Проблема професійних деструкцій у розвитку психолога

Будь-яка діяльність, у тому числі і професійна, накладає свій відбиток на людину. Праця може сприяти особтистому розвитку, але може мати й негативні для особистості наслідки. Ймовірно, не можна знайти професійній діяльності, яка взагалі не мала б таких негативних наслідків. Проблема полягає у співвідношенні позитивних та негативних змін особистості працівника. Ті професії, або та конкретна робота, де є баланс не на користь позитивних змін, викликають, так звані, професійні деструкції. Професійні деструкції виявляються у зниженні ефективності праці, в погіршенні стосунків з оточуючими, в погіршенні здоров'я і головне – у формуванні негативних особистих якостей і навіть – у розпаді цілісної особистості працівника.

А. К. Маркова та інші автори виділили наступні тенденції розвитку професійних деструкції:

1. Відставання, сповільнення професійного розвитку. Для психолога це може бути пов'язане з тим, що «все надокучає» в роботі і зникає мотив оволодіння новими способами работи і прагнення вирішувати нові проблеми.

2. Несформованість професійної діяльності. У психолога це може бути пов'язане із «застряганням» у професійному та особистому розвитку.

3. Дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості і як наслідок – виникнення нереалістичних цілей, помилкових смислів праці, що призводить до професійних конфліктів. Тоді психолог, «відірвається від реальності» чи «будує іншу реальність».

4. Низька професійна мобільність, невміння пристосуватися до нових умов праці, результатом чого є повна або часткова дезадаптація. На жаль, часто у психологів спостерігається деяка професійна зарозумілість (якщо не сказати, професійне «жлобство») щодо представників інших (менш престижних і менш «екзотичних») професій, і небезпека такої деструкції цілком реальна.

Часто спостерігається неузгодженість окремих аспектів професійної праці, коли розвиток однієї сфери випереджує розвиток іншої. У психологів, наприклад, часто зустрічаються ситуації, коли в роботі використовуються тільки «забавні методи» роботи, з допомогою яких легко завоювати дешеву популярність і «любов» клієнтів або коли студенти-психологи вивчають тільки «цікаві курси», а «нецікаві курси» і спецкурси просто ігнорують. В результаті у них не формується цілісна професійна свідомість, де органічно взаємодоповнювали б один одного різні методи і форми роботи, поєднувалося б все те позитивне, що накопичене у різних напрямах психології і в різних наукових школах.

5. Одним з варіантів дисгармонії професійного розвитку психолога може бути надмірне захоплення «психологічним знанням», прагнення стати «ерудитом» без співвіднесення цього знання з реальними психологічними проблемами, нездатність повноцінно застосовувати метод наукового пізнання, часто безсистемного і навіть безглуздого. Головна проблема таких «психологів-качків» (за аналогією з «качками», що до одурманення розвивають свої м’язи) в тому, що у них часто відсутня ідея, мета, смисл їх професійної діяльності, заради яких і могли б використовуватися ці знання. У результаті виходить «знання ради самих знань».

6. Послаблення професійних досягнень, зменшення професійних здібностей, зниження продуктивності професійного мислення. Відомо, що надмірна експлуатація якоїсь якості призводить не тільки до її тренування і розвитку, але з якогось моменту – і до згасання. По-перше, ця якість або уміння поступово переходить на стадію автоматизму, тобто перестають усвідомлюватися, виконуються ніби самі собою та починають розвиватися за своїми законами, що не вимагає від фахівця-психолога додаткових зусиль. У результаті така якість може просто зупинитися у своєму розвитку. По-друге, виконання однієї і тієї ж роботи завдяки одним і тим же якостям може призвести до того, що психолог стає зосередженим на самому собі. Внаслідок чого на несвідомому рівні може навіть сформуватися деяка «неприязнь» до окремих видів роботи, що повторюється дня на день, а разом із тим і «неприйняття» окремих своїх якостей, що проявляються у цій роботі.

7. Спотворення професійного розвитку, поява раніше відсутніх негативних якостей. Дослідники вивчили і проаналізували негативні якості, що формуються в роботі шкільних психологів:

– авторитарність (в основі чого лежить «психологічний захист у вигляді раціоналізації», а також завищена самооцінка і схематизація типів клієнтів, коли він нездатний бачити у них конкретних осібистостей);

– демонстративність (психолог має безліч можливостей для самосвердження, в основі чого лежать завищена самооцінка та егоцентризм);

– домінантність (в основі - нездатність до емпатії, а іноді - і звичайний страх перед клієнтами);

– психологічна індиферентність («вимушена професійна байдужість», що формується в умовах, коли доводиться приймати участь у проблемах учнів трохи не щодня);

– агресія (в основі часто лежить прагнення до «психологічного захисту» від можливої «агресії» самих дітей).

