С.І.Болтівця виявлений взаємозв’язок між рівнем індивідуалізації дитячої активності і станом психічного здоров’я дітей. Цілеспрямована позаурочна пізнавальна активність достовірно знижується у зв’язку з погіршенням стану психічного здоров’я, загостреннями окремих функціональних розладів. При цьому знижується рівень індивідуалізації виборів учнів. Тому для цієї категорії учнів сплески інтересу до нових людей, занять, явищ, які швидко згасають, характерні більше, ніж систематичність, яка вимагає постійного відновлення вольових зусиль.

Структура сім’ї як психосоціальної цілісності, здатної зберігати цілісність і повноту психічного розвитку дітей та підлітків, становить собою мінімальну достатність за наявності тріади: діти – батьки – дідусі й бабусі. Така сім’я ефективніше, порівняно з двохпоколінною, виконує функцію збереження і зміцнення психічного здоров’я дітей від їх народження до пубертатного періоду розвитку.

Порушення стосунків між дітьми і батьками призводить до психічних травм школярів, до страждання дітей у стінах «рідного» будинку. Так, уже дошкільники мають дефіцит спілкування зі своїми батьками, зайнятими бізнесом. Вони не хочуть виїжджати додому з гувернером. Роль матері фактично зводиться до ролі вихователя.

Дія деструктивних чинників у сім’ї (алкоголізм, рукоприкладство) зумовлює психічні травми дітей, які відчувають себе скривдженими і без уваги. У дослідженнях виявлено, що п'яними батьків і їх друзів бачили 50% підлітків; бійки дорослих спостерігали 15-20% дітей. Діти молодшого шкільного віку частіше і відвертіше говорять про п'яних батьків і їх гостей. Підлітки 14-15 років сприймають таку ситуацію вже як нормальну, а іноді захищають матір у бійці з батьком. Вони відчувають сильні неприємності (страждання) удома, коли на них кричить матір, поганий настрій, коли дорослі лихословлять, переживають негативне ставлення з боку батька.

Страх, тривога, викликані незадоволеністю батьками, — постійні супутники школярів. Змішення любові і ненависті, бажаного і дійсного, даремно витрачена енергія, відсутність продуктивної взаємодії з дорослими, лайка батьків - все це блокує гуманістичну самоактуалізацію дитини в сім'ї.

Психічне здоров’я дитини зумовлене національними традиціями.

Психологи виявили в освітньому процесі такий феномен як дідактогенії – психічні травми, одержані дітьми у процесі або результаті навчання. Вони породжують очікування невдач і покарання за незадовільні показники навчання. Учень у цьому випадку не очікує від школи нічого доброго (“Те, чому мене навчають у школі, мені у житті не згодиться”, “Хлопці, які не вчилися, часто живуть краще, ніж ті, хто добре вчився”, “Мені вчитися дуже важко”).

З чим пов'язана тривожність школяра? Так, учні бояться перевірки знань, переживають тривожність від перебування у школі, страх самовираження, страх не відповідати очікуванням оточуючих. Окрім цього, учні, особливо підлітки, випробовують страхи у стосунках з вчителями.

Негативне застрявання на невдачах та пов'язані з ними переживання зумовлюють багато страждань дитини, які емоційно виражаються у:

- побоюванні (“Як би це зробити, щоб мене не лаяли”, - розмірковує школяр біля дошки, не наважуючись виконувати завдання);

- неспокої (“Що буде, якщо сьогодні викличуть відповідати?”);

- незадоволеності (“Усе відповів, а вона знову поставила 6 балів!”);

- незадоволеності (“Багато учила, а зробила таку нерозумну помилку”);

- засмученні (“Трохи не дотяг до високого балу, бо не там поставив кому”);

- боязні і нервозності (не написав домашній твір і боїться, що треба здавати вчителю);

- гніві і роздратованості (несправедливе, на думку учня, зауваження вчителя; “У чому хочу, в тому і ходжу”, “Користуватися косметикою нікому не забороняється”);

- горіта смутку (померли чи захворіли батько чи матір, розлучення батьків, приятель пішов в іншу школу; улюблена дівчина не відповідає на увагу);

- страху і паніці (після здійснення непристойного вчинку хлопець боїться, що класний керівник буде при всьому класі з'ясовувати причини того, що трапилося, та ще й викличе батьків);

- люті і злості (хулігани відібрали гроші, які збирав для покупки телефону);

- відчаї і депресії (за чверть одержу двійку, немає настрою, нічого не хочеться робити).

