Тема. Вчитель, його соціальні функції.

1. Поняття про професію вчителя. Вважливість її на всіх етапах розвитку людства.

2. Функції та завдання вчителя в суспільстві.

3. Особливості вчительської професії.

4. Видатні педагоги минулого про вчителя: Я.А. Коменський, М.І.Пирогов, І.Я.Франко, Т.Г.Лубенець, К.Д.Ушинський.

Література:

1. Волкова Н.П. Педагогіка. – К.Видавничий центр "Академія". – 2001, С.412-417.

2. Дубасенюк О.А. Практикум з педагогіки. – К.:Знання. – 1996.С.44-51

3. Кузьмінський А.І. Педагогіка: Підручник. К: Знання – Прес,2003. – С. 15 – 19.

Професію вчителя називають вічною. З моменту свого існування людина завжди відчувала потребу вчити – передавати досвід молодшому поколінню, і вчитися – оволодівати свідомо, цілеспрямовано досвідом життя.

Тисячі професій народжуються і вмирають. Але живуть і до цього часу найдавніші з них – хлібороба, будівельника, лікаря, вчителя. Та й серед цих вічних професій вчительська посідає особливе місце: ВОНА ПОЧАТОК УСІХ ПРОФЕСІЙ. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення вчителя – навчити людину бути Людиною.

Наставниками молоді, як правило, ставали найбільш знаючі і поважні люди. Важливість справи, яку вони виконували, та авторитет кращих учителів визначили відповідальний соціальний статус учительської професії.

Інститут учительства почав формуватися в той час, коли навчання і виховання виділились у суспільстві в окрему соціальну функцію. На перших порах наставники повинні були передавати знання і навички воло­діння знаряддями праці, зброєю тощо. У Древньому Вавилоні, Єгипті, Сирії, на Древньому Сході вчителями виступали в основному жерці. Таким чином, інститут учительства злився із соціальним інститутом релігії і був йому повністю підпорядкований. Оскільки жерці складали привілейовану касту, то соціальний статус учительства був надзвичайно високим. У державах Древньої Греції вчителями були вільнонаймані, найбільш розумні громадяни, їх називали граматистами, педономами, дидаскалами чи педотрибами. Нерідко вони самі утримували приватні школи. Серед них було багато філософів, поетів. Ще Аристотель говорив: "Вихователі ще більш достойні поваги, аніж батьки, бо останні дають нам лише жит­тя, а перші-достойне життя". У Древньому Римі вчитель вперше стає державним службовцем, що призначається самим імператором. Поряд з цим праця вчителя часто була найманою і навіть рабською.

В епоху середньовіччя вчитель повинен був обов'язково бути духовною особою. Освіта поступово перетворювалася на безсловесну служницю релігії; поведінка, статус, методи роботи, обов'язки вчителя диктувалися релігійними канонами. У пізньому середньовіччі починає формуватися інститут найманого світського вчительства. При цьому при дворах аристократів соціальний статус учителя прирівнюється до положення обслуговуючого персоналу.

У період феодалізму професія вчителя вперше набуває масовості, зростає кількість приватних учителів. Коли почали формуватися європейські держави, з'явився перший досвід спеціальної державної педагогічної освіти. У зв'язку з цим держава чітко формулювала свої вимоги до вчителя у законодавчих актах і поставила професію учителя у залежність від ідеології, національності, політики, права, релігії та інших соціальних інститутів. Наостанок у період розвитку капіталізму вперше з'являється інститут жіночого вчительства (гувернантки, наставниці, домашні виховательки, народні вчительки та ін.).

У Київській Русі учителів називали майстрами, підкреслю­ючи цим самим глибину поваги до тих, хто творить духовне багатство суспільства. Історія нашого народу, кожного члена на­шої спільноти тісно пов'язана з батьками та вчителями, їх пра­цею створювалась і створюється найбільша цінність на землі — Людина.

В умовах становлення української державності, відроджен­ня національної духовності, формування національної гідності громадян роль учителя у суспільстві зростає. Учитель як упов­новажений суспільства нарівні з батьками несе відповідальність за соціальну зрілість кожного вихованця. Від учителя-вихователя у суспільстві залежить розв'язання ще одного важливого завдання: забезпечення сприятливих умов для створення най­більшого багатства суспільства — інтелектуальних цінностей кожної людини зокрема і людської спільноти взагалі.

