- •Зародження літ-ва як поетики та риторики в Античності.
- •Основні ідеї поетики Арістотеля.
- •4. Н. Буало як критик класицизму.
- •5. Розвиток нормативних поетик в Європі та в Україні.
- •6. Початок філософсько-естетичних рефлексій щодо літератури.
- •7. Зародження та розвиток академічного літературознавства.
- •8. Основні течії академічного літературознавства у першій половині 19 ст.
- •9. Академічне літературознавство в 2-й половині 19 ст.
- •10. Якісні перетворення у літературознавстві кінця 19 – початку 20 ст.
- •11, 12 Літературознавство і літ.Критика доби модернізму і хХст.
- •13. Сучасні розгалудження науки про літературу.
- •14. Філософські основи європейського модернізму та їхнє відображення в літературознавстві.
- •15. Творчість ф.Ніцше: конц. Аполонів (а). Та діонісій (д). Початків у мистецтві.
- •16. Специфіка аналізу мистецьких творів і літературного процесу із застосуванням концептів Ніцше.
- •17. Основні ідеї Бергсона: значення інтуїції для художньої творчості та пізнання.
- •17 (2). Основні ідеї а. Бергсона: значення інтуїції для художньої творчості та пізнання.
- •18. Розвиток герменевтики як методології пізнання художнього тексту.
- •19. Концепти р. Інгардена щодо форми пізнання літературного твору.
- •20. Поступ герменевтики у працях Гадемара.
- •21. Психоаналіз з. Фройда та його вплив на літ-во
- •22. Вчення про Едіпів комплекс та науку про літ-ру
- •23. Потяг до смерті (танатос) та втілення його у практиці майстрів красного письменства
- •24. Теорія архетипів к.Г. Юнга: вплив на розвиток архетипної критики
- •25. Варіативність аналітичної рецепції художніх творів за міфокритичною методологією.
- •26.Этапы деятельности русских формалистов.
- •31. Подальший розвиток ідей Бахтіна (концепція інтертекстуальності Крістевої)
- •32. Структуралізм як дослідницький метод у літ-стві.
- •33. Структуралістський етап творчості Барта.
- •34. Наратологія як наука про оповідні структури.
- •35. Методологія семіотичних студій у літературознавстві.
- •36. Особливості семіотики ю.Лотмана та представників Тартуської школи.
- •39. Деконструктивістські стратегії ж.Дерріди.
- •40. Роль і місце теорії літератури в контексті гуманітарних наук за Поль де Маном.
- •41. Специфіка аналізу худ.Текстів за постмодерністською (постструктуралістською) методологією.
- •42.Дослідження Крістевою образу Діви Марії як культурного конструкту.
- •43. Визначення жіночності, жіночого тексту, жіночого письма, жіночої мови за Шовалтер.
- •44. Специфіка аналітичної рецепції худ.Текстів за методологією феміністичної критики.
- •45. Історизм поняття літератури.
- •46 Поняття література та літературність
- •47 Образна природа мистецтва слова
- •48 Взаємовідносини худ літ ті її реципієнта в історичній площині
- •49 Основні функції художньої словесності
- •50 Основні види худ літ в історичній площині й сучасної худ літ.
- •51. Історизм поняття автор.
- •52. Автор у творі й автор як реальна особа.
- •53. Реципієнт: слухач, глядач, читач.
- •54. Що таке «історія літ-ри»: різні концепти витлумачення цього поняття.
- •55. Особл – ті визначення літературної епохи й літературної доби.
- •56. Різні концепції поняття «літературний стиль»
- •57. Традиційний науковий апарат вивчення курсу «Історія літератури» та його можливі інтерпретації.
- •58. Парадигма літературного процесу д. Чижевського
- •59. Основні стадії розвитку літератури в Європі та Америці. Специфіка ін. Регіонів
- •60. Модернізм у художній літературі кінця 19-20 ст.
- •63. Жанр як основна категорія буття літ твору.
