11111111111111111111111

Соціальний театр – найскладніша але й найцікавіша форма виховання дітей або школярів соціалізації.дає змогу розповсюджувати соціально важливу інформація за допомогою художніх образів, різноманітних засобів театралізації використовуючи творчі здібності учнів і їх природнє прагнення до креативної продуктивної діяльності.

Форми,види вистав:1)публіцистична вистава – це монтаж різноманітних епіходів художніх жанрів,деякі з них можуть носити гумористичний характер.2) пластично-хореографічна вистава – це вистава ,де основним вираженням є пластика,рухи тіла,міміка,жест.3)драматична вистава – цей ханр протребує існування певного драматичного сюжету,колізії,де дійові особи є носіями певних характерів,чинників,де відбувається внутрішня боротьба.4)гумористична вистава - це легкий,рухливий,емоційний позитивний вид соціального театру.5)інтерактивний вистава – вона обовязково передбачає включення в події вистави глядачів які дивляться цю виставу.це взємодія глядача і виконавця.

Мета даної форми виховного впливу - формування позитивного ставлення до себе як до особистості, яка може вибирати й усвідомлено говорити «ні» спокусам молодіжної субкультури і шкідливим звичкам. Завдання соціального театру: - Створити безпечне досуговое простір для підлітків, де вони під керівництвом дорослого могли б створювати театральні постановки;- Залучати глядачів до вирішення соціальних проблем;- Активно вести пропаганду здорового способу життя, здійснюючи при цьому профілактику негативних проявів;- Формувати у підлітків вміння адаптуватися в складній життєвій ситуації, моделювати свою поведінку;- Реалізувати свої творчі здібності

Репертуар дає багато для становлення творчого колективу, як єдиного цілого. Він не може бути чужим, він має стати невід'ємною частиною колективу, будь то театральний, хоровий чи оркестровий колектив.

Само формування репертуару не може бути спонтанним. Все має бути розраховане заздалегідь, яким повинен бути репертуар і, отже, яким повинен бути сам творчий колектив.

Поряд з практичним навчанням виконавців в завдання репертуару входять також виховання творчої волі, прагнення до самовдосконалення, формування художнього смаку, почуття стилю, широкого кругозору, знайомство з кращими зразками вітчизняної та зарубіжної музики, творами сучасних композиторів, народною творчістю. Репертуар повинен підкреслювати оригінальність творчого колективу.

Створювати свій репертуар досить складно, але це єдиний шлях до досягнення потрібного результату. Звичайно, можна найняти професійних авторів, які можуть зайнятися репертуару цього самодіяльного колективу. Але, на жаль, далеко не всі колективи мають таку можливість. У такому випадку, підбирати репертуар доводиться самому колективу.

Репертуар - це особа самодіяльного колективу, його візитна картка. Репертуар створюється всім колективом, де кожен виконавець доповнюють один одного, забезпечуючи тим самим виконання єдиних творчих завдань.

Їх основними завданнями є: організація роботи зі створення цікавого та повноцінного репертуару для самодіяльних колективів, відбір і організація замовлень на нові художні твори для хорів, оркестрів, агітаційно-художніх бригад, сценаріїв театралізованих свят та масових уявлень; здійснення аналізу та контролю за складання репертуару художньої самодіяльності, розроблення пропозицій і рекомендацій щодо підвищення його рівня і ролі в комуністичному вихованні трудящих, формуванні їх естетичних смаків, затвердження норм і принципів радянського способу життя.

2222222222222222

Сценічна увага

Вправа 1. Семафор

Тренує навики робочої зібраності. - Ось три листки паперу: зелений, жовтий, червоний. Переходьте з місця на місце за алфавітом, за кольором волосся і т. п. Будьте уважні: я інколи буду піднімати один із листків. А ви зобов’язані: на зелений – хрюкати, але іти, на жовтий – завмерти на місці, на червоний – тупати ногами. Коли «семафор» виключений – ідіть нормально.

Вправа 2. Фігури перестановок

- Стоїмо півкругом із стільцями. За певним рахунком перестроюємось у різні фігури – трикутник, прямокутник, овал, вісімку, драбинку. В кожному із перетворень потрібно добиватись точного розподілу рухів по часу.

Вправа 3. Хлопки

Студенти сидять в «середньому кільці». В заданому темпі вони хлопають в долоні, один за одним, по колу, по ходу годинникової стрілки. - Хоп! По цій команді педагога хлопки повинні піти у зворотній бік, проти годинникової стрілки. Головне – не збитись з рахунку (темпу). Команда хоп! педагога повинна застати студентів за мить до хлопка, щоб сусіди, правий і лівий, встигли зорієнтуватися – хто з них повинен зробити хлопок.

Вправа 5. Змійка

Студенти ідуть по кімнаті змійкою затилок в затилок. Ведучий обходить уявні рови, канави. А всі інші повторюють його рух. По знаку педагога ведучий переходить у хвіст змійки, а наступний за ним стає ведучим. Організованість, робоча чіткість – ось вимоги.