Таким чином, учитель-вихователь — творець духовної сут­ності людини.

За багатовікову історію людство накопичило колосальний досвід. Суспільство відбирає з нього найбільш цінне і необхідне для засвоєння молодим поколінням і транслює його молоді через особу вчителя. Основоположник наукової педагогіки, великий слов’янський педагог Ян Амос Коменський писав, що вчителям вручена прекрасна посада, вище якої нічого не може бути під сонцем. К.Д.Ушинський указував, що справа вчителя, скромна з виду,- одна з найбільш значних справ в історії.

Педагогічна енциклопедія засвідчує: "Учитель – спеціаліст, що веде навчальну і виховну роботу з учнями у загальноосвітніх закладах різного типу" (вузьке значення).

Учитель у широкому значенні – авторитетна, мудра людина, яка передає свій досвід, має великий вплив на людей (батьки, Христос, мислителі, філософи…), тобто чий авторитет є загальновизнаним, хто має своїх послідовників – учнів.

Професія вчителя вимагає всебічних знань, безмежної душевної щедрості, мудрої любові до дітей. Тільки тоді, коли з радістю віддавати себе дітям, можна залучити їх до науки, заохотити до праці, передати їм глибоку віру в торжество загальнолюдських цінностей, закласти непорушні основи моральності. У Державній програмі «Вчитель» зазначається, що саме вчителю належить ключова роль в освіті. Адже через його діяльність відбувається становлення громадянина як особистості і фахівця, зміцнюється інтелектуальний та духовний потенціал нації. В умовах модернізації середньої освіти, переходу загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання, проблема вчителя набула ще більшого значення, вона є першорядною на цьому етапі реформування освіти. Проблема вчителя сьогодні охоплює питання добору молоді на педагогічні спеціальності, підготовки педагогічних працівників різних ланок освіти: вихователів дошкільних закладів, вчителів, соціальних педагогів, практичних психологів, дефектологів, майстрів виробничого навчання, інженерів-педагогів, їхньої професійної діяльності та післядипломної освіти.

Функції вчителя:

зумовлюються потребами суспільно-економічного розвитку нашого суспільства, а також особливостями розвитку загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей.

Загалом варто акцентувати увагу на таких функціях учителя-вихователя.

1. Виховна функція: передбачає необхідність здійснювати цілеспрямований вплив на особистість з метою створення оптимальних умов для її всебічного гармонійного розвитку; акумулювання в особі учителя загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей і передавання їм нащадкам. Ця функція пов’язана з вихованням людини в широкому значенні. Вона займає провідне місце в складному процесі формування особистості.

2. Навчальна: виявляється в організації учнів з метою оволодіння знаннями, вміннями і навичками з основ наук, забезпеченні умов для інтелектуального розви-

тку учнів, озброєння їх методами самостійної пізнавальної діяльності. Учитель має виступати не інформатором, а організатором навчально-виховного процесу.

3. Організаторська: полягає в необхідності організації дитячих колективів, цілеспрямованого керівництва різними видами дитячої діяльності безпосередньо в навчально-виховних закладах і поза їх межами.

4. Оберігаюча: учитель має бути хранителем загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей, оберігати їх від руйнівних впливів деструктивних сил, розумно будувати гуманістичну систему виховання.

5. Інформуюча: передбачає поширення педагогічних знань серед батьків, працівників соціальної і виробничої сфер. Питаннями виховання мають займатися по суті усі дорослі громадяни. Та всі вони відчувають певні труднощі у такій неспецифічній для них діяльності через брак спеціальних знань з психології та педагогіки. Тому вчителі, маючи професійну підготовку з педагогіки та психології, і повинні займатися педагогізацією непрофесійних вихователів.

