Вступ

Зазначена тема є надзвичайно складною, багатовимірною, ще й досі залишається у багатьох аспектах непрозорою й відкритою для можливих інтерпретацій, незважаючи на наявність різноманітних наукових напрацювань та їх узагальнення (нерідко спрощення та вульгаризації) у підручниках. Неоднозначність можливих відповідей породжується складністю самої проблематики, об’єкта дослідження – культури, зокрема, й вибору можливих концептуальних підходів у її інтерпретації. Як не розгубитися у такій проблематичній ситуації? Як віднайти основи, критерії для розуміння? Саме у цій ситуації і народжується тема типологізації культури. Потрібно з’ясувати, що таке типологія, виокремити її предмет, вказати на основні можливі концептуальні підходи, запропонувати схеми для унаочнення. У такий спосіб спробуємо висвітлити тему „ Типологія культури”.

1. Поняття типу, типології, типологізації культури.

2. Поняття „парадигми” та проблема типології культури

3. Історична типологія культури.

4. Характеристика основних типологічних моделей культури.

1. Поняття типу, типології, типологізації культури.

Типологія ( від грец. τοποζ – місце; λογοζ – слово, вчення) – засіб наукової класифікації за допомогою абстрактних теоретичних моделей (типів), в яких фіксуються найважливіші структурні або функціональні особливості досліджуваних об'єктів. Типологія використовується в усіх науках, зокрема, і в культурології. Типологія культури прагне до упорядкованого висвітлення багатоманітних і різнобарвних явищ, що отримали назву культура.

Типологія культури - учення про видові відмінності культур, основні типи світової культури. Типологія є одним із найважливіших засобів і прийомів теоретичного аналізу культури. Типологічний аналіз дає можливість виявити найбільш загальні і найбільш істотні характеристики, ознаки, сторони культури. Типологія виокремлює й поєднує культурні об’єкти на основі узагальненої ідеальної моделі.

Тип ( із грец. týpos – відбиток, форма, зразок): 1) форма, вид , що позначені сутнісними якісними ознаками; зразок, модель; 2) одиниця виокремлення досліджуваної реальності в типології. Поняття „тип” містить у собі явища, зведені у певну групу за найбільш загальними й істотними ознаками. Типологічна процедура визначається насамперед за істотними родовими ознаками. Вона являє собою формальну класифікацію, оскільки таким шляхом обмежується зміст понять і збільшується їхній обсяг.

Німецький соціолог, історик, економіст М. Вебер (1864 —1920) один із перших уживає в науковому аналізі поняття „ідеальний тип”- наукову абстракцію, завдяки якій уможливлюється вивчення різноманітних явищ культури на кількісній основі. Ідеальний тип- це теоретична конструкція, образ-схема, що не є тотожною соціокультурній реальності, а утворена в результаті акцентування, посилення, логічного зв’язування феноменів, що зустрічаються в різних епохах та культурах. В реальній історії культури не існує прямого аналога ідеальним типам. Однак, ідеальна типізація уможливлювала упорядковувати емпіричний матеріал конкретних досліджень, зокрема, використовувалася М.Вебером для дослідження причин, характеру відхилення реальних культурних типів від ідеальних.

Варто ще раз підкреслити, що ідеальні типи в чистому вигляді не зустрічаються в жодній культурі світу, але саме міра їх поєднання відрізняє одну культуру від іншої.

Типологія культури – метод наукового пізнання на основі виокремлення соціокультурних систем, об’єктів та їх поєднання за допомогою узагальненої ідеалізованої моделі або типу; типологія культури – наслідок та увиразнення типологічного описування й співставлення.

Зазначимо, і про це слід пам'ятати, що не існує усталеного погляду в проблематиці типологізації культури, зокрема, відкритими залишаються питання щодо видів, форм, типів, галузей культури.

Можуть пропонуватися різні концептуальні схеми, зокрема одна з можливих.

Концептуальна схема типологізації ( за А.І.Кравченко)

Галузі культури – сукупності норм, правил, моделей поведінки людей, які утворюють відносно замкнену цілісність у складі цілого.

Типи культури – це такі сукупності норм, правил, моделей поведінки людей, котрі утворюють відносно замкнені області, але не є частинами одного цілого.

Будь-яка національна або етнічна культура відноситься до культурних типів. До культурних типів належать регіонально-етнічні утворення, а також історичні та господарські феномени.

Форми культури – це такі сукупності правил, норм, моделей поведінки людей, котрі не є автономними утвореннями; вони також не є складовою частиною якого-небудь цілого. Висока або елітарна культура, народна культура і масова культура - це форми культури, особливий спосіб виявлення художнього змісту.

Види культури - сукупності правил, норм, моделей поведінки, котрі є різновидами культури загалом. До основних видів культури можна віднести:

а) домінуючу (загальнонаціональну) культуру, субкультуру й контркультуру;

б) сільську, міську культури;

в) побутову й спеціалізовану (професійну) культури.

Загальноприйнятим є поділ культури на духовну та матеріальну. Разом з тим, духовну й матеріальну культуру не можна повністю віднести до галузей, форм, типів або видів культури, бо ці явища поєднують у собі різною мірою всі чотири класифікаційних ознаки. Ймовірно, більш вірно буде духовну і матеріальну культури рахувати комбінованими або комплексними утвореннями, які не вписуються у запропоновану концептуальну схему. Цей приклад унаочнює істину про обмеженість будь-якої типологізації або класифікації, бо розуміння – світоглядна інтерпретація, а у теоретичній площині - інтерпретація під кутом зору обраної методології.

Загальний недолік типологічних схем полягає в тому, що вони часто побудовані на основі формальних ознак, які нерідко є довільно обраними в залежності від різного роду обставин. Наголос на тих або інших „одиницях аналізу” залежить від пошукових завдань, які ставить перед собою дослідник. Проте варто пам’ятати, що типології повинні відповідати трьом основним вимогам: 1)вичерпність і повнота емпіричного матеріалу; 2) послідовність аналізу референтної групи; 3) можливість застосування запропонованої типології в інших дослідженнях. Легітимними сьогодні є різні моделі культурологічних досліджень, зокрема, класичні, некласичні, постмодерністські інтерпретації, а це зумовлює рівноправність співіснування взаємодоповнювальних основ для типології культури. Сучасне культурологічне знання є позначеним різними типологіями, класифікаціями культур. У науковій літературі можна знайти доволі широкий спектр критеріїв щодо класифікації культури, поділу її на типи, рівні та види.

Різні критерії можуть покладатися в основу типології культур, зокрема: зв’язок з релігією; регіональна належність культури; регіонально-етнічна особливість; належність до історичного типу суспільства; господарювання ; сфера суспільства або вид діяльності; зв’язок з територією; спеціалізація; рівень майстерності й тип аудиторії тощо. Це не означає, що одні з них є більш вірними, а інші – ні, питання оцінювання тут не може виникати, бо йдеться про плюралізм знання, можливість інтерпретацій з різних перспектив. Дослідник мірою своєї компетентності залишає за собою право вибору основ для типології, а пошукові завдання визначають необхідний набір показників, котрі і постають основою для тієї або іншої типології культури.