Вправи на розвиток комплексної уваги

1.  За командою впродовж хвилини подумки перелічити усі предмети в аудиторії, назви яких починаються на певну літеру. 2. «Ланцюг». Учасник називає слово, інший додає своє, далі кожен називає одне нове слово, повторюючи попередні.

Вправи на розвиток уваги

Розповісти про когось виключно прикметниками. Слухачі вгадують. Кого описали.  Те саме, але використовуючи дієслова.   Один студент вистукує олівцем по столу у певному ритмі. До нього приєднується другий, який вистукує свій ритм.

Вправа на зосередження уваги "Три кола уваги" Існують три кола уваги: 1. Мале - у це коло входить те що відбувається в середині людини. 2. Середнє - те що відбувається в приміщенні де знаходиться людина. 3. Велике - те що відбувається по за межами приміщення в якому перебуває людина. Отже приймаєте те положення тіла в якому вам зручно, і по черзі зосереджуєте свою увагу на 3 колах уваги, починайте з малого.

333333333333333333333333333

Театральнi заняття повиннi приближувати дiтей до вирiшення таких завдань: знаходити за текстом п'єси подiї, дiйовий ряд, а потiм втiлювати цю логiку дiй з допомогою свого живого психофiзичного апарату. Все це неможливо зробити, якщо навчання проходить тiльки в процесi роботи над роллю: потерпає i робота над роллю, гублячи свiй творчий характер, страждає i навчання - набуття вмiнь i навичок, коли змiшується робота над роллю i навчання.          Запропонована програма учбових занять, розрахована на послiдовне оволодiння майстернiстю i постiйне його удосконалення. Творчiсть кожного аматора на заняттях забезпечує виникнення на канвi загальних законiв справжнiх, доцiльних, продуктивних дiй в усiй їхнiй психофiзичнiй неповторностi. Показники театрального художнього розвитку - зростання "майстерностi", пiдвищення бачення до дiї, до вираження "життя людського духу", самостiйнiсть в рiшеннi все найбiльш складних творчих завдань. Вiдповiднiсть сценiчної дiї поведiнцi людини i реальнiй дiйсностi створює iнодi думку, що оволодiти цим виражальним засобом можливо без спецiальної пiдготовки. Але це не так. По справжньому, тобто логiчно, послiдовно i цiлеспрямовано, дiяти в умовах вигадки, коли немає в цьому реальної необхiдностi, дуже не просто! Цьому необхiдно вчити. Знайомство зi сценiчною грамотою, з основами мистецтва актора допомагає виникненню творчого процесу, розвиває загальнi i спецiальнi художнi здiбностi. Важливо з перших крокiв прививати студiйцям вмiння по-справжньому i цiлеспрямовано дiяти в запропонованих обставинах, тобто дiяти так, як в аналогiчних умовах реального життя. Необхiдно, щоб учасники художньої самодiяльностi усвiдомили, що на сценi треба не зображувати почуття, не робити вигляд, що ти дiєш, а по-справжньому дiяти, розумiючи, що, чому i навiщо робиш. Вiдомо, що сценiчна дiя твориться в умовах вигадки (деякi задаються автором твору) i у виконавцiв немає реальної необхiдностi в їх виконаннi. Звiдси тенденцiя до механiчного проголошення тексту i формального зображення зовнiшньої схеми дiї.

Заняття в дитячих театральних колективах проводиться двічі на тиждень. Тривалість уроку з малюками (1-2 класу) — одна година (академічна), з учнями (3-7 класів) — півтори-дві години. Кожен урок складається з трьох частин, органічно пов’язаних між собою.

Перша частина: вивчення вправ з акторської майстерності, сценічної мови та сценічного руху, елементів тощо. Заняття посеред залу: марш, ритмічні вправи та ігри, які поєднані з словесною дією, вправи акторського тренажу.

Друга частина: вивчення уривків з вистав, етюдів.

Третя частина: репетиція та постановка спектаклю, репетиція на сцені, виховна робота, обговорення наступних постановок тощо. Кожне заняття закінчується вправою для заспокоєння дихання, нервового та фізичного напруження, вправами для рук, голови і корпусу.

Після закінчення занять діти кланяються педагогу і концертмейстеру, а потім маршем виходять з класу.

44444444444444444444444

Уява взагалі, а творча уява зокрема, відіграє важливу роль у всіх областях людської діяльності.

Творча діяльність актора виникає і проходить на сцені в площині уяви, (сценічне життя створюється фантазією, художнім вимислом). «П'єса, роль, - пише К. С. Станіславський, - це вигадка автора, це ряд магічних і інших« якби »,« пропонованих обставин », придуманих ним ...». Вони-то і переносять, як на крилах, артиста з реальної дійсності наших днів у площину уяви. І далі він вказує: «Завдання артиста та його творчої техніки полягає в тому, щоб перетворювати вигадка п'єси в художню сценічну бувальщина».

