Структура та основні розділи практичної психології

З якої б позиції - допомоги, сприяння, підтримки або супроводу не розглядати діяльність практичного психолога, у будь-якому випадку можна говорити про п'ять основних напрямів цієї діяльності:

1) психопрофілактика, що передбачає роботу з попередження дезадаптації (порушень процесу пристосування до середовища) персоналу організації або дітей в освітній установі, просвітницьку діяльність, створення сприятливого психологічного клімату в установі, здійснення заходів з попередження і зняття психологічного перевантаження людей тощо;

2) психодіагностика, найважливішою метою якої є отримання психологічної інформації про людину або групу, «конкретних знань про конкретну людину, отриманих на основі узагальненої наукової теорії»;

3) психологічна корекція, як цілеспрямований вплив на ті чи інші сфери психіки та особистості клієнта, зорієнтована на приведення її показників у відповідність з віковими або іншими нормами;

4) психологічне консультування, метою якого є забезпечення людини необхідною психологічною інформацією і створення умов - в результаті спілкування з психологом - для подолання життєвих труднощів і продуктивного існування у конкретних обставинах;

5) психотерапія в межах психологічної моделі, спрямована на надання допомоги клієнту у продуктивній зміні особистості у випадках серйозних психологічних проблем, що не є проявами психічних захворювань.

Перераховані напрями практичної психології розташовані за зростанням рівня відповідальності психолога за результати своєї професійної діяльності та ускладнення комплексу засобів, що використовуються у процесі роботи. Кожен з напрямів характеризується специфічними завданнями. Відмінності між напрямами можна побачити і у рівні стандартизації вживаних психологом засобів. Стандартизованою можна вважати психодіагностику, найменш стандартизованими є психологічне консультування і психотерапія, оскільки вони передбачають простір для творчості психолога та постійний пошук неординарних рішень у кожному конкретному випадку.

Психопрофілактика і психогігієна Найважливіші завдання психопрофілактичної роботи

Завдання діяльності психолога у психопрофілактиці найбільш чітко визначені в межах служби практичної психології у системі освіти. Вони полягають у наступному:

• робота з адаптації дітей, підлітків і молоді до умов освітніх установ, вироблення конкретних рекомендацій педагогам, батькам, вихователям і ін. з надання допомоги дітям в адаптаційний період;

• створення програм індивідуальної роботи з учасниками освітнього процесу, що спрямована на попередження проблем адаптації учнів до процесу навчання і забезпечення цілісного, різнобічного і гармонійного розвитку особистості;

• створення умов, які сприяють попередженню дезадаптаційних станів під час переходу на вищі ступені у системі освіти (з початкової школи в неповну середню, з неповної середньої в середню освітню, з середньої освітньої в професійну та ін.);

• проведення різних видів робіт із створення сприятливого психологічного клімату в освітній установі;

• здійснення заходів щодо попередження і зняття психологічного перевантаження учнів та педагогічного колективу і ін.

Перераховані завдання психопрофілактичної роботи у системі освіти можна спроектувати на діяльність практичного психолога у різноманітних соціальних системах. Тоді в загальному вигляді ці завдання можна визначити так:

• робота з адаптації персоналу організації (особливо новачків і молодих фахівців) до умов професійної діяльності в умовах даної конкретної організації;

• створення спеціальних програм (зокрема, для осіб, які навчаються) для роботи з різними категоріями персоналу та окремими співробітниками;

• створення умов, які сприяють попередженню дезадаптації при зміні місця роботи, посади, професії;

проведення різних видів робіт зі створення сприятливого психологічного клімату в установі;

• проведення заходів з попередження і зняття психологічного перевантаження персоналу і ін.

Основний зміст профілактичної діяльності психолога, що працює в будь-якій організації, можна звести до трьох завдань.

1. Допомога в адаптації тим, хто тільки почав включатися в нову соціальну систему («новачкам»). Це можуть бути першокласники, що прийшли у школу, чи молоді фахівці, що починають трудову діяльність. Такі люди більше за інших потребують психологічної підтримки. Період адаптації у них може тривати від декількох тижнів до декількох месяців. В ідеальному варіанті профілактика можливих труднощів повинна починатися ще до того, як людина потрапляє в новий колектив, де до неї ставитимуться нові вимоги. Наприклад, у багатьох дитсадках ще до вступу у нього дитини проводяться бесіди з батьками, в яких формуються рекомендації з підготовки дитини до дошкільного навчання (беруться до уваги режими дня і харчування, екскурсія з дитиною до дитячого садка тощо). Такі профілактичні заходи багато в чому випереджають варіанти можливої дезадаптації.

2. Створення умов для нормального функціонування, тих хто навчаються чи працюють в організації. На цьому етапі психолог бере участь в експертизі навчальних програм і планів зайнятості працівників, проводить заходи з попередження і зняття психологічного перевантаження учасників діяльності, сприяє створенню сприятливого психологічного клімату в установах.

3. Підготовка членів навчального чи професійного колективу до переходу на інший рівень навчання чи професійної діяльності, наприклад, профорієнтаційна робота шкільного психолога з старшокласниками-випускниками.

З поняттям «психопрофілактика» чітко пов`язане поняття «психогігієна», яка відноситься до міждисциплінарних галузей у системі наукового знання та соціальної практики. По-перше, психогігієна - галузь гігієни, що вивчає вплив навколишніх умов, обстановки на психічне здоров`я людей; розробляє заходи для збереження і зміцнення здоров`я, для попередження психічних розладів.