Соціогенії полягають в тому, що від дітей, які володіють аддитивними звичками, наприклад, куріння і ін., скоюють непристойні вчинки, мають відхилення від нормального розвитку, стороняться виховані діти з благополучних сімей. Неприйняття іншими, більш успішнішими, змінює ставлення до школи. Навпаки, альтернативним дитячим групам подібні «особистісні дефекти» навіть подобаються і пропагуються ними як особлива гідність. Проте травма, одержана раніше дитиною в результаті неприйняття (не вистачило витривалості, щоб залишитися у спортивній секції; засобів, щоб відвідувати гуртки тощо), провокує комплекс «невдахи», «поганого».

Дослідження субкультури бідності показали: соціальне неблагополуччя (безробітні батько або мати, відсутність засобів для покупки книг і розваг) найчастіше призводить до страждань дітей. Їх батьки беруть менш активну участь у шкільному житті, рідко голосують на виборах, не вірять в позитивні соціальні зміни. У сім'ях з низьким прожитковим рівнем діти також відрізняються меншою активністю, залишаються у числі соціально неблагополучних і надалі. Можливо, соціогенії впливають на появу девіантної поведінки підлітків. Звичайно, цьому завжди супроводить нерозуміння та неприйняття батьками, що перекладають провину за неблагополуччя на своїх дітей.

Як же школярі справляються з психічними травмами, які копинг-стратегії вибирають? Можна назвати такі способи подолання психічних травм:

1. Агресія (“б'юся з ким-небудь”, “ламаю іграшки або б'ю посуд”, “кидаю зошити подалі”) та аутоагресія (“дивлюся на себе у дзеркало і називаю себе дурнем”, “телефоную другові і лаю себе останніми словами”).

2. Конструктивні (“граю в що-небудь”, “прибираю у кімнаті”, “йду займатися спортом”) і деструктивні (“плачу”, “турбуюся”, “ненавиджу вчителя”, “терпіти не можу всю цю неправду про виховання”).

3. Віртуальні (“граю у комп'ютерні ігри», «виходжу в Інтернет і з ким-небудь знайомлюся”) і фантастичні (“придумую різні казки з Гераклами або монстрами”, “уявляю різні історії, протилежні цій”).

4. Адаптивні (“прошу вибачення або говорю правду”, “іду до тата”, “думаю про це”, “кусаю нігті”, “прагну забутися”) і дезадаптивні (“все валиться з рук”, “хочу все кинути”, “не можу спати”).

Психічні травми виникають у комплексі, але переважає якийсь один вид. Дитині справлятися легше, якщо дорослий переймається її проблемами, вони спільно шукають вихід. Якщо дитина знаходить відгук у дорослих, його охоплює радість від щонайменшого поліпшення. У цьому випадку подолання психологічних бар'єрів буде забезпечено. З цього приводу К. Ізард писав, що радість завжди є поруч з упевненістю і любов'ю. Але вони народжуються у процесі спільної діяльності з дорослим. Отже, відповідальність за психічне здоров'я дітей лежить саме на дорослих і інститутах соціалізації, які вони очолюють.

До основних критеріїв психічного здоров’я сьогодні відносять:

1) усвідомленість і свідомість самого себе, свого життя у світі;

2) повнота «включеності», переживання і проживання теперішнього часу;

3) здатність зробити якнайкращий вибір у конкретній ситуації і в житті в цілому;

4) відчуття свободи, життя у злагоді з самим собою як стан усвідомлення своїх головних інтересів;

5) відчуття власної дієздатності - «я можу»;

6) соціальний інтерес або соціальне відчуття (в термінології А. Адлера), постійна увага до людей;

7) стан стійкості, стабільності, визначеності у житті та оптимістичний, життєрадісний настрій як інтегральний наслідок усіх перерахованих вище якостей особистості.