Автор будь-якої п'єси дуже багато чого не доказує. Він мало говорить про те, що було з дійовою особою до початку п'єси. Часто не ставить нас до відома про те, що робило дійова особа між актами. Ремарки автор теж дає лаконічні (встав, пішов, плаче і т. д.). Все це треба доповнювати артистові вигадкою, уявою. Тому чим більше розвинені фантазія і уява в артиста, стверджував Станіславський, тим ширше у творчості артист і тим глибше його творчість.

Фантазія - це уявні уявлення, що переносять нас у виняткові обставини та умови, які ми не знали, не переживали і не бачили, яких у нас не було і немає в дійсності. Уява воскрешає те, що було пережито або відено нами, знайоме нам. Уява може створити і нове подання, але зі звичайного, реального життєвого явища.

Як казав Станіславський: «Уява необхідно артисту не тільки для того, щоб створювати, але і для того, щоб оновлювати вже створене, пошарпаний. Це робиться за допомогою введення нового вимислу чи окремих деталей, освіжаючих його ». Адже в театрі доведеться грати кожну роль у виставі десятки разів, і щоб вона не втрачала своєї свіжості, трепетности - потрібен новий вигадка уяви.

Сценічна віра для того щоб серйозно ставитись до всього що знаходиться і відбувається на сцені і необхідно виховувати сценічну віру,адже глядач відразу розпізнає сумніви ,невпевненість виконавця «не верю» як казав Станіславський.

Старi iгри Одна серед таких iгор, що стимулюють фантазiю така: вирiзаються з газет заголовки статей, вирiзки тасуються i згруповуються - виходять повiдомлення про чудернацькi, сенсацiйнi або просто забавних подiях неначе: Вправа . Біографія за портретом

- Репродукція портрета. Спільною фантазією створити біографію портрета.

розвитку фантазії

- «Гаснуть…» Що ви побачили на своєму внутрішньому екрані? Наприклад. - гаснуть зорі на небі- ліхтарі на вулиці- поранений боєць на снігу, гаснуть сили- гасне надія…

Вправи на розвиток уяви.

1. Розповідь на тему з описом поведінки Ти – пастух, водолаз, індик; Ти – стрілець. Чайник, шафа.

1. «Кінопроба».

Уявіть, що ви актори, яких запросили зніматися у фільмі. Зобразіть:    пінгвіна, який потрапив на спекотний пляж;  слоника, який виконує «Танець маленьких лебедят»; стареньку бабусю, якій раптом закортіло пострибати через мотузку тощо.

2. «Ось так».Керівник питає дітей:  як ідеш?; (діти показують - «Ось так»)

       як біжиш?;       як вночі спиш?;         як береш?;

Є знаменита сюрреалiстична гра: малюнок в декiлька рук. Перший учасник групи зображає дещо, що нагадує образ, робить накреслення, що має якусь думку, але не обов'язково. Другий учасник гри, обов'язково вiдштовхуючись вiд попереднього накреслення, використовує її в якостi елемента другого зображення, з iншим значенням. Саме так чинить третiй: вiн не виконує малюнок в задумi двох перших, а змiнює, трансформує цей задум. Результат цього найчастiше являє щось незрозумiле, оскiльки жодна з форм не завершена, а орна переходить в iншу - справжнiсiнький перпетуум мобiле. Дiти захоплюються цiєю грою, на льоту отямовуючи її правила.

55555555555555555555

Майбутній сценарій вимагає сценарно-режисерського задуму. Шляхи народження сюжетного задуму різноманітні, але в першу чергу творчий задум митця спирається на його життєвий досвід. Чим багатший цей досвід, тим більше в пам’яті сценариста глибоко осмислених життєвих вражень і спостережень, тим цікавіші і значиміші його задуми.

Конфлікт – основа сюжетного задуму. З конфлікту неминуче випливають певні події, у взаємозв’язаному ряду яких він виникає, розвивається і завершується.

Необхідно пам’ятати, що сюжетний задум включає також: визначення основної події сценарію, побудову ряду подій, пошук художнього образу театралізованого дійства, вибір жанру, визначення місця проведення і тривалості дії.

Виникнення задуму необхідне для з’ясування основного напрямку дії, і залежно від нього починається етап збирання матеріалу.

задум сценарію – це образне бачення ідеї, це концепція, уявлення.

Процес формування задуму сценариста умовно можна розділити на три етапи.

Отже, І етап – пошуки «емоційного камертону». Кожен задум сценарію починається із визначення теми. Наступна цеглинка у структурі задуму – це вид театралізованого дійства. Далі – місце проведення і майбутні учасники та глядачі. Тема, жанр, місце проведення і адресат, це не так уже й мало для того, щоб фантазія сценариста включилась в роботу.

Спочатку автор намагається конкретизувати тему, віднайти основний прийом для організації матеріалу, визначити кількість епізодів, він перебирає в пам’яті художні колективи і конкретні сценічні номери, які могли б увійти до його сценарію, згадує імена цікавих людей, виступи яких можуть створити емоційний фон майбутнього свята, перечитує літературні твори, на які його вивели перші асоціації.

