43. Визначення жіночності, жіночого тексту, жіночого письма, жіночої мови за Шовалтер.

Е.Шовалтер говорить про «нелегке і водночас вимогливе завдання» – «визначення унікальності жіночого письма»: «Чи є ця різниця справою стилю? Жанру? Досвіду? Чи вона створюється у процесі читання, як це твердять окремі теоретики текстуальної критики?» Американська дослідниця називає й описує чотири провідні моделі жіночого письма: біологічну, лінгвістичну, психоаналітичну й культурну. Кожна з них виводить специфіку жіночого письма зі свого вихідного пункту: відповідно – тіла, мови, психіки і культури.

Жіночність окреслюється як щось тривале і справжнє; це значущі відхилення, сукупна вага досвіду та винятків, якими позначена історія жіночого письма, що базуються на жіночих особливостях тіла, мови, психіки і культури.

Жіночий текст це текст, написаний жінкою, у якому можна вбачати прояви жіночності, що має свої лінгвістичні, концептуальні особливості, може вписувати жіноче тіло і жіночу різницю, можливі жіночі комплекси інферіоризації по відношенню до чоловіків. Але питання щодо жіночого тексту і досі відкрите, деякі дослідники вважають, що «ще не було жодного літ.твору, який би вписував жіночність»

Жіноче письмо є відображенням жіночої фізіології, мови та культури. Жінки-письменниці також відрізняються одне від одного за такими критеріями як клас, раса, національність та історія , що формують жіночий колективний досвід.

Характерним є розмеження чоловічих та жіночих зон досвіду, які породжують чужість= «дика зона».

«жіноче письмо є «двоголосим дискурсом», який завжди є втіленням суспільної, літературної і куль­турної спадщини як приглушеної, так і домінантної групи».

Жінки перебувають у чоловічій і жіночій традиції постійно.

Ґінокритика розглядає жіноче письмо і в контексті розмаїтости літературної культури видів продукції та розподілу, взаємозв'язку автора та авдиторії, взаємозв'язку високого та популярного мистецтва, ієрархії жанру.

Тут можна застосувати принципи психоаналізу (Комплекс Електри, інферіоризація= «відчуття відчуження від чоловіків-попередників пов'язані з її потребою мати сестринських предтеч та спадкоємців, її нагальною потребою у жіночій авдиторії разом із її страхом антагонізму читачів-чоловіків, її культурно зумовленою соромливістю щодо самодраматизування, її острахом перед патріархаль­ною авторитетністю мистецтва, її занепокоєністю порушенням жіночої винахідливости», розщеплення я, заздрість через відсутність фалосу, дитина розрізнює себе від матері («мати, яка є жінкою, стає і залишаєть­ся для дітей обох статей іншою чи об'єктом»), зв‘язок мати-дочка, пережитий досвід материнства, «лікувальне сполучення тіла і розуму»)

Жіноча мова – глибинне знання, приватна фора спілкування, мова (що має специфічну образність), яка була ще описана у фолькльорі та мітах, вона характеризується особливою таємничістю від чоловіків. Була втрачена, а жінки зараз користуються патріархальною мовою, де кожний знак є привласненням, бо цю мову збудували чоловіки. «Жіноча мова повинна своєю природою продовжувати працювати при­страсно, науково, поетично, політично, щоб зробити себе невразливою». Зараз гендерні ознаки мови проявляються як «дві окремі статево специфічні мови», їх треба розглядати у рамках стилів, стратегій і контекстів лінґвістичного вжи­вання». Варто також зазначити, що ця мова повинна заново будуватися, так як жінкок спонукали мовні репресії, «їх змушували до мовчання, тавтології, евфемізмів», і зараз їм потрібно відновити ці знання, щоб жіноча мова панувала у чоловічому дискурсі задля деконструкції останньої.

***Плюралистичный по своей сути феминистический критицизм, согласно Шоувальтер, может быть разделен на два течения (13). Первое - это идеологическое направление, ориентированное на феминиста-читателя, которое предлагает феминистическое прочтение текстов, посвященных изображению стереотипов женщин в литературе, ошибкам и неправильным представлениям о женщинах в критике и "женщинам как символам" в семиотических системах. В сущности, это способ интерпретации, сосредоточенный на исследовании дурного обращения с женщинами в литературе и критике. Шоувальтер называет это течение"феминистическим чтивом" или "феминистической критикой". Второе направление - это способ анализа женских характеров в литературных произведениях, с помощью которого в романе, повести, рассказе вычленяется множество смысловых уровней (исторический, биографический, социологический, психологический, моральный, теологический и т.д.), что в свою очередь используется для более полного исследования женщины и женских проблем с точки зрения гендера.