У наш час постала проблема повноти переживання теперішнього часу. А як це сумістити з бажанням охопити все новомодне, віртуальне? Таке питання в останні роки постало перед батьками, сім'єю, школою, самими дітьми особливою гостротою. Повним ходом йде комп'ютеризація всієї країни. Значить, пора батькам і педагогам, спробувати проаналізувати психологічний фон цих подій і накреслити плани на найближче майбутнє, щоб зберегти психологічне здоров'я наших дітей що вступили в епоху змін.

У сімейній психології, педагогіці і традиційній медицині дотепер існує думка про необхідність коректування моторно-збудливої поведінки дитини з допомогою медикаментозних засобів. Але при цьому гаситься сама рухова активність дитини – одна з складових її психіку в цілому, провокується зупинка у розвитку та інтеграції психічно важливих функцій поведінки.

Важливо розпізнати дві сторони в емоційній поведінці дитини - адаптивну і неадаптивну, і виявити особливості первинних емоційних дезадаптивних реакцій. Ось вони: а) занепокоєння (дратівливість); б) вегетативні порушення (індивідуальні психосоматичні реакції); в) гальмування («летаргічне», пасивний стан або деякий аналог госпітального синдрому – млявість, байдужність в емоціях).

Варто пам'ятати, що, якщо труднощі в адаптації зберігаються, вегетативні порушення можуть перерости в хронічні: наприклад, дитина реагує на небажаний для нього дитячий садок тим, що в неї часті застуди, з'являється хронічний бронхіт, а потім можуть навіть виникнути й астматичні порушення. Це все нерідко виявляється реакцій і на сімейні стресори, і на навчання у школі, і на будь-які інші соціальні ситуації.

Дослідження показують: агресивні прояви можуть мати цілком адаптивний характер, але тільки до певного віку. У дитини це - від народження до 15-30 місяців, після чого агресивні реакції, коли адаптація нормальна, повинні зникати з емоційного та поведінкового репертуару дитини.

Якщо ж ми з вами звернемося до картини поведінки сучасних дітей, то побачимо якраз зворотне: саме після «відведеного природою» агресивного періоду ці реакції розвиваються з найбільшою силою, тобто зростають після 2-3 років. Більшість батьків спостерігають щодня у своїх дітей зовнішні ознаки прихованого роздратування, коли дитина ссе палець, гойдується, гризе нігті. Прагнучи перебороти внутрішнє напруження, вона «відповідає» психосоматичною реакцією: у неї з'являються розлад шлунка, гострі респіраторні захворювання, шкірні реакції алергійного типу тощо.

Порушення в адаптації спостерігаються досить яскраво у самоставленні, самосприйнятті дитини. Дівчинка, що малює все в яскравих, червоно-жовтогарячих тонах - і себе, і батьків, і дитячий садок, і вихователя - цілком адаптивна, вона дружить із усім світом. А відтак, розвиток її творчого потенціалу відбувається належним темпом, а емоційно-почуттєва сфера буде гармонійно доповнювати вольовий й інтелектуальний розвиток.

Дівчинка з сім’ї, де стресова ситуація (наприклад, розлучення матері з батьком), малює себе білими кольорами. Виходить, вона не може поки співвіднести себе з тим або іншим “тоном”. Сама для себе вона – “біле поле”, не заповнене яскравими відтінками почуттів та переживань. А звідки їх взяти – ці тонкі відтінки, коли й будинок”«сірий”. Адже дівчинка щодня бачить тільки хмуру, сумну маму, у власному горі, що замкнулася від усього світу, і в першу чергу - від власної дочки. Як буде відбуватися адаптація цієї дівчинки до світу у найближчому майбутньому, залежить цілком і повністю від психологічної здатності її матері взяти себе в руки й звернути увагу на стан емоційної сфери дочки.

Адаптація хлопчика-“павука”, що захопився компютером, може піти різними шляхами, і це теж залежить повністю від позиції батьків. Він має явно врівноважену емоційну сферу, сильний тип нервової системи, гарний загальний рівень розвитку. Але от соціальна, емоційно-моральна складова його особистості вже інформаційно «заражена». Тепер потрібно терміново виводити хлопчика з «павутини», поки засвоєні ним моральні та соціальні норми поведінки не закріпилися в установках, навичках і звичках. Щоб такі заходи були ефективними, необхідно відновити авторитет самих батьків у хлопчика, ґрунтовно зіпсований «павуковими» установками, усунення агресивної непокори сім’ї й будь-якому дорослому.

