Фонація утворення звуку.

Лягти на тверду поверхню, покласти руки на діафрагму і дихати животом.

Вправи:

Піддування папірців: кальку або тоненький папір нарізати дрібненькими шматочками і запропонувати дитині дмухати на них.

Перекочування силою видихуваного повітря целулоїдної або ватної кульки на поверхні столу.

Задування свічки на відстані та надування бульбашок на воді (дитина дмухає з такою силою, щоб на поверхні води утворились бульбашки).

Пускання паперових та целулоїдних корабликів у мисці або у ванні з водою.

Гра «Дми на метелика». Дорослий виготовляє паперового метелика, прив'язує його до палиці, тримає у дитини над головою і пропонує дмухати на нього.

6. «На гойдалці». На горизонтальній нитці прикріплюють різнокольорові паперові фігурки ляльок, влаштовують «гойдалку» і малюк силою видихуваного повітря розгойдує їх.

7 . вдих ротом і носом двічі.

8.промовляння алфавіту на видиху.

Фонаційне дихання.

«Шумотворення» вдих і видих на літеру «Ш».Збільшити видих в два рази «Ш», «С»,потім в три «Ш» «С» «Ф»., потім в чотири «Ш» «С» «Ф» «Х»,

«Чистомовка» вправа на підбір дихання,ротом непомітно і безшумно набирати повітря. Язик угору — ша, ша, ша;

Наша Маша в ліс пішла.

Язик донизу — са, са, са;

Укусила ніс оса.

Жа, жа, жа — ми побачили вужа.

Жу, жу, жу — по галявині ходжу.

Жи, жи, жи — мені допоможи.

Жі, жі, жі — гострі ножі.

Ра, ра, ра — висока гора.

Ру, Ру, Ру — хліб я беру.

Ар, ар, ар — загудів комар.

Ор, ор, ор— росте мухомор.

34 34 34 34

СЦЕНІЧНА ГРАМОТА

1.Сценарна увага.

2. Сценарна свобода.

3.Сценарне ставлення

4.Сценарна віра

5.Сценарна дія.

ВПРАВИ НА РОЗВИТОК УВАГИ1. «Друкарська машинка»

Кожному гравцеві присвоюється 1-2-3 літери алфавіту ( в залежності від кількості учасників, щоб усі літери були розподілені). Потім придумується слово або фраза з 2-3 слів. На сигнал ведучого учні починають «друкувати». Коли слово буде «надруковане», всі дружно плескають.

2. «Хор»

Один із учасників гри – «відгадувач». Він виходить із приміщення. Інші гравці беруть 2-3 рядки з відомого вірша, і кожен учень отримує по одному слову. Входить «відгадувач». По команді ведучого учасники разом вимовляють кожний своє слово. Потрібно відгадати рядки з вірша. Якщо «відгадувач» не може впоратися із завданням, «хор» повторює слова вірша.

3. «Меблі»

Учасникам гри пропонують уявити себе якимось предметом інтер’єру і зайняти відповідні місця в приміщенні. Один із гравців – «господар» кімнати – ознайомлюється з інтер’єром. Його можна уявити за допомогою виразних поз учасників гри. Після цього «господар» виходить із приміщення. Проте, з’являється його «син» - пустунчик і робить перестановку у приміщенні. «Господар» повинен усе розставити так, як було.

4. «Які звуки повторюються?»

Варіант 1. Ведучий зачитує 4-5 слів, у кожному з яких зустрічається якийсь один звук. Наприклад: хліб – відро – пролісок – камінь. Учні визначають звук, який повторюється в кожному слові.

5. «Блискавка»

Діти читають в нормальному темпі текст. Цей текст переривається командою вчителя «Увага». І дається команда «Блискавка». Учні прискорюють темп до свого максимуму, пильнуючи, щоб не губилося розуміння прочитаного. По команді вчителя закінчують читати і рахують кількість прочитаних слів. Визначається переможець гри.

6. « Біографія»

В розмові не можна вживати сполучник «І» і займенник «Я». При цьому потрібно розповісти свою біографію.

ВПРАВА НА РОЗВИТОК СЦЕНАРНОЇ СВОБОДИ.

1. Гравці стають у коло. За допомогою міміки та жестів показують по черзі один одному, що вони їм подарували б, а інші мають відгадати, що їм подарували.

2. Вправа «Передача почуттів»

Усі стають у шеренгу, перший повертається до другого і передає йому мімікою почуття (радість, гнів, сум, подив тощо), другий має передати наступному це саме почуття. В останнього запитують, яке почуття він отри­мав, і порівнюють з тим, яке почуття було передано спочатку і як кожний розумів отримане ним почуття. (Невербальне спілкування)

3. Вправа «Спілкування без слів»

Інструкція: вправа виконується мовчки. Учасники стають у два кола обличчям один до одного. Зовнішнє і внутрішнє коло рухаються в протилежні боки. Ті, що опинилися навпроти один одного, утворюють пару. Ведучий просить їх: — Заплющте очі і привітайтеся за допомогою рук.

— Відкрити очі і рухатися далі. Знову по команді утворюються пари, що одержують завдання.— Покладіть руки на плечі один одному, подивіться протягом хвилини в очі партнерові, посміхніться, відпустіть руки і починайте рухатися далі.— «Стоп»: помирітеся руками.— Висловте підтримку за допомогою рук.— Попрощайтеся.Після вправи учасники обмінюються почуттями.