- •64. Жанрові системи різного рівня.
- •65.Основні жанри епіки в історичному контексті.
- •66. Основні драм жанри у літ процесі.
- •67. Данрові модифікації лірики
- •68. Специфіка сучасного стану літературних жанрів
- •69. Худ твір як складна система
- •70. Основи традиц аналізу віршованих творів
- •71. Методи й методики аналізу прозов творів
- •72. Значення традиц методів аналізу в практик роботі викладача і вчителя літ-ри.
- •73. Залежність аналізу худ твору від методолог позиції дослідника.
58. Парадигма літературного процесу д. Чижевського
Дмитро Чижевський – укр.. філософ-філолог першої половини 20 ст.; випускник Київського унівуру св. Володимира; до 2 світової війни жив у Празі; потім емігрував у США; кінець 2 світової війни – повернення до Німеччини; писав 3 мовами – укр., рос., німец.
висунув ідею про те, що в історії літератури чергуються між собою 2 літературні стилі: апполонівський (тяжіє до гармонійності у формі, завершеності текстів, унормованої мови худож. текстів, не зловживання фантастикою, вигадкою тощо) і діонісійський (навпаки)
Приклади: антична архаїка – переважає діонісійський стиль; антична класика – апполонівський; фольклор – діонісійський; тексти ченців написані латиною – апполонівський.
Класифікація розвитку укр. літератури за Д. Чижевським:
доба монументального стилю – 11т.
доба орнаментального стилю – 12-13 ст
переходова доба – 14-15 ст
ренесанс та реформація – кінець 16 ст.
барокко – 17-18 ст
класицизм – кінець 18 – 40-ві роки 19 ст
романтика – кінець 20-х років – початок 60-х років 19 ст
реалізм – від 60-х років 19 ст
символізм – початок 20 ст
59. Основні стадії розвитку літератури в Європі та Америці. Специфіка ін. Регіонів
Виділяють 3 періоди:
архаїчний – не літературна, а художня словесність – усна форма, тільки деякі твори отримують письмо; відсутність авторства; словесність віддзеркалює загальні архетипи і загальну свідомість того чи іншого епосу
традиціоналіський – традиційна поетика; опертя на усталені форми; не цінується авторський першопочаток; автор – анонімний чи напіванонімний; продовжується у Європі до 16-17 ст., закінчується початком широкого книгодрукування, індустріалізацією
період індивідуальної творчості – розпочинається у кожній країні по-різному; з’являється поняття авторського права; бажання автора продукувати щось нове, новаторське; продовжується до сьогоднішнього дня.
Російська література – штучна література, яка створена державою (створена вихідцями з України та Білорусії)
60. Модернізм у художній літературі кінця 19-20 ст.
Модернізм – сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл кінця 19-20 ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість, характеризуються розривом з традиціями реалізму. Модернізм починається зі символізму – імпресіонізм – авангард (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм) – екзистенціалізм – театр абсурду – течія нового роману. Класичний модернізм – література потоку свідомості. Риси модернізму: з’єднана / закрита форма; є певна мета; запланованість; ієрархія; контроль за текстом; закінчений твір; метафора; певний дип; параноїк (психотип доби); спирання на Бога Отця; метафізика (намагання зрозуміти основні цінності людства); трансцидентність.
Причини виникнення модернізму:
1) Як реакція на суспільні проблеми. На рубежі ХІХ-ХХ ст. особливо після першої світової війни загострилась духовна криза. Свій внесок в руйнування духовних засад культури внесли й революції. Почалася інтенсивна атеїзація свідомості значної частини людства. Утворився духовний вакуум, який потребував свого заповнення.
2) Причина криється у суто художніх субстанціях. Реалізм дещо “приївся” читачеві. От письменники-модерністи і шукали нових, не набридлих публіці змісту і форм художніх творів.