Адаптація «захопленої» собою дівчинки буде також залежати від розуміння її батьками здатностей дочки, від умілого звертання до її емоційної сфери, їхнього реагування на її витончене почуття прекрасного. Дівчинці, без сумніву, потрібно почати займатися образотворчою діяльністю, ліпленням, конструюванням, вишивкою, іншими видами мистецтв. Якщо батьки зрозуміють, що так очікувані ними її інтелектуальні досягнення не відбудуться без розвитку природних талантів дочки, адаптація піде по найкращому зі шляхів - по шляху психологічної гармонії.

Найбільша робота очікує батьків «забіяки». Хлопчик настільки розгальмований психологічно й так запущений в емоційному й моральному планах, що пора розробляти цілу систему відновлювальних заходів щодо порятунку його душі. Щоб замінити одну систему моральних установок на іншу, навіть із огляду на величезну пластичність дитячої психіки, необхідно заново вибудувати емоційний “будинок” на іншому фундаменті, створити нову основу поведінкових реакцій на світ і навколишніх. Звичайно, це нелегка, але настільки важлива робота. Якщо батьки будуть сподіватися, що з віком агресія дитини пройде сама собою, наслідки такої «політики» навіть важко передбачити.

Ну й, звичайно, варто ще раз згадати, що діти, тим більше у дошкільному віці, украй чутливі до емоційно-моральної сфери своїх батьків і спроби “прищепити” поведінку, що неприродно для батьків, зазнають краху.

Теоретико-методичні засади педагогічної психогігієни

Головна і вирішальна роль в забезпеченні здорового дитинства відводиться, звичайно ж, як і раніше батькам, сім’ї в цілому, домашній атмосфері виховання. Перешкодою до повноцінного розвитку дітей достатньо часто стає “батьківська безпорадність”, а то й небажання брати активну участь у процесі емоційного та вольового життя дитини, коли батьки намагаються відговоритися зайнятістю або вважають за краще замінити свою участь зверненням за допомогою до величезної кількості професіоналів раннього виховання, великій кількості наукової літератури тощо.

Батьки, що не люблять свою дитину, сприяють появі дітей-невротиків. Це наслідок розпаду сім’ї, неувага батьків до дитини, нерозуміння ними особливостей розвитку дитини у наш час.

Сімейна свідомість - це певний рівень свідомості, що відповідає за зв'язок з близькими, рідними людьми. Неповноцінність формування ідеального образу людини-сім'янина навіть у повних сім'ях призводить до зростання психічних захворювань, збільшення випадків межових станів і психологічного дискомфорту. Тільки зміцнення традиційних ідеалів сім'ї, батьківського обов’язку, активна пропаганда цього в засобах масової інформації, творах науки і мистецтва сприятимуть збереженню як фізичного, так і духовного здоров’я української нації.

Нашому напруженому соціуму потрібні зміни, які виконували б психотерапевтичні функції, але швидше не в теологічному, а в педагогічному змісті порятунку душі. Назріла потреба в лікуванні красою й у реалізації програмно-цільових установок у духовно розвиваючих умовах виховуючих стосунків. Соціотерапевтична спрямованість у діяльності як дорослих (і педагогів, і батьків), так і вихованців (школярів, студентів) здатна створювати сьогодні зовсім унікальні ситуації для інноваційних експериментів у духовній та моральній, художньо-естетичній сферах, збагачуючи добротою всіх безпосередніх учасників виховного процесу. Якщо хочете, це пошуки “аромату” Життя, закоханості у Життя. Великому мистецтву збагнення цього варто вчитися завжди, але починати краще з раннього дитинства. Особливою силою володіють колективно-творчі музыкально-слайдові композиції, у створенні яких може брати участь ціла група – сім’я, компанія друзів, клас, що слухають мелодії, інтуїтивно підібрані до слайдів, які підсилюють натхнення.