8. Поява деформацій особистості (емоційного виснаження і «згорання», а також спотвореної професійної позиції. Такі деформації цілком реальні, хоча б тому що психогігієнічні норми навантаження ще дуже погано розроблені. У психолога це може виявлятися в тому, що через проблеми (і емоційну втомлюваність), що нагромадилися, він постійно починає «зривати своє зло» на інших людях, зокрема, на клієнтах, які довірилися йому.

9. Припинення професійного розвитку через професійні захворювання або втрату працездатності. У психології можливі і випадки розвитку психічних захворювань, причиною чому служить звичайно нервове виснаження через надмірну старанність і самовіддачу «заради інтересів і блага клієнтів», але у збиток інтересам своїм власним і своїх близьких. Іноді причиною психічних захворювань психологів (і навіть деяких «вразливих студентів») може бути дуже сильний шок від «кризи розчарування» у психології та нездатність перейти із захоплено-романтичного рівня на рівень справжньої творчості.

У психологів є одна важлива особливість у формуванні негативних якостей. По суті своїй психологія зорієнтована на розвиток справжнього суб'єкта життєдіяльності, на формування цілісної самостійної і відповідальної за свою долю особистості. Але багато психологів часто обмежуються лише формуванням окремих властивостей, якостей і характеристик, з яких нібито і складається особистість (хоч суть особистості в її цілості, в орієнтації на пошук головного сенсу свого життя).

У результаті така фрагментарність породжує ситуації, коли психолог, по-перше, намагається виправдати для себе свій професійний примітивізм (що виражається у свідомому відході від складніших професійних проблем і формуванням фрагментарної людини, але не цілістної особистості) і, по-друге, неминуче перетворює саму себе на фрагментарну особистість. Важлива межа такої фрагментарної особистості виявляється в тому, що вона була позбавлена головної ідеї (значення, цінності) свого життя і навіть не намагається її знайти для себе – їй і так «добре коли у людини немає такої провідної цінності, її легко можна «купити частинами.

Така фрагментарність особистості не дозволяє людині повною мірою реалізувати найголовніше – ствердити свою гідність, адже саме відчуття власної гідності виділяється часто як головна життєва цінність, як «первинне благо». Інтуїтивно відчуваючи, що в чомусь самому важливому доводиться йти на компроміс психолог, спираючись на свою «освіту» та напевно наявні інтелектуальні здібності, намагається виправдати себе (і, звичайно ж, виправдовує - він же такий «розумний» та освічений). Але це породжує найстрашнішу деструкцію –деструкцію витонченого самообману.

Звичайно, закликаючи до цілості особистості, ми не маємо на увазі якийсь «моноліт». У своєму розвитку особистість психолога також долає «кризи» і проходить різні стадії, від стану внутрішньої суперечності (як основні кризи) до стану, коли і утворюється відчуття деякої цілості. Психолог – теж жива людина, і вона теж знаходиться у постійному внутрішньому русі і в суперечливому розвитку. Відчуття цілісності виникає на основі виділення (або творчого пошуку) якогось внутрішнього «стрижня», який і може стати смислотвірною основою для ствердження саме своєї гідності, неповторності, а у результаті і ствердження свого права «реально бути у цьому світі», а не просто бути чиєюсь «тінню», чиєюсь «копією» або «подібністю».

Головна небезпека формування професійних деструкцій полягає в тому, що розвиваються вони достатньо поволі, а значить – непомітно. Це не тільки ускладнює їх своєчасне розпізнання і прийняття якихось контрзаходів, але і створює ситуацію, коли психолог, знову ж таки поступово, починає звикати до цих своїх негативних тенденцій у розвитку і деструкції, що стають невід'ємною частиною його особистості.

Ймовірно, найважливішою умовою попередження професійних деструкцій в роботі психолога міг би стати розвиток уявлень про свої професійні і життєві перспективи. Коли у людини (і у психолога у тому числі) є оптимістична і значна (не дріб’язкова, не споживацька) життєва мета (мрія), то багато проблем йдуть ніби на другий план. Розглядаючи умови подолання негативних наслідків стресів (точніше, дистресів), Г. Сельє дає просту і зрозумілу рекомендацію: «Прагни найвищої з доступних тобі цілей. Не вступай в боротьбу через дріб’язковість». При цьому видатний психофізіолог вказує на нерозривний зв'язок стресу і праці, коли, з одного боку, «головне джерело дистресу – в незадоволеності життям, в неповазі до своїх професійних занять, а з другого боку, саме стрес і творча напруга у праці дають «аромат і смак життя». Він цілком серйозно закликає боротися з нудьгою у своїй професії, бо «недостатнє трудове навантаження загрожує стати надзвичайно небезпечним».

Професія психолога надає особистості можливості і для творчого напруження і для вирішення дійсно значущих особистісних і суспільних проблем, і для повноцінного саморозвитку та самореалізації. Проблема полягає лише в тому, щоб побачити ці можливості і скористатися ними, не доводячи ідею творчого напруження у праці («мук творчості») до абсурду і сумного посміховиська.