Ідеал цілеспрямованого навчання та виховання психолога

У віковій і педагогічній психології давно вважається загальновизнаним положення Л. С. Выготского про те, що «саме навчання веде за собою розвиток, а не навпаки». Саме цілеспрямований навчально-виховний процес забезпечує повноцінний розвиток дитини та залучення її до загальнолюдської культури, а студента – до професійного світу психології.

Звертаємо увагу, що тут йдеться не просто про навчання (освіту, у вузькому розумінні), а саме про навчально-виховний процес. Розглядаючи суть професійної освіти, А.К. Маркова пише, що «це процес і результат оволодіння тих, хто навчається, системою наукових знань і пізнавальних умінь, навичок, формування на їх основі світогляду та інших якостей особистості». Таким чином, і знання, і професійні вміння важливі лише для того, щоб на їх основі сформувався світогляд і особистість професіонала, а це вже задача виховна. Ще цікавіше сказав про це відомий психолог А. Р. Асмолов: «Наші учні у школі сумнівно чи здатні у результаті запам'ятати розфасовану по уроках інформацію з історії або економіки, але вони повинні набути смислову картину світу, того світу, в якому вони живуть». Зрозуміло, що сказане ще більшою мірою стосується до професійної освіти.

На жаль, і серед багатьох сучасних студентів, і серед їх викладачів нерідко виявляються інші орієнтації, що виключають повноцінне орієнтування в навколишньому світі і, тим більше, перешкоджають побудові «смислової картини світу». Багато хто реально реалізує достатньо примітивну прагматичну орієнтацію на освіту, в якій бачать лише засіб для одержання «користі» і «прибутку». Все це характерне для людей з так званою «ринковою орієнтацією», про яких видатний психолог Е. Фромм писав, що їх головна мета - якомога вигідніше продати себе (з своїми знаннями) на ринку праці, а в результаті - на «ринку особистостей». Розглядаючи існуючі системи освіти, Е. Фромм відзначає: «Від початкової до вищої школи мета навчання полягає в тому, щоб накопичити якомога більше інформації, головним чином корисної для цілей ринку. Студентам належить вивчити так багато що, що у них навряд чи залишається час і сили думати. Не інтерес до предметів, що вивчаються, або до пізнання та засвоєнння як такого, а знання того, що підвищує цінову вартість (майбутнього фахівця на «ринку особистостей») - ось спонукальний мотив отримання більш широкої освіти».

Але якщо все-таки у студента є прагненя розібратися у складних проблемах, а іноді і таких, що «забороняються» офіційною пропагандою, навколишнього світу, то у цьому напрямі йому неминуче доведеться проявляти певну ініціативу, додаткову активність, оскільки формально вища освіта саме цьому студенту звичайно не допомагає. Особливо це важливо для студента-психолога, оскільки багато «життєвих проблем» його майбутніх клієнтів і пацієнтів мають все-таки соціальну природу та пов'язані з невирішеними суспільними проблемами, з недосконалістю навколишнього світу. Але тоді студент виходить за межі офіційної, цілеспрямованої професійної освіти і фактично сам (або разом з своїми друзями і близькими по духу викладачами) доповнює офіційну освіту «природним» і «вільним професійним розвитком». Головне при цьому - не ставати у відкрите протистояння з офіційною освітньою системою, а лише доповнювати те, чого вона сама дати не може, а іноді і не зобов'язана давати.

У вищій професійній освіті, у тому числі і у підготовці психологів – є багато невирішених проблем. Не дивлячись на те, що серед викладачів і теоретиків освіти все-таки є розуміння необхідності підготовки саме особистості-професіонала, реально основний акцент робиться лише на формування системи знань, умінь і навичок (традиційна схема).

При цьому важко собі уявити, щоб студентів на лекціях, на семінарах або на психотерапевтичних заняттях «вчили бути справжніми особистостями». А потім ще і приймали іспити та заліки на «особистість», оцінюючи «особисте зростання» в балах і записуючи все це у студентських залікових книжках. Звичайно, все це нагадує марення божевільного, і не дай Бог нам дожити до таких часів, коли такі страшні фантазії стануть реальністю.

Проблема полягає в тому, що повноцінну особистість (і тим більше її розвиток) важко «обчислити», використовуючи традиційні системи відстежування розвитку тих або інших психологічних якостей. Як тільки особистість стає «вичисленою», людина перестає бути собою. Якби особистість можна було оцінювати в якихось математичних виразах, то неминуче виникло б запитання про «вартість» і, відповідно, про «продаж» особистості. Тому творчий та поважаючий себе студент-психолог повинен вирішувати для себе проблему особистісного розвитку самостійно. Викладачі ж можуть впливати на ці процеси лише опосередковано, наприклад, опосередковано розглядаючи на своїх заняттях найскладніші ціннісно-смислові проблеми професійного та особистого самовизначення, при цьому обговорювати проблеми особистого розвитку майбутнього професіонала лише з відома самого студента. Виходить, що про найголовніше у підготовці професіонала можна говорити тільки на добровільній основі, і лише маючи внутрішню готовність до такої розмови, тобто і студент, і викладач ще повинні «дозріти» для виходу на найважливіший рівень професійної освіти і розвитку особистості майбутнього психолога.