ІІ етап – конкретизація основних елементів задуму. Початок цього етапу пов'язаний з чітким визначенням теми: про що має бути сценарій? Правильно і чітко визначена тема, ніби циркуль, окреслить коло матеріалів, які необхідно буде вивчити (яку літературу замовити, хто стане реальним героєм, які художні колективи візьмуть участь у дійстві). Розгортання теми породжує певну структуру. З’являються смислові вузлики – основа майбутній епізодів.

Наступний хід сценариста – пошук художніх аргументів для переконання глядачів у своїй правоті. Один із таких аргументів – емоційне налаштування. Життєрадісність, іронія, ностальгія – ось далеко не вся палітра жанрових фарб сценариста. Уточнення жанру веде за собою уточнення емоційного ставлення автора до зображуваних ним подій. Наприклад, концерт–реквієм, вечір-портрет, казкове дійство, ігрове дійство тощо.

Різновидовий, різножанровий, різний за стилем матеріал потребує певного способу об’єднання, тому одним із найважливіших елементів задуму є сценарний хід.

сценарний хід – це художній образ твору, втілення його головної думки, матеріалізована ідея сценарію і, водночас, специфічний конструктивний засіб, за допомогою якого збирається, оброблюється, монтується в єдине ціле увесь драматургічний матеріал. І тому сценарний хід працює таким чином, що час від часу нагадує читачам чи глядачам, навіщо, заради чого створений той чи інший драматургічний твір.

Тема, ідея, жанр, конфлікт, сценарний хід - найважливіші компоненти задуму. Але не менш важливими є і такі засоби, як слово, музика, витвір мистецтва тощо.

Сценарний план допомагає цілеспрямовано працювати над сценарієм, він виключає навіть незначний відхід від теми і дає загальне уявлення про структуру усього дійства.

ІІІ етап – кінцеве оформлення задуму.

Уточнення і збагачення задуму сценарію закінчується тільки тоді, коли поставлена остання крапка

Відбір і опрацювання документального і художнього матеріалів

666666666666666666

Вправи на звільнення м'язів. Вправа 1. Обертання: голова - корпус - таз - коліна - руки - всі разом (і навпаки). Вправа 2. Розслаблення і напруга всього тіла. Вправа 3. Розслаблення і напруга певних груп м'язів (наприклад: напружуємо одночасно ліву руку і праву ногу - інші частини тіла розслаблені). Вправа 4. Вправа називається «Стіна». Виконується по парам. Уявну стіну треба перевалити на партнера, докладаючи зусилля всього тіла. Партнер спочатку ніби приймає тяжкість всього тіла партнера (впала стіни), потім, докладаючи зусиль зі свого боку перевалює її на партнера. Вправа виконується в рапіді, партнери не стосуються один одного - між ними чітко зберігається відстань, «стіна». Вправа 5. Сильно напружити пальці рук, кисті, плечі. Утримувати стан напруги 5-8 секунд. Потім все розслабити і зберегти відчуття свободи м'язів як можна довше. Повторити кілька разів. Вправа 6. Пальці рук переплести і підкласти під нижню щелепу. Лікті відвести в сторони. Прагнути опустити нижню щелепу при опорі рук. Сильно напружити м'язи щелепи, шиї, рук, плечей. Через 5-10 секунд все звільнити. Відчуття свободи зберегти. Вправу повторити. Вправа 7. Лягти на підлогу на спину. Розслабитися: шия, плечі, ноги, корпус повинні бути надійно притиснуті до підлоги. Напружити по черзі ноги, руки, голову, корпус. Через 5-10 секунд звільнитися. Відчуття свободи зберегти. Вправа 8. Нахилити верхню частину корпусу вниз; руки, спину, плечі звільнити. Повільно напружити м'язи пальців, потім кистей, ліктів, плечей, спини. Корпус повільно піднімати паралельно підлозі. Руки витягнути вгору вперед. М'язи спини, живота, ніг напружити. Через 5-10 секунд м'язи пальців, кистей, ліктів, шиї, плечей, верхньої частини грудей поступово розслабити. Відчуття свободи зберегти якомога довше. Вправу повторити.

77777777777777777777777

На сьогодні в аматорських колективах використовуються різні жанри театрального мистецтва: драма, комедія, трагедія, бурлеск, гротеск, модерн та інші. Але який би жанр не обрав колектив, у ньому повинна бути глибоко продумана система роботи над репертуаром, визначена і налагоджена навчально-виховна робота.

Деякі педагоги ще до сих пір розглядають шкільні театральні колективи як організацію, яка повинна тільки забезпечувати інші шкільні заходи. Необхідно рішуче боротися проти таких утилітарних поглядів і пам’ятати, що, хоч шкільний театр впливає на масу школярів, художня самодіяльність, в цьому випадку і театральна, — це, перш за все, — засіб художнього виховання і творчого розвитку самих виступаючих. Слід підкреслити, що розвитку творчих здібностей учасників шкільного театру можна добитися лише в тому випадку, якщо практична діяльність гуртківців буде тісно поєднана з теорією театрального мистецтва. Естетичне сприйняття театрального мистецтва школярами залежить від достатнього обсягу знань про театральне мистецтво. Робота з самодіяльним шкільним театральним колективом вимагає від керівника не тільки профільних знань, але й досвіду і здібностей педагога-вихователя. Не можна обмежуватись лише розучуванням і постановкою вистави від виступу до виступу, від огляду до огляду. Необхідно регулярно і наполегливо виховувати учасників, а це вимагає великої і всесторонньої підготовки керівника.

