19. Концепти р. Інгардена щодо форми пізнання літературного твору.

Письменник як фізична особа, стаючи автором твору, перевтілюється у таку особистість, яка добирає образи, творить предметний світ за власним, іманентним законом, згідно з яким представляє адресатові ідеальне послання-висловлювання. - Художній твір виникає як результат співтворчості творця і сприймача, що ведуть між собою уявний діалог. І цей об'єктивований результат співтворчості фіксується у тексті засобами писемної мови, яка є формою розмовного мовлення автора, оповідача, персонажів.

Цілісний художній світ, створений уявою сприйняття якої викликає такий же цілісний читацький образ (правда, його ізоморфність до образу, створеного митцем, залишається проблематичною). Тому твір художньої літератури не стільки відтворює дійсність, скільки моделює її авторське сприйняття, письменницьку візію. - У цьому відношенні художня література є результатом творчості, засобом вислову, своєрідною мовною структурою, яка конкретизується в читацькому сприйнятті і певною мірою відбиває об'єктивну дійсність крізь призму суб'єктивного світу. Це — своєрідна фікція (fiction). Проте міра об'єктивного і суб'єктивного, відображеного й уявного, відтвореного й деформованого буде щоразу іншою залежною від мети суб'єкта художнього процесу, того літературного напряму і стильової течії, в річищі яких автор, приймаючи їх канони чи деформуючи їх, творить. Художня література — гетерогенне за походженням мистецтво, яке має самодостатню естетичну цінність, що може бути по-різному трактована, інтерпретована залежно від мети і досвіду читачів, літературних критиків.

Говорячи про сприйняття свідомістю читача літературного твору, Р.Інгарден виділяє 4 рівні переходу літературного твору в "уявлюваний об’єкт":

світ звуків та фонетичних утворень;

одиниці значення фізичного порядку;

багатозначність усіх аспектів світу, який розглядаємо з різних пунктів бачення;

об’єкти, представлені у літературному творі .

Якщо перші 3 рівні – лише чуттєво-рецептивний шлях до "об’єктивізації" сприйнятого, то 4й має конкретно-матеріальне втілення – "об’єкт", який у літературній творчості = образу.

Саме образ є носієм первинної інформативності, він динамічно розвивається, даючи таким чином розвиток текстові, еволюціонуючи у своєму розвитку.

У поезії образи мають метафоричне перезабарвлення, тобто змінюють своє первинне значення, інколи набираючи ознак символу. На відміну від звичайних образів-метафор, образ-символ задовольняє не лише художньо-естетичні потреби, а й конкретизує та вирішує філософські проблеми, тяжіє до узагальнення; він пов’язаний з міфом, вірою, наукою тощо.

Феноменологічна естетика. Введення у філософію поняття феноменологія передбачало створення нової дисципліни – науки про форми свідомості, первісне властиві їй, про явища свідомості – феномени, про споглядання сутності, про абсолютне буття.

Феноменологічна естетика пов'язана з теоретичними розробками Інгардена - він намагається розглядати об'єкти поза їх реальним, матеріальним існуванням. Споглядання і переживання об'єкта здійснюється на інтенціональному рівні.

Відштовхуючись від ідеї інтенціональності, Р.Інг. створив концепцію «онтологічного плюралізму»: твір мистецтва розглядається як інтенціональність, тобто як об'єкт свідомості, поза будь-якими реальними взаємозв'язками. Вчений аналізує передусім природу «чистого буття» (онтологію) мистецького твору.

Важливе місце в естетиці Р. Інгардена займає поняття інтерпретація, спираючись на яке він розглядав кожен твір мистецтва як «поліфонічну гармонію» структурних елементів – незалежних 1 від 1го рівнів, які при сприйманні художнього твору справляють враження єдиного цілого.

Ідея багаторівневості твору доповнюється в Інг. приципом «схематичності»: невизначеність, незавершеність художнього твору, до створення якого залучені лише окремі зображально-виражальні засоби. У цій невизначеності, незавершеності представники феноменологічної естетики вбачають особливу якість мистецтва, яка стимулює творчу активність реципієнта–у процесі сприймання твір доповнюється уявою читача чи глядача.