37 37 37 37

Інтерактивний (від анг. interaction – «взаємодія») театр, що через театралізацію вивчення, обговорення, осмислення учнями актуальних соціальних проблем, які є найбільш дотичними до життєвих потреб, інтересів підлітків та учнівської молоді, сприяє активізації соціальної взаємодії школярів, розвитку соціального мислення, становленню їхньої соціальної компетентності.

Інтерактивний театр є одним із тих навчально-виховних методів, що, спираючись на свою нестандартність, високу емоційність, відсутність прямого моралізування, може досить активно залучати молодь до обговорення проблем, до пошуку відповідей на хвилюючі питання, визначення свого життєвого вибору, сприяти перетворенню підлітків та старшокласників із об’єктів виховного процесу в активних учасників соціалізації особистості. Уважаємо,що роль інтерактивного театру в соціально-виховному впливі на дітей та молодь навіть більша, ніж театру класичного типу, тому що він ставить у центр активність і взаємодію всіх учасників театралізованого дійства і акторів, і глядачів. Значення інтерактивного театру полягає також у тому, що він дає можливість багато аспектно формувати соціальну поведінку дітей та молоді: змоделювати будь-яку ситуацію й розробити варіанти поведінки в цій ситуації; розгорнути картину життя суспільства, окремих груп, акцентувати увагу на найважливіших проблемах, розширити соціокультурний світогляд молодої людини; спонукати учасників театрального виступу до оцінки навколишнього соціального оточення та самооцінки, актуалізувати рефлексію як один із основних механізмів самопізнання та самоствердження; проживати важливі життєві епізоди в безпечних умовах театральної гри; побачити навколишнє життя, своє місце в ньому більш чітко та виразно, бо ж програвання різних реальних життєвих ситуацій змушує працювати довільну увагу та уяву.

Інтерактивний театр є одним із тих навчально-виховних методів, що, спираючись на свою нестандартність, високу емоційність, відсутність прямого моралізування, може досить активно залучати молодь до обговорення проблем, до пошуку відповідей на хвилюючі питання, визначення свого життєвого вибору, сприяти перетворенню підлітків та старшокласників із об’єктів виховного процесу в активних учасників соціалізації особистості. Уважаємо,що роль інтерактивного театру в соціально-виховному впливі на дітей та молодь навіть більша, ніж театру класичного типу, тому що він ставить у цент активність і взаємодію всіх учасників театралізованого дійства і акторів, і глядачів.

Соціальний театр – це театр широкої функціональності (від соціально-орієнтаційної до терапевтичної) та масштабності (від змалювання та актуалізації проблем і суспільства загалом, і групових проблем, насамперед підліткових, молодіжних). Залежно від глибини інтеракції (взаємодії) з глядачами та масштабності використання імпровізації ми умовно поділяємо соціальні (соціально-проблемні, соціально-орієнтовані) інтерактивні театри на види: соціально-просвітницький та соціально-імпровізаційний. В умовах загальноосвітньої школи найбільш доступним для педагогів є соціально-просвітницький театр.

Соціально-просвітницький театр ставить за мету через драматизацію показати різноманітні соціальні проблеми, що мають важливе значення для підлітків та молоді, з’ясувати чинники, які сприяють (не сприяють) їхній самореалізації, самоствердженню (проблеми громадянської позиції, підготовки до самостійного дорослого життя, правової культури, дозвілля, здоро-вого способу життя тощо).

Вистави соціально театру готують заздалегідь. Акторами в цьому театрі можуть бути діти, які мають певні навички акторської гри або систематично займаються в театральному гуртку. Заняття театру цього типу відбуваються за загальними правилами організації дитячої театральної діяльності. Для постановок соціально-просвітницького театру використовують не тільки готові сценарії, написані професіоналами (їх можна взяти із журналів, видань громадських організацій, Інтернету), але й розроблені юними акторами разом з педагогами. Соціально-виховний вплив певної вистави спрямований передусім безпосередньо на дітей-акторів. Тому із

учасниками спектаклю проводять бесіди про значущість ідей, позицій, що порушені в спектаклі, насамперед для них самих, для їхньої самореалізації.

Особливу увагу школярів необхідно звертати на важливість донесення провідних ідей спектаклю до інших, до глядачів, що буде сприяти покращенню соціальним взаєминам, наголошувати, що цим юні актори здійснюють цінну громадянську роботу, залучаються до соціотворчості .

39 39 39 39

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ – це пізнання авторського погляду на твір (Що хоче сказати автор?)

1. Визначити жанр твору.

2. Відомості про автора твору.

3. Що спонукало до написання?

4. Визначити тему «Про що написано?»

5. Ідея ( в ім’я чого написаний твір?)

6. Конфлікт

7. Композиція

8. Характеристика героїв

9. Основи колізії подій та явищ.

10. Мова твору.

ВИКОНАВЧИЙ АНАЛІЗ – розуміння виконавцями художнього твору

1. Логічні засоби виразності.(логічні наголоси, інтонаційні наголоси,паузи{граматична і психологічна}

2. Емоційно-виразні засоби (внутрішнє бачення, ставлення, підтекст, жести , міміка)

3. Техніка мовлення.

40 40 40 40

Вагомий крок, який слід зробити майбутнім акторам, – набути навички керування увагою, уявою, фантазією. А для цього незамінною є вправа «гра з уявними предметами», коли тренується пам'ять фізичних дій.

ЕТЮДИ:

1. «Збираюся на перший бал»,

2. «Риболовля».,

3. «Сильний дощ і потрібно викликати таксі»,

4. «Ходьба над прірвою»,

5. «Іду із школи і зустрічаю кошеня, яке потрібно взяти на руки і погладити »

6. « Ріжу сир і порізала палець»,

7. «Копав картоплю і викопав золоту каблучку»,