Успіх його роботи залежить від якості підготовки до кожного заняття, від систематичної і кропіткої праці над підвищенням свого педагогічного і художнього рівня, а також загальної культури.

Керівник, уміло будуючи роз’яснювальну роботу, повинен добиватись, щоб кожний учасник театрального колективу в усьому показував приклад іншим. Перш ніж приступити до занять з колективом, керівник повинен уявити весь обсяг роботи, необхідної для різнобічного виховання учасників.

До форм художньо-естетичного виховання відноситься самостійне вивчення учасниками теорії та історії музики, драматургії, історії театру, балету, музичної грамоти, диригування, загальних проблем театрального мистецтва і культури в цілому. Організовується самоосвіту в основному в індивідуальному порядку і не регламентується. Це може бути і читання учасниками книг із зазначених питань, перегляд кінофільмів, телевізійних передач, відвідування музеїв, слухання радіо, грамплатівок з певною цільовою установкою на розширення своїх знань у області, що цікавить творчості. Методи художньо-освітньої роботи можна розділити на словесні (пояснення, розповідь, бесіда), практичні (навчання грі на інструменті, навичкам співу, культуру мовлення), наочні (показ, відтворення, пропевание і т. п.)

88888888888888888888888888888

Вправи для розвитку зорової уваги

1. Дати студентам на одну — дві хвилини розглянути зображення на листівках. Забрати листівки й запропонувати напам'ять розказати про побачене. Не задіяні безпосередньо студенти контролюють розповідь товаришів, тримаючи перед очима обговорювану листівку.

2. Запропонувати одному студенту розглянути сусіда, що сидить поруч (які він має волосся, очі, брови, як вдягнений тощо). Після цього той, хто навчається, розказує про побачене. Решта студентів контролюють розповідь.

3. Один із студентів виходить наперед і стає спиною до аудиторії. Після цього розповідає, що він пам'ятає про всіх присутніх на заняттях: хто й де сидить, в якій позі, у що вдягнений тощо.

4. Те саме, що й у попередній вправі, але розповідь має бути про предмети, які знаходяться в аудиторії.

5. Група студентів (4 — 5 учасників) попарно стають обличчям один до одного. Перші виконують будь-які, бажано прості, рухи або вправи, другі — повторюють. За кілька хвилин "дзеркала" та "відображення" міняються ролями.

«Знайди помилку» на зорову

Дітям пропонується знайти помилку у віршова

Р І к пішов гуляти в сад.

Не дійшов, бо повз назад.

 

Кинула шишку на мене зозуля.

В мене на лобі з'явилася К уля.

 

Ми з братом лісники від роду:

Пиляєм п А лкою колоду.

«Слухай та виконуй!»

Логопед роздає дітям великі квадрати, розділені на 9 маленьких, та набір парних карток: «Марина — малина, рак — лак, коса — коза, мишка -миска, жабка — шапка»... Дітям слід уважно слухати інструкцію та виконувати її.

— Візьміть картинку, на якій зображена «жабка», та покладіть її у правий верхній квадрат.

— Візьміть картинку, на якій зображена «шапка», та покладіть її у лівий середній квадрат.

Ігри на розвиток слухової уваги

ЩО ЗВУЧАЛО? Дитині демонструють звучання різних предметів (іграшок, музичних інструментів). Потім ці предмети звучать за ширмою, а малюк називає, що звучало. ЧОТИРИ СТИХІЇ Гравці сидять у колі й виконують рухи відповідно до слів: „земля” – руки вниз, „вода” – витягнути руки вперед, „повітря” – руки вгору, „вогонь” – руки обертаються в зап’ястках. Хто помиляється – той програв. ПОСЛУХАЙ ТА ВІДТВОРИ Дорослий ритмічно ударяє паличкою по столу. Дитина має відтворити ці удари.

Вправи для розвитку дотикової уваги

1. Обмацати руками спинку стільця й розповісти про її форму, деталі, фактуру тощо.

2. Навпомацки визначити вартість монети.

3. Відділити з власного волосся одну волосину, не підглядаючи.

4. "Прочитати" текст, наколотий шпилькою на цупкому папері.

5. Намацати під газетою голку, що лежить на столі.

6. За рукостисканням, із заплющеними очима (попередньо "вивчивши" руки партнерів), визначити, хто простягнув руку.

7. За доторком до волосся (на тих самих умовах, що й у попередній вправі) визначити товаришів.

8. На тих самих умовах визначити товаришів за тканиною одежі.