Усі функції учителя-вихователя тісно взаємопов’язані між собою і взаємообумовлені

Функції учителя

Виховна

Навчальна

Організаторська

Інформуюча

Оберігаюча

Сучасні вимоги до педагога на межі тисячоліть ви­світлені в законі «Про загальну середню освіту»: «Педа­гогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійс­нює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здо­ров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в навчальних закладах середньої освіти». Він повинен бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін, лю­диною великої душі й доброго серця. Любов до дитини - це, за словами В.Сухомлинського, «плоть і кров вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини. Педагог без любові до дитини — це все одно, що співак без голосу, музикант без слуху, живопи­сець без відчуття кольору». Йдеться про мудру, добру й вимогливу любов, що вчить жити.

При цьому педагогічні працівники зобов’язані :

• настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей;

• виховувати повагу до батьків, жінки, національної культури, духовних, історичних цінностей України;

• стимулювати інтерес до історії, походження, державного та соціального устрою як своєї країни, так і інших держав;

• культивувати дбайливе ставлення до навколишнього середовища;

• готувати до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

• дотримуватися педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента;

• захищати молодь, дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам;

• постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну та політичну культуру.

У чому полягають особливості праці вчителя? Може в тому, що вчитель має справу з людиною? Але у спілкуванні з людиною входить багато людей: юристи, лікарі, актори... Специфіка педагогічної професії визначається призначенням вчителя в суспільстві.

1. Вчитель – посередник між суспільством і людиною, що росте. Він повинен передати дітям усе найкраще від попередніх поколінь і застерегти від суспільних недоліків і хвороб. Учитель формує у молодого покоління не тільки знання, але й певний світогляд, ідеали, громадянську позицію, виховує духовно-моральні начала.

2. Професія вчителя – одна із самих масових у країні. Масовість професії сама по собі говорить про її значущість, але разом з тим вимагає особливості турботи кожного вчителя про підвищення суспільного престижу педагогічної професії.

3 Вчитель – це людина, діяльність якої спрямована в майбутнє. Вона орієнтована на формування людини, чия активність розгорнеться завтра, в інших умовах, які передбачити і спрогнозувати треба вже сьогодні.

4. Учитель управляє найбільш складним процесом – процесом формування людини. Складність цього процесу визначається постійними змінами в особистості вихованця. З цього приводу не можна підходити з однаковою міркою до одного учня в різний час. У руках педагога немає вимірювальних приладів, як у багатьох інших спеціалістів. Головне в його роботі керування виникаючими в процесі навчання і виховання відношеннями. Учитель повинен знаходити правильні педагогічні рішення у мінімально короткий час з урахуванням багатьох конкретних умов даної ситуації, що завжди складно.

5. Суспільство покладає на вчителя особливу відповідальність. Учителю довіряється дитина в той час, коли вона найбільш податлива до впливу. Учитель формує знання, вміння, звички, ідеали та життєві установки дитини, тобто в його руках доля всього життя людини. Платон писав, що якщо чоботар погано виконуватиме свої обов’язки, то держава від цього не дуже постраждає, - в країні громадяни будуть тільки трохи гірше одягнені; але якщо вихователь дітей погано виконуватиме свої обов’язки, то в країні з’являться цілі покоління невігласів і нерозумних людей.

У педагогіці є аксіома: інтелект відгострюється інтелектом, характер виховується характером, особистість формується особистістю.

Учитель повинен знати все і ще трохи – у цьому жарті є чимала частка істини. Відмінне знання науки, основи якої викладає вчитель, - елементарна і необхідна вимога. Досвідчені вчителі стверджують, що улюблений предмет засвоюється в десять разів продуктивніше, аніж нелюбимий.

Видатні педагоги минулого про вчителя

Я.А. Коменський (1592-1670)

Надавав велике значення посаді вчителя, вважав, що посада вчителя дуже почесна “настільки прекрасна, як ніяка інша під Сонцем”. Коменський вимагав, щоб, з однієї сторони, щоб населення ставилось з повагою до учителя, а з другої сторони, і сам учитель зрозумів, яку важливу функцію він виконує в суспільстві, був з почуттям власної гідності.

Учитель повинен бути чесним, діяльним, наполегливим, бути людиною освіченою і працьовитою;

• любити свою справу;

• по-батьківськи ставитись до учнів;

• формувати інтерес до знань.