Шляхи професійного вдосконалення психолога

1. Загальна типологія шляхів професійного вдосконалення психолога

За великим рахунком, кожна людина повинна знайти для себе «свій шлях» особистого саморозвитку і професійного самовдосконалення. Але щоб якось полегшити такий «пошук», корисно виділити в найзагальнішому плані можливі варіанти цих шляхів:

1. Можна виділити формальні і неформальні шляхи професійного розвитку і саморозвитку. Формальні шляхи більше були пов'язані з існуючими в даному вузі правилами і традиціями роботи із студентами, починаючи від «уваги» за успішністю і відвідуваною з боку адміністрації і кінчаючи «турботою» про студента з боку його наукових керівників, які навіть формально несуть за своїх учнів певну відповідальність. Неформальні шляхи припускають звертання студента по допомогу до своїх однокурсників або навіть до тих викладачів, з якими у нього склалися дружні взаємостосунки.

2. Можна виділити шляхи, пов'язані або не пов'язані з роботою, і шляхи, пов'язані або не пов'язані тільки з навчанням у вузі. Оскільки в сучасних умовах багато студентів десь підробляють, то реально основна допомога в професійному розвитку може здійснюватися не викладачами вузу, а колегами в інших організаціях. Помітимо, що в нинішніх умовах, коли вузівське навчання у меншій мірі орієнтоване на студента (внаслідок того, що і викладачі вимушені «підробляти» на стороні), допомога з боку колег по місцю його роботи (що суміщається з навчанням) для студента виявляється своєрідною компенсацією і, крім того, якщо це колеги-психологи, то вони можуть передати студенту реальний досвід практичного використовування психологічних знань з практики.

3. Шляхи, пов'язані з вузькою спеціалізацією студента, і шляхи, що припускають підготовку широко освіченого фахівця. З одного боку, спеціалізація в ході навчання неминуча і навіть по-своєму корисна.

Наприклад, студента включають в розробку якогось проекту (або якогось серйозного дослідження) і тоді студент одержує важливий практичний (або дослідницький) досвід вживання своїх знань при рішенні важливих психологічних проблем.

Але, з другого боку, у такого студента дещо «звужується професійний кругозір» і він упускає щасливу можливість отримати у вузі (і особливо в університеті, де і дається «універсальна освіта») залучитися до різноманітних знань, залучитися до культури у всій її складності, багатоплановості і суперечності. Лівехуд, аналізуючи особливості розвитку особистості в період другого десятиріччя життя, пише: «Молода доросла людина хотіла б проявити себе в різних ситуаціях, щоб таким чином вивчити себе і свої здібності. Гірше, що може трапитися з людиною в цій фазі його життя, це необхідність протягом десяти років виконувати одну і ту ж роботу, не маючи нагоди вивчити при цьому щось нове. Сильні уникають цієї лямки, будуючи самі свою кар'єру і залишаючись усюди до тих пір, поки не вивчать всього. Велика ж частина, озирнувшися, пристосовується і вчиться не проявляти ініціативи все життя», що залишилось.

4. Шляхи, вибудовувані самостійно (власне саморозвиток), і шляхи, спеціально організовані кимось. Реально важко обійтися зовсім без сторонньої допомоги. Ідея «друга» і «вчителя» по-справжньому хвилює багато студентів і студенток. Але насправді далеко не просто знайти друга і помічника справжнього, який не тільки хотів би Вам допомогти, але і готовий це зробити. Тому важливою умовою подальшого професійного і особистого розвитку є самостійний пошук таких шляхів. Помітимо, що для повноцінного особистого розвитку фахівця такі самостійні зусилля все одно колись доведеться зробити. Більш того, справжній друг і вчитель спеціально повинні були б забезпечити умови для такої самостійності, адже найстрашнішою послугою з боку друга-вчителя (як і з боку «люблячого батька») було б формування у молодої людини відчуття утриманства і «повної захищеності» від яких би то не було складнощів долі. Яка вже тут відповідальність за власне життя!

5. Шляхи, вибудовувані з бажанням, з життєвим азартом, і шляхи, вибудовувані без бажання, як щось «вимушене». Природно, краще для повноцінного особистого розвитку студента мати таке життєве бажання. А для цього у студента все-таки повинна бути якась значима ідея, мета, значення і тоді навіть багато «скучних занять» у вузі сприймаються зовсім інакше, вони стають «ушляхетниними» цими значеннями і цілями. Помітимо навіть, що нерідко конкретні шляхи особистого і професійного зростання шикуються ніби «самі собою», як тільки студент (або молодий фахівець) нарешті усвідомлює, що ж він хоче створити в цьому житті. Врешті-решт, шлях — це всього лише засіб, спосіб, методика для вирішення якихось більш важливих життєвих задач.