71. Методи й методики аналізу прозов творів

Аналіз прозового твору включає в себе розуміння основних аспектів та рівнів структури літературного твору. Основним методом є змістовно-формальний аналіз тексту, тобто аналіз структури тексту з виявленням його основних функціональних елементів.

Має включати аналіз:

• Побудови подієвості:

текст як правило має певну подію

• Системи персонажів твору

• Побудови художнього простору

• Побудови художнього часу

• Ролі і значення позаподієвих елементів

• Форм фокалізації

• Специфіки форм побудови нарації

• Особливостей образу автора

Наратор – «голос»,який промовляє, відповідає за акт на рації. Наратор є часткою текстуального світу і передає розповідь іншому члену текстуального свту – так званому «нараті» (naratee). Аналіз прозового твору вимагає обов’язкового визначення: хто оповідає, яка позиція оповідача, як оповідає: показує, розповідає чи розмірковує. Особливо важливим є питання про посередника між автором, героєм і читачем. Таким посередником виступає оповідач (розповідач). Для розуміння особливостей прозового твору необхідним є аналіз взаємодії оповідача (розповідача) – героїв – автора в системі повістування. Взаємодія цих суб’єктно-стилістичних типів утворює систему: автор – оповідач (розповідач) – герой, яка є втіленням авторської свідомості у творі.

• Специфіки образу читача

• Особливостей мовленнєвої організації тексту

• Ролі та значення художніх деталей

• Жанрової специфіки твору

• Віддзеркалення в тексті його приналежності до певного історичного стилю.

Метод рефлексивного читання складається з змістовно-формального аналізу тексту з паралельним аналізом власне читацьких реакцій дослідника на текст.

72. Значення традиц методів аналізу в практик роботі викладача і вчителя літ-ри.

Уміння аналізувати літературно-художній твір, осягти його естетичну цінність – один із найважливіших критеріїв грамотності та професійної підготовленості студента-філолога. Як майбутній викладач, студент має бути ознайомлений з найбільш сучасними та продуктивними методами аналізу твору для того, щоб, спираючись на ідеї провідних вчених, на практиці бути здатним досягти головної мети – розкрити та усвідомити глибину твору на всіх рівнях прояву в ньому авторського задуму й авторської індивідуальності.

Відомо, що найбільших труднощів в цьому плані викликає аналіз поетичних творів через специфіку як своєї форми, так і змісту.

(Через специфіку як змісту, так і форми поетичного твору, тут найважче сумістити два плани аналізу: мікроскопічний та макроскопічний. З одного боку, можна замкнутися на переліку окремих особливостей вірша: метр, ритм, рима. З іншого боку, досить легко відірвати поетичний смисл від конкретних форм його виявлення в слові. Саме тому дослідники мають певні труднощі у вироблені єдиного методу аналізу віршованого твору. Одні відстоюють «всебічний аналіз твору в усіх зовн та вн зв’язках», інші вважають, що повний та всебічний аналіз поетичного втору є неможливий через « кількість елементів, котрі неможливо описати в межах однієї поезії». Одні вважають, що структура художнього тексту наскрізь змістовна, усі рівні структури віршованого твору семантичні. Інші зводять літературознавчий аналіз виключно до аналізу «смислу» твору. )

Сьогодні методика викладання літератури накопичила великий досвід щодо методів, прийомів і видів навчально-виховного процесу з метою озброєння учнів знаннями, розвитку мислення, виховання системи загальнолюдських цінностей. Традиційний метод аналізу дозволяє дати учням можливості одержати цілісне уявлення про художній твір, відчути його естетичну цінність як твору мистецтва, здобути необхідні навички для сприйняття аналогічних за типом творів. Вчитель поетапно формуючи вміння і навички аналізу творів сприятиме динаміці креативних здібностей та асоціативного мислення учнів, дасть можливість учителю-словеснику спонукати школярів до глибшого проникнення в підтекст твору, уважнішого прочитання тексту.