По-друге, психогігієна (разом з психопрофілактикою) — сфера медичної психології, у межах якої розробляються форми та методи спеціальної допомоги практично здоровим людям для запобігання нервово-психічних і психосоматичних захворювань, полегшення гострих психотравматичних реакцій та надання допомоги у кризових ситуаціях (виробничого, сімейного і навчального характеру й ін.).

Ще до виникнення самого поняття «психогігієна» у старовину з'являлися роботи, що отримали інтерес просвітителів до питань профілактики та попередження порушень духовного розвитку, емоційного благополуччя та фізичного здоров'я. Як правило, такі роботи видавалися лікарями і завдяки своєму широкому соціальному спрямуванню виконували просвітницьку функцію. Серед найбільш видатних робіт можна назвати праці арабського лікаря Абу Ібн Бутлана «Таблиці здоров'я»; арабського лікаря Авіцени «Канони лікарської науки» і римського лікаря На «Гігієна пристрастей, чи Моральна гігієна». У цих роботах поряд із визначенням значення для психофізичного здоров'я світла, повітря, руху, сну, харчування підкреслюється велика роль гармонізації міжособистісних стосунків для самоврядування й емоційного благополуччя людини.

Саме поняття «психогігієна» виникло в XIX в. Початок організованого психогігієнічного руху було покладено виступом К. Бірса, який, будучи багаторічним пацієнтом однієї американської клініки для душевнохворих написав у 1908 р. книгу «Душа, що знайшлася знову», де описав недоліки в поведінці та позиції лікарів щодо психічно хворих. Він розпочав діяльність, що була спрямована на поліпшення умов життя психічно хворих у клініках і на зміну підходу і поведінки суспільства до них після виписки.

У 1910 р. на конференції психіатрів США і Канади було організовано перше міжнародне об'єднання фахівців у сфері психогігієни. У 1948 р. була створена Всесвітня федерація психічного здоров'я (ВФПЗ), що збирає інформацію про стан психічного здоров'я населення у різних регіонах, розробляє основи і концепції психічного здоров'я, оцінює та рекомендує заходи їхнього здійснення.

У 1949 р. у рамках Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ) був створений відділ психогігієни, куди увійшли фахівці з 38 країн. Основною функцією цього відділу була координація діяльності у розв`язанні психогігієнічних проблем у масштабах світового об'єднання медиків.

За пропозиціями ВОЗ і ВФПЗ 1960 рік був оголошений міжнародним роком психічного здоров'я. З цього часу психогігієнічні проблеми перестають бути суто медичними та починають носити комплексний характер, що проглядається в активному залученні фахівців таких областей, як соціологія, економіка, педагогіка та ін. Останнім часом у сфері світової патології відбулися значні зміни. У ситуаціях психологічного перевантаження та гостроти деяких захворювань (рак, СНІД і ін.) медицина зосереджує свої зусилля в першу чергу на їхнє лікування і профілактику. Нервово-психічні захворювання за їхньої незначної летальності і схильності до тривалого перебігу, а також їхнього тісного зв'язку з генофондом зумовлюють тенденцію їхнього нагромадження в популяції.

За даними ВОЗ частота нервово-психічних захворювань в XX ст. зросла в 4 рази, збільшився темп їхнього росту. Якщо кількість психозів у середньому не збільшується, то неврозів – різко зростає. За даними статистики у світі нервово-психічні захворювання представлені так: ендогенні психози - 13%; розлади особистості – 40%; неврози - 47%. Крім того, неврози «молодіють». Пропорційно зростає частота їхнього прояву в дітей і підлітків щодо інших вікових категорій населення. Так, у 1930-і рр. ХХ ст. на 1000 дітей і підлітків 22 випадки прояву неврозу, а в 90-х рр. ХХ ст. ця цифра становила 63. Найчастіше невротичні стани виявляються у кризові періоди дитинства. Ця денденція загострюється у кінці ХХ ст. та на початку ХХІ ст. Усе це підвищує роль психогігієни на сучасному етапі у практиці надання психологічної допомоги, основнним завданням якої – збереження психічного здоров'я кожної людини і суспільства в цілому.

Психічне здоров'я, виступаючи основною категорією психогігієни, визначається як стан благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів, і забезпечує адекватну регуляцію поведінки і діяльності в умовах сьогодення.

Виділення критеріїв психічного здоров'я — складна комплексна проблема. Крім медичних і психологічних критеріїв, це і відображення суспільних і групових норм і цінностей, що регламентують духовне життя людини.

До основних критеріїв психічного здоров'я відносять:

• відповідність суб'єктивних образів, об'єктів дійсності і характеру реакції на зовнішні подразники, значенням життєвих подій;

• адекватний віку рівень зрілості особистісної, емоційно-вольової і пізнавальної сфер;

• адаптивність у мікросоціальних стосунках;

• здатність керувати своєю поведінкою, розумно планувати життєві цілі і підтримувати активність у їх досягненні.

Як основні засоби розв`язання завдань збереження психічного здоров'я розглядають ранній прояв і профілактику психічних захворювань, аномалій психічного розвитку, а також соціальні заходи оздоровлення (створення найбільш сприятливих умов виховання, навчання, праці і дозвілля). Методами психогігієни і психопрофілактики є:

• психокорекційна робота у межах консультативних центрів, «телефонів довіри» і інших організацій, зорієнтованих на психологічну допомогу здоровим людям;

• масові обстеження для виявлення так званих груп ризику і профілактична робота з ними;

• інформування населення про психологічні проблеми розвитку та функціонування особистості.