Дослідниками достовірно встановлено психогенність шкільного навчання (С.І. Болтівець, С.М.Громбах, В.Ю.Коган, І.О.Сікорський, В.О.Сухомлинський, Г.К.Ушаков та ін.), що викликає професійну необхідність враховувати педагогічними працівниками психогігієнічні аспекти навчальної та виховної роботи, зокрема способи і прийоми збереження психічного здоров’я учнів. Особливе значення має розроблення прикладного (ужиткового) аспекту методики педагогічної психогігієни, що грунтується на вивченні психолого-педагогічних закономірностей виникнення і процесуальності соціально- та еколого-психологічних депресорів. Ступінь їх психогенності залежить від соціального середовища, в якому перебуває дитина або підліток, зокрема рівня освіченості, культурно-етнічних особливостей референтної групи. Виходячи з цього, теоретично-методичні основи педагогічної психогігієни мають стати базовим компонентом професійної психолого-педагогічної підготовки вчителів, вихователів, психологів, керівників освітніх закладів так само, як і набуття ними відповідних умінь, який потребує практична педагогічна і психологічна діяльність в умовах різних мікросоціальних угрупувань, навчально-виховних закладів різних типів.

Закономірний процес ускладнення суспільної самоорганізації і людської особистості у ній зумовлює посилення потреби у формуванні психолого-педагогічних механізмів забезпечення індивідуальної та соціальної психогігієни кожного нового покоління дітей та учнів як передумови їх адаптивного входження до динамічно оновлюваних суспільних утворень.

Найголовнішими для вирішення проблеми педагогічної психогігієни, як зазначає С.І. Болтівець, є такі ідеї:

- розгляд освіти як засобу опредмечення психічної організації дитячого розвитку і водночас засобу змістового структурування цієї організації;

- визнання самоцінності освіти як засобу повномірної та якісної реалізації дитиною, підлітком, юнаком, дорослою людиною її життєвих функцій і творчого потенціалу;

- спрямованість освіти на пізнання себе і світу, що є основою активності людини, починаючи з ранніх етапів її онтогенезу;

- утворення цілісності систематизованих знань і способів їх застосування (знань і вмінь учня) як системи, що визначає опредмечений зміст як виховної, так і психічної норми;

- врахування достатніх меж оволодіння знаннями як засобу реалізації власних природних можливостей;

- генералізація, універсалізація, систематизація та узагальнення на противагу тенденціям локалізації та спеціалізації, які перешкоджають реалізації потенціалу дітей і підлітків, обмежують коло функціонально важливих взаємозв’язків сім’ї та суспільства.

Психогігієнічна роль освіти полягає у розвитку адаптаційних можливостей дитини, підлітка, юнака, дорослої людини до культурних умов життя суспільства, що невпинно ускладнюються. Освіта виступає засобом опредмечення психічної організації дитячого розвитку і водночас засобом змістовного структурування цієї організації. Самоцінність освіти виражається у її впливі на стан психічного здоров’я людини, у виборі способу життя й усвідомленому ставленні до свого організму. Освіта виступає також як нормотвірна система, яка визначає опредмечений зміст як виховної, так і психічної норми. Цілісне забезпечення пізнавальних та особистісних потреб дитини і суспільства втілюється в освітній є педагогічним показником психічного здоров’я. Вікові особливості освітньої процесуальності реалізуються на кожному з виховних, освітніх, освітньо-кваліфікаційних рівнів системи освіти та мають власну психогігієнічну специфіку.

Індивідуальна неповторність вияву психорегуляційних механізмів особистості полягає у заповненні дитиною, підлітком вакууму “значень-для-себе власною творчістю, що є показником психічного здоров’я.

Соціальний сенс педагогічної психогігієни як засобу збереження гармонії психічного життя розкриває виміри:

• пристосування життя суспільства для повноцінного розвитку людини в її онтогенезі й реалізації нею індивідуального сенсу (“суспільство-для-людини”);

• узгодження основ виховання людини із напрямом розвитку суспільства (“людина-для-суспільства”);

• приготування людини засобами виховання до неминучих її зіткнень із суспільством, а також суспільства та людини, до оволодіння способами набуття й самовідновлення життєвої енергії для того, щоб витримувати ці зіткнення, спрямовувати їх у продуктивне взаємоузгоджене русло.