9. Намацати босою ногою на долівці стрижень кулькової ручки, голку, кнопку, яка лежить шпичаком догори.

9999999999

А тому він повинен володіти як професійними так і специфічними знаннями й уміннями. Серед численних функцій, які виконує соціальний педагог, особливе значення посідають такі професійні вміння: організовувати творчі колективи та керувати їх діяльністю, планувати роботу з колективом, володіти культурою спілкування, розробляти сценарії свят, проводити різноманітні виховні заходи, гурткову роботу як у школах, так і в мікрорайонах.

Завдання та обов’язки. Керує роботою колективу, об’єднання, студії, клубу, хору, ансамблю, оркестру залежно від видів мистецтва та народної творчості. Бере участь у розробці перспективних та поточних планів роботи, в проведенні організаційно-творчих заходів. Проводить групові та індивідуальні заняття з учасниками з акторської майстерності, техніки мови, художнього слова, розучування вокальних партій тощо. Навчає грі на музичних інструментах, проводить оркестрові заняття з розучування партій. Проводить заняття з вивчення історії образотворчого, декоративного та ужиткового мистецтва, техніки і технології живопису, художньо-оформлювального мистецтва тощо. Проводить учбові заняття, виступи з концертами та виставами, виставки. Бере участь у роботі методичного кабінету щодо організації та проведення масових заходів, тематичних вечорів, театралізованих свят тощо. Здійснює облік репетицій, виступів, проведеної навчально-виховної роботи.

Повинен знати: чинне законодавство в галузі культури та мистецтва; чинні нормативні акти щодо культурно-освітньої та дозвіллєвої діяльності, народної творчості; теорію відповідного виду мистецтва; принципи формування репертуару; форми і методи навчально-виховної роботи; правила і норми охорони праці, виробничої санітарії та протипожежного захисту; правила внутрішнього трудового розпорядку. Кваліфікаційні вимоги. Повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр); для спеціаліста — без вимог до стажу роботи; бакалавра — підвищення кваліфікації та стаж роботи за аналогічною за характером професією не менше 3 років.

10 10 10 10

ЛОТО ДОМІНО ЗНАЙДИ ДВА ОДНАКОВИХ ПРЕДМЕТА Пропонується картка із зображенням п'яти і більше предметів, з яких два предмети однакові. Потрібно знайти однакові предмети, пояснити свій вибір. ВИКЛЮЧЕННЯ ЗАЙВОГО Пропонується картка із зображенням 4-5 предметів, один з яких відрізняється від інших. Необхідно його знайти. ЗНАЙДИ ВІДМІННОСТІ Пропонується картка із зображенням двох картинок, що мають кілька відмінностей. Необхідно якомога швидше знайти ці відмінності.

Що звучало? Дитині демонструється звучання різних предметів (звучних іграшок, музичних інструментів). Потім ці предмети звучать за ширмою, а дитина називає, що звучало.

Уява – казко терапія, «А що далі», «Домалюй фігуру», «Незакінчений малюнок», «Придумай історію»

11 11 11 11 11 11

Байка — це так званий вільний вірш, тобто з різною кількістю стоп віршованих рядках і астрофічною будовою, І вимагає [дотримування в кінці кожного віршованого рядка відповідних пауз; по-друге, основний тон виконання повинен бути природний, переконливий і не сумний, оскільки зображення в байці подається у формі розповіді з наявністю розгорнутого діалога. Крім нього, байці властиві ще елементи комізму. Отже, читець повинен виступати перед слухачами як співбесідник, який емоційно розповідає їм про «цікавий повчальний випадок, з якого вони повинні взяти той чи інший урок практичної моралі»3. По-третє, обов'язково враховувати мову автора і мову алегоричних образів. І Правильність читання авторської мови залежить від того, І наскільки читець   визначить   ставлення автора до зображуваних ним подій, їх оцінку, його думки, почуття, наміри у зв'язку з цими подіями. Так, наприклад, розповідаючи про Чижика, з яким трапилось нещастя («Чиж та Голуб»),    автор ставиться зі співчуттям до нього: називає його сердегою ("Сердега в клітці рветься, б'ється...»)У байці «Лебідь, Щука і Рак» –навпаки: непогодженість між собою дії персонажів .

Відповідні вимоги ставляться й до читання моралі байки. Оскільки вона завжди виступає як узагальнення розповіді, як висновок з певною нотою повчання, напучування, то тривалість читання її диктується тільки правильністю визначення завдань наскрізної дії. Читець чітко ро­зуміє своє творче завдання І відповідно з ним діє словами: висміює, таврує брехуна, боягуза, егоїста, підлабузника, ледаря тощо протягом усього твору, а потім робить з цього певні висновки.

Тому читати мораль потрібно не нав'язливо, не навмисно, а глибоко реалістично, відверто, щиро. Перед і після неї доцільно робити довгі паузи, щоб зосередити увагу .і стимулювати до осмислення почутого.

