40. Роль і місце теорії літератури в контексті гуманітарних наук за Поль де Маном.

• теорія літ-ри як міждисциплінарна галузь: філософія + літ-ра + лінгвістика;

• розуміє мову як “граматику”, що легко підлягає декодуванню, і як “риторику”, що відчитується, але не декодується;

• теоретичне літ. теорія та практика (літ-во, критика, викладання літ-ри);

• епісемологічні (що стосуються пізнання) властивості мови як опозиції до риторичних;

• літературу не можна “генетично подати”, а історія літ-ри – це інтерпретація літ-ри;

• опірність теорії – внутрішні суперечності та проблеми теорії літератури;

• навчання літ-рі – це засіб виховання, маніпулювання з метою позбавлення свободи;

• літературність як противага естетичності, бо Л руйнує уявлення про те, що в естетичних об’єктах існує єдність звуку і значення, бо цей зв’язок є суто умовним;

• література – це надійне джерело інформації ні про що інше як про власну мову, яка створюється поза нашим контролем і окреслює людини.

41. Специфіка аналізу худ.Текстів за постмодерністською (постструктуралістською) методологією.

Постструктуралістський аналіз тексту був спрямований на пошук та демонстрацію роз‘єднаності останнього=деконструкція тексту:

• пошук суперечностей;

• парадоксів;

• зсувів та зламів у точках зору;

• розламів у фізичному часі;

• персонажах;

• гри слів;

• гри знаків;

• пропусків смислових одиниць;

• пошук симулякрів і симуляції;

• зміщення інтертекстуальних полів;

• демістифікації;

• смерть автора;

• + за Дерріда (з попер.пит.)

• прийняття множинності смислів, закладених в тексті і непов’язаних з його автором; текст розповідає свою власну історію, не пов’язану ні з автором, ні з адресатом; текст виступає в протиріччя сам з собою;

• не можливо створити абсолютно деконструйований текст;

• руйнація ідей знаковості, висунення ідеї поля письма як поля гри, в якому все може бути водночас означником і означуваним (текстура, а не структура);

• будь-що може бути текстом, текст не має єдиного принципу структурності, значення знаків змінне і виявляється в контексті;

• будь-який текст може бути прочитаний через інший текст чи розглядатись як цитата.

42.Дослідження Крістевою образу Діви Марії як культурного конструкту.

Образ Діви Марії як культурний конструкт формувався дуже довго і має цілу історію доповнень, суперечок, віднайдення помилок та інтерпретацій, і , що дуже важливо, він має беззаперечний вплив на жінок світу. Цей конструкт є «формою абстракції, яку доповнювали різними атрибутами в процесі розвитку. Крістеву цікавить саме дискурс замовчуваности і не-сказаности навколо цього образу як психолінгвістична проблема». (ДАЛІ СТАТТЯ У ФОРМІ ВИЖИМОК З ТЕКСТУ)

• У християнстві жіночість проявляється через материнство і Ісус є людським тільки через матір.

• Чоловіки привласнюють Материнське через свій первинний нарцисизм.

• Монотеїзм християнства, яке саме створило найпотужніший конструкт Діви Марії зробивши помилку у перекладі (замінили «незаміжня» на «непорочна»).

• Конструкт розрісся у трьох напрямках: паралель між Матір'ю та Сином, надання ознак благородности (прого­лошена Матір'ю Церкви), стало «прототипом любовних стосунків і наслідувало два фундаментальні аспекти західної любови: лицарську любов і любов до дитини, - і тим включилось у діяпазон, який іде від ^сублімації до аскетизму та мазохізму».

• «Завершення в імені Марії цілости, створеної із жінки і Бога, оста­точно удосконалюється уникненням смерти».

• Фройдової «Теми трьох скринь». (мати стає дружиною і дитиною свого сина), а «Схрещення цих трьох функцій є осно­вою непорушної і вічної духовости»

• Образ влади – «вона - жінка і матір - покликана пред­ставляти найвищу земну владу»

• «У постаті Марії сконцентрувалися основні аспекти західної любови» (благородна Дама і Пречиста Діва почали схрещуватись, поєднуючи прикмети жаданої жінки і святої матері у цілість = таємним двійником явно фалічної влади)

• Діва все ж таки стала віссю гуманізації Заходу загалом і гуманізації любови зокрема, створення земної кон­цепції цілком людської матері

• Така гуманізація християнства через культ Матері привела до зацікавлення людськістю чоловіко-батька

• Діва неминуче стає і покровителькою, й упривілейованим об'єктом (Матір та її сльози і молоко, нагадуючи про скорботну людськість, стають символом «повер­нення репресованого» у монотеїзмі.).

Підпорядкування материнського лібідо досягнуло апотеозу, коли зо­середилося на темі смерти (мати, яка є джерелом життя проливає сльози над мерцем, але радість і навіть якийсь тріумф ідуть за її сльозами, немовби переконання, що смерти не існує, і це було ірраціональним, але непорушним материнсь­ким переконанням, на якому мав би триматися принцип воскресіння) = виклик смерті

• Діви-чо-Материнське є способом (і непоганим) з'ясування жіночої параної.

• Діва набуває форми свого жіночого заперечення іншої статі (чолові­ка), але долає його встановленням третьої особи: мене запліднив не Ти, а Він. Результатом є непорочне зачаття, (без чоловіка і без сексу), зачаття Бога, з існуванням якого жінка, звичайно, має щось робити, за умови, що вона визнає своє підпорядкування цьому існуванню.

• Діва набуває форми параноїдної пристрасти до влади перетворен­ням жінки у Королеву Неба і у Матір земних інституцій (Церкви). Але вона досягає успіхів у тамуванні тієї меґаломанії, ставлячи її на коліна перед Дитиною-Богом.

• Діва перешкоджає бажанню вбивати чи поглинати сильним ораль-ним органом (грудьми), облагороджуванням болю (ридання), і спону­канням заміни сексуального тіла вухом розуміння.

• Діва набуває форми параноїдальної фантазії бути вилученою з часу і смерти через надто прикрашуваний образ Успення.

— Діва особливо погоджується із запереченням іншої жінки (що, без сумніву, враховує заперечення матері жінки) утвердженням образу Унікальної Жінки, єдиної серед жінок, єдиної серед матерів, єдиної серед людей, ще й тому, що вона безгрішна. Але підпорядкування цьому прагненню унікальности відразу ж стримує постулат, згідно з яким, унікальність досягається тільки підсиленням мазохізму: кожна жінка, гідна жіночого ідеалу, який втілює Діва як недосяжна мета, могла би бути тільки черницею, мученицею чи, якщо вона заміжня, тією, що веде такий спосіб життя, який міг би визволити її від «зем­них» умов і підготувати до найвеличнішої сублімації відчуження від власного тіла. І нагорода: обіцяний екстаз.

• Звідси несказанність, закодована, фундаментальна перверсійна поведін­ка; і жіночий мазохізм підноситься до статусу структури стабілізатора (всупереч його збоченням); ґарантує роль і, забезпечує їй нагороду приємности