Психогігієнічний зміст навчання і виховання дітей, підлітків, юнаків, дорослих людей має включати умовне попереднє переживання, забезпечення для особистості обставин майбутнього психічного стану, пов’язаного з неминучим перетином індивідуально-суспільного або вікового порогу.

Психогігієнічна позиція педагога формується у процесі практичної реалізації професійних настановлень, спрямованих на захист, оберігання індивідуального психічного розвитку особистості дитини, у підтримуванні та заохочуванні до зростання рівня її домагань. Її утвердження та зміцнення здійснюється в умовах суперечностей між культурним досвідом суспільства (вимоги освітніх програм і стандартів) і потребами та індивідуальними можливостями кожної дитини, підлітка, юнака.

Психогенність шкільного навчання також зумовлена психологічним взаємовпливом особистостей одна на одну у процесі навчання. Групова психогенність - це психічна напруженість значущого для особистості мікросоціуму, в її значенні для індивіда, особистості та в його сприйманні.

Навчально-виховний процес відбувається ефективніше, якщо фонова психогенність знижується за рахунок цілісного охоплення вчителем, викладачем, вихователем якомога більшої сфери навчально-виховної діяльності учнів або вихованців. У цьому випадку зменшуються енергетичні затрати учнів, необхідні для адаптації до особистісно-професійної діяльності кожного з великої кількості педагогів. Зусилля, збережені при зменшенні кількості міжособистісних пристосувань, спрямовуються на оволодіння знаннями, уміннями та навичками, а не на осіб, що формують його передачу. Крім цього, дотримання принципу особистісної цілісності у психогігієнічному забезпеченні навчання й виховання дає змогу обмежити вияви предметного егоїзму та егоцентризму, що більшою мірою виявляються у практиці навчання учнів основної та старшої загальноосвітньої школи.

Таким чином, концептуальною основою психогігієни навчально-виховного процесу є розвиток творчого потенціалу особистості, який грунтується на вираженій її індивідуалізації, активності та здатності до саморегуляції дітей та учнів. Психогігієнічна спрямованість навчально-виховного процесу, виявляючи свою адекватність закономірностям ускладнення психосоціальної організації життєдіяльності, полягає не у зменшенні інтенсивності психогенних чинників, домінуючій релаксації і тотальному захисті особистості від психотравматичних впливів, а у врахуванні й використанні локальної цінності зазначених підходів у цілеспрямованій підготовці дітей і підлітків до зростаючих напружень, вихованні у них культури психологічної самооцінки й самоконтролю, формуванні взаємоузгодженості сенсоутворення й самоздійснення, особистісної самодостатності.

Принцип особистісно-соціальної цілісності – фундаментальна засада методології педагогічної психогігієни. Метою і головним завданням педагогічної психогігієни є виховання психічної культури учнів, формування навичок саморегуляції та самовідновлення особистісної цілісності.

Система виховання, що має психогігієнічну спрямованість, забезпечується відповідною кваліфікаційною підготовленістю практичних психологів, але й вчителів, вихователів, соціальних педагогів, практичних психологів, керівників освітніх закладів. Так, процес формування психогігієнічної позиції педагога включає загальнопедагогічну підготовку, зміст якої складають моральні основи педагогічної професії та універсальна людинознавча база, і набуття системи педагогічно-психогігієнічних знань і вмінь. Психогігієнічна позиція педагога формується як системою вищої педагогічної освіти, так і системою фахового вдосконалення, безпосередньою роботою учителя, вихователя, психолога над власним удосконаленням, яке потребує самопожертви й професійної відданості обраній справі, дітям та учням, які неусвідомлено або свідомо використовують у своєму подальшому житті засвоєні від учителів і вихователів способи психічної самоорганізації власної життєдіяльності. Педагогічна психогігієна створює умови для збереження рівноваги і взаємоузгодженості впливів суспільно-родинного гомеостазу як генези загальносуспільного й особистісного спрямування індивідуального розвитку дітей і підлітків. Психічна норма відображає узагальнений зміст мети освіти і визначені цією метою освітні ідеали. Отже, зміст навчання й виховання - чинник, який забезпечує продуктивність процесу сенсоутворння (вибору сенсу, його набуття) особистості.