 Підготовка до будь-якого ораторського монологу починається з визначення його теми і мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступу повинна бути зрозумілою , чіткою , по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу слухачів. Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії. на кого розрахована промова .Необхідно також з'ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю слухачів складніше керувати. Найвищий прояв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто спільність психічного стану оратора й аудиторії

Лі́рика— один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття. У переносному значенні лірика може означати ліричний настрій або стиль (емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження роздумів, почуттів, переживань).

Терміном лірика позначають також певний віршовий твір або сукупність творів, що відповідають високим естетичним критеріям, переважно невеликих за обсягом, але містких за полісемантичним змістом, окреслюваних своїми формотворчими гранями у багатьох жанрах (балада, елегія, епістола, ідилія, етюд, монолог, мадригал тощо).

Подеколи лірика умовно розмежовується на громадянську, пейзажну, інтимну, філософську тощо, хоч насправді всі ці групи наскрізь інтимізовані. Однак переживання і думки, виражені у ліричному творі, не ототожнюються з постаттю автора, з його внутрішнім світом, для цього запроваджується поняття його ліричного «Я» — так званого ліричного героя, на підставі якого витворюється цілісне уявлення про творчість поета.

Ліричний герой пояснює специфіку ліричного характеру у всьому багатстві проявів душевного життя, узагальнює досвід художнього світосприйняття та творчого чину. Стосунки між автором та ліричним героєм рахуються як зв'язки між прототипом та створеним на його основі художнім образом.

Лірика — не синонім поняття «поезія», вона наповнює його естетичним змістом, який можна назвати «аристократизмом духу», що спонукає людський геній до осягнення ідеалів краси та істини.

12 12 12 12

Сценічне виправдання — це таке пояснення, таке моти­вування, яке, поперше, цілком відповідає тому образові, що його грає актор, а, подруге, є до кінця переконли­вим для самого актора.

Якщо актор не знає, чому він гак, а не інакше ста­виться до партнера, якщо він не знає, чому він у даний момент виходить на сцену, і т. д., тобто якщо для нього щонебудь залишилось невиправданим—він творчо грати не може. Відсутність виправдання найдрібнішого факта може бути перешкодою для творчого стану.

Отже, Основознавець у цьому переконливий – сценічні виправдання.

Сценічна віра. Глядач повинен вірити тому, в що вірить актор. Сценічна віра народжується через переконливе пояснення і мотивування що відбувається — тобто через виправдання (по Станіславському). Виправдати — означає пояснити, мотивувати. Виправдання відбувається за допомогою фантазії.

13 13   13 13

Театра́льне мисте́цтво— вид мистецтва, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами.

Театральне мистецтво є синтетичним за своєю природою. Його твори містять у собі практично всі інші мистецтва: літературу, музику, образотворче мистецтво, хореографію й ін.; а також використають численні досягнення найрізноманітніших наук й областей техніки.

Характерною особливістю театрального мистецтва є його неповторність у часі: кожен спектакль існує тільки в момент його відтворення. Якщо виконавське мистецтво з розвитком техніки аудіозапису одержало можливість фіксації й подальшого багаторазового відтворення, ідентичного первісному, то адекватний відеозапис театрального спектаклю в принципі неможливий: дія нерідко розгортається одномоментно в різних частинах сцени, що надає об'єм дії, що відбувається й формує гаму тонів і півтонів сценічної атмосфери. При великих планах зйомки нюанси загального сценічного життя залишаються за кадром; загальні ж плани занадто дрібні й не можуть передати всіх деталей.

Головним носієм театральної дії є актор, у творчості якого втілена суть театру: здатність захоплювати глядачів художнім видовищем безпосередньо, що протікає в них на очах життя, творчим процесом її втілення. Акторський образ створюється на основі п'єси і її тлумачення режисером — постановником спектаклю. Проте актор залишається самостійним художником, здатним лише йому одному доступними засобами відтворити на сцені живий людський образ, передати складність і багатство людської психології.

Для правильної побудови сценічного виступу потрібно визначити особливості особистості виконавця. Виховання виконавських якостей насамперед має на увазі турботу про ефективність діяльності виконавця, яка в свою чергу ставить завдання психологічної підготовки виконавця до виступу на сцені. Проблема адекватної поведінки на сцені породжена безпосередній виконавської практикою.Вона включена багатьма методистами в свої роботи про виховання музиканта. І сьогодні ця проблема, як і раніше актуальна і значима для безлічі виконавців на різних інструментах, педагогів, учнів, тому що саме психологічні підходи до її вирішення недостатньо розроблені і не систематизовані. Багато фактів з історії виконавської майстерності підтверджують, що навіть самий досвідчений музикант не застрахований від провалу на сцені, якщо він не готовий до виконання. Рівень підготовки виконавця залежить не тільки від його минулого досвіду або майстерності, а й від того, що відбувається з суб'єктом до початку виконання, від його способу реагування на сценічну ситуацію, яка завжди залишається підвищеним стресогенним чинником. Зараз багато виконавців потребують корекції неправильного сценічної поведінки. Такі симптоми, як тряска рук, губ, тремтіння колін, відмова голосу або слуху, нездатність зосередитися на виконанні твори, просто боязнь виходити на сцену, є основними проявами синдрому сценічного хвилювання. Всі вони вимагають серйозного підходу, аналізу проявів цих неприємних явищ, корекції або заміни такої поведінки на сцені більш придатними і адекватними статусу артиста і ситуації типами.

