3.Упражненія на розвиток спостережливості.

Життя, дії в обставинах п'єси вимагають загостреної уваги до партнерів і до навколишнього середовища. Досвід показує, що у школярів рівень довільної уваги досить високий, але керівнику слід враховувати, що спостережливість, як правило, розвинена у хлопців слабо. Тому на заняттях розвиток уваги має бути нерозривно пов'язане з розвитком спостережливості.

Учням даються різноманітні завдання: уважно розглянути фасад свого будинку (кількість поверхів, забарвлення, зовнішній вигляд), розглянути кімнати в своїй квартирі, приміщення найближчих магазинів і т.п., а потім розповісти про це на занятті. Слухаючи розповіді учнів, необхідно задавати їм запитання, які, з одного боку, допомагають згадувати упущені деталі, а з іншого - націлюють на більш ретельні спостереження в подальшому.

Можна запропонувати завдання розглянути у всіх деталях небудь предмет: кімнатна рослина, книгу, діти розповідають, доповнюючи один одного, між ними виникає змагання.

Так само підходить і наступну вправу: учні сидять півколом в різних позах, один з них розглядає сиділи, потім виходить з кімнати або відвертається до стіни, що сидять міняють місця і пози, повернувшись в кімнату, учень повинен відновити колишній порядок (sit on the third chair , band left, hands up) (сядь на третій стілець, нахилися в ліво, руки вгору).

Керівник може, розбивши учнів на пари, запропонувати їм розглянути один одного докладно, потім відвернутися і описати, по пам'яті, зовнішність і деталі партнера у всіх подробицях. Або запропонувати одному учню з пари пригадати якомога детальніше небудь найбільш вподобаний епізод з кінофільму, телепередачі. Прочитаної книги, подумки пропускаючи його перед очима, дивлячись на згадує, інший учень повинен визначити характер того, що він згадує (He remembered something sad) (Він згадав щось сумне).

4. Вправа на розвиток увагу до живого об'єкту.

Для розвитку уваги до живого об'єкту - партнеру служить вправа, яка називається «дзеркало». Два учні стоять обличчям один до одного, один робить кілька рухів, інший повторює ці рухи за принципом відображення їх у дзеркалі. Суть вправи полягає в тому, щоб не тільки повторити сам рух (його малюнок), але й характер, настрій, який задає керівник (do it happily, sadly, angrily etc.) (Зробіть це щасливо, сумно, сердито). Всі слідкують за виконанням, а потім висловлюють свої здогади, яке емоційний стан було представлено і, на скільки, другий учасник точно визначив характер дії.

Вправи, в яких об'єктом уваги є людина, готують до наступних вправ і етюдів на спілкування.

29 29 29 29

У комплекс основних вимог до техніки сценічного мовлення, окрім бездоганної дикції, входять: м'язова свобода і активність гортані і глотки; підвищена витривалість голосу, що дає можливість зберігати виразність і звучність за найрізноманітніших психофізичних навантажень; благозвучність тембрової системи і темброва рухливість, що обумовлюють уміння використовувати широку гаму обертонів; об'ємність — здатність говорити досить чутно в залах для глядачів будь-яких розмірів і долати складні акустичні умови; об'єм звуко-висотного діапазону; глибина і об'ємність голосу. При цьому наявність загальних вимог і системного підходу до навчання в обов'язковому порядку поєднується з пошуком і розвитком індивідуальних голосових особливостей кожного з майбутніх акторів, що не суперечать його психофізичним даним, а навпаки підкреслюють його особливості і збагачують його природу.

30 30 30

В основу плану полягає характеристика вистави. Плюси та мінуси вистави, що вдалося , що ні. Дана вистава : Навіщо? Для кого? Де? За допомогою чого? Що необхідно підготувати для вистави? Яка допомого?.

31 31 31 31

Режисерський задум – це проект постановки, еквівалентний драматургічному матеріалу. Уточнення режисерського задуму відбувається одночасно з коректуванням сценарію. Цей процес можна сформулювати в такий спосіб: ідея – практика – ідея. Режисерський задум апробується на репетиціях, під впливом художніх устремлінь активістів і учасників програми він може видозмінюватися

Усі зміни режисер вносить у режисерську документацію, яка складається після твердження плану. У режисерський план постановки входять: монтажний аркуш, музична й світлова партитура, сценарний план киноматериала й диапроекций, робоча схема програми, репетиційний план, план-дислокація, схема зв’язку, транспорту й техніки, схема охорони порядку, забезпечення техніки безпеки і т. д.

Французький режисер Копо досить дотепно відзначив, що п'єса у процесі обдумування, написання і перетворення на виставу проходить чотири етапи:

1. П'єса, як вона задумана автором.

2. П'єса, як вона написана автором (що зовсім не те ж саме).

3. П'єса, як її зіграють актори у виставі.

3. Нарешті, п'єса, як її сприйме глядач.

Для народження задуму і вірного його розвитку (дозрівання) вирішальним є:

- ретельне вивчення п'єси, правильне прочитання її, глибоке проникнення в авторський задум, точне і вірне визначення ідеї п'єси, її зверхзадачі («заради чого»);

- підбір і глибоке вивчення літературних, історичних, мемуарних, журнально-газетних, іконографічних та інших матеріалів, що допомагають пізнати суспільно-історичну обстановку, на основі якої народилась п'єса і в якій розгортаються її події;

- вивчення творчості письменника, визначення її художніх особливостей, ознайомлення з його біографією;

- чітке і конкретне бачення п'єси не як літературного, а як сценічного твору (театральної вистави), вірні характеристики образів, ясне уявлення про виконавців (розподіл ролей);

- сучасне сприйняття п'єси, її подій, її людей, її спрямованості;

- оцінка п'єси і захопленість нею. Можна назвати численні приклади, коли задум автора і режисера співпадає, є випадки, коли задум драматурга і постановника розходиться.

32 32 32 32