Система Станіславського являє собою науково обґрунтовану теорію сценічного мистецтва, метода акторської техніки. Система Станіславського відкрила шлях до створення вистави як єдиного художнього цілого, шлях до виховання справжнього художника - актора і режисера.

Система К.С. Станіславського допомагає оволодіти тайними акторської майстерності, збагачує актора новими принципами артистичної техніки, без яких до глядача не дійдуть ні тема п'єси, ні її образний зміст.

 Найголовніша вимога Станіславського до актора - вимога органічного народження образу на сцені, яке він називав мистецтвом переживання.  Актор повинен не уявляти образ, а „стати образом”, його переживання, почуття, думки зробити своїми власними.   Граючи виставу актор не механічно повторює знайдене ним в процесі роботи над виставою, а як би заново перед очима глядача відтворює творчій процес народження образу. 

Перший розділ системи Станіславського присвячений проблемі  роботі актора над  собою

В другому розділі системи, говорячи про принципи роботи над роллю, Станіславський визначає шляхи і засоби створення правдивого, повного життя характеру. 

 Метод роботи режисера в творчій системі Станіславського отримав назву методу   фізичних   дій, мета якого - допомагати артисту перевтілитися в образ, жити на сцені справжнім життям зображуваної особи.

Принципи системи Станіславського наступні: Принцип життєвої правди — перший принцип системи, який є основним принципом будь-якого реалістичного мистецтва. Це основа основ всієї системи. Але для мистецтва необхідний художній відбір. Що ж є критерієм відбору? Звідси витікає другий принцип. Принцип надзадачі — то, ради чого художник хоче упровадити свою ідею в свідомість людей, то, до чого він прагне у результаті. Мрія, мета, бажання. Ідейність творчості, ідейна активність. Надзадача — це мета твору. Правильно використовуючи надзадачу, художник не помилиться у виборі технічних прийомів і виразних засобів. Принцип активності дії — не зображати образи і пристрасті, а діяти в образах і пристрастях. Станіславський вважав, що хто не зрозумів цього принципу, той не зрозумів систему і метод в цілому. Всі методологічні і технологічні вказівки Станіславського мають одну мету — розбудити природну людську природу актора для органічної творчості в відповідності з надзадачею. Принцип органічності (природності) витікає з попереднього принципу. У творчості не може бути нічого штучного і механічного, все повинно підкорятися вимогам органічності. Принцип перевтілення — кінцевий етап творчого процесу — створення сценічного образу через органічне творче перевтілення

14 14 14 14

Партитура художнього тексту – це графічне відтворення звучання художнього твору. Найчастіше термін використовується у музиці. Означає він сукупний нотний запис партій багатоголосного музичного твору для оркестру, хору чи ансамблю. При підготовці тексту до читання партитурними ознаками позначаються паузи, наголоси, підвищення і зниження тону, інтонаційні переломи тощо. Партитурні позначки допоможуть вчителеві в процесі навчання учнів, особливо коли треба показати, як здійснити інтонаційну фігуру, що не визначена розділовим знаком.

Скласти партитуру – означає розмітити текст умовними позначками, які допомагають уникнути логічних помилок у процесі повторних читань.

Складання партитури розпочинається із розчленування тексту на частини, періоди, ланки, мовні такти.

 К.Станіславський: „Читання тексту, поділеного на мовні такти, має в собі ще одну, дуже важливу практичну користь: воно допомагає самому процесові переживання. Розмічання мовних тактів і читання за ними потрібні тому, що це змушує аналізувати фрази і вникати у їх суть. Не вникнувши в неї, не скажеш правильно фрази.

15 15 15 15

Соціальний педагог повинен володіти як професійними так і специфічними знаннями й уміннями. Серед численних функцій, які виконує соціальний педагог, особливе значення посідають такі професійні вміння: організовувати творчі колективи та керувати їх діяльністю, планувати роботу з колективом, володіти культурою спілкування, розробляти сценарії свят, проводити різноманітні виховні заходи, гурткову роботу як у школах, так і в мікрорайонах. Творчий колектив покликаний під керівництвом соціального педагога за допомогою художньої творчості й мистецтва виховувати своїх учасників, розвивати індивідуальні здібності і таланти, надавати їм широкі можливості для реалізації творчих поривань, самоствердження. Функція популяризації та поширення мистецтва в даному випадку є другорядною, на перше місце виступає функція виховна. І тут знову постає проблема методичної підготовленості соціального педагога. Як показують досвід і практика, в одних випадках соціальний педагог як керівник може бути сильніше підготовленим як виконавець чи сценарист, в інших - як методист чи як педагог. Але володіння кожним із цих умінь відіграє важливу роль в організації художньо-творчої діяльності.