3) Особистісні. Згадаймо літературних велетнів-реалістів XIX ст.:Cтендаль, Бальзак, Діккенс, Флобер, Золя, Достоєвський, Толстой. Досить тяжко не вийшовши за межі реалізму створити щось “конкурентноспроможне”, водночас з ними чи після них. Молоді літератори стали торувати свої, нові "модерні" шляхи в літературі.
Отже, поява модернізму зумовлена як соціально-політичними, так і суто художніми (і навіть особистісними) причинами. Філософсько-світоглядними підвалинами модернізму були ідеї Артура Шопенгауера, Фрідріха Ніцше, Анрі Бергсона, Зиґмунда Фрейда, Карла Густава Юнга і т.д. Їх роздуми про трагедію та крах традиційного гуманізму, історичний тупик, у якому опинилося людство, складний та суперечливий характер спілкування людини з навколишнім світом, її відчуженість від світу примусили людство багато в чому переглянути свої погляди на світ і місце людини в цьому світі. Основні представники модернізму в літературі – Ф.Кафка, Джойс, Камю, в театрі Іонеско, Сартр, Беккет.
61. Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Вперше термін згадується у 1917 p. в роботі нім філософа Панвіца"Криза європейської культури». отримав розповсюдження завдяки Ж. Дерріди, Ж. Батая, М. Фуко Ж.-Ф. Ліотара. Постмодерністи переконалися у марноті спроб поліпшити світ, людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.Принципи повторюваності та сумісності, риси еклектики, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Символ – кореневище ( децентрація, делогізація ).
Риси постмодернізму
Нема мети( примат письма) , вільна гра, щоб акцентувати на ненормальності
Випадковість
Анархія
Нема контролю за текстом
Головне – не закінчення твору, а процес його творення
Поєднання кількох метафор
Шизоїдальна свідомість
Спирається на Св.Духа
іманентність
культ незалежної особистості;
потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
іронічність та пародійність
У. Еко «Ім'я троянди» (1980), П. Зюскінд «Запахи» (1985), Д. Апдайк «Версія Роджерса» (1985), Томас Пінчон «Веселка гравітації» (1973). у сучасній укр літ - Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, Л. Дереш, О. Ульяненко, С. Процюк, В. Медведь, О. Забужко та ін.
62. Романтизм, породивши змішаний жанр, спростував чіткий класицистичний поділ на літературні роди й види і таким чином спричинив втрату генологією нормативного характеру. Донині ведуться дискусії з приводу того, який характер має сучасна генологія: теоретичний чи історико-літературний. диференціація канонічних і неканонічних, “чистих” і “скомплікованих” жанрових структур (серед останніх розрізняються змішані, або синкретичні, та межові, чи паралітературні, жанри: перші сформовані на стику різних родів, другі – на помежів’ї літератури та інших галузей культури). З часів Арістотеля, що дав в своїй «Поетиці» першу систематизацію літературних жанрів, зміцнилося уявлення про те, що літературні жанри є закономірною системою, ряд нормативних поетік, що містять вказівки, як повинні бути написані ода або трагедія; (Буало «Поетичне мистецтво»). кін XVIII століття - розкладання традиційної жанрової системи, зв'язане з внутрішньолітературними процесам і з дією абсолютно нових соціальних і культурних обставин. традиційні жанри стали відмирати або маргиналізоваться, переміщатися з літературної периферії в центр. гегемонія романа — жанру, який нормативні поетики вважали як щось низьке, затягнулася в європейських літературах щонайменше на сторіччя. активно стали розвиватися твори гібридної або невизначеної жанрової природи: п'єси (комедія це або трагедія). Падіння чітких жанрових ідентифікацій -в умисних авторських жестах, націлених на руйнування жанрових очікувань: від романа Лоренса Стерна, що обривається на півслові, «Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена» до «Мертвих душ» Н.В. Гоголя, де парадоксальний для прозаїчного тексту підзаголовок «поема» навряд чи може цілком підготувати читача до того, що з достатньо звичної колії крутійського романа його раз у раз вибиватимуть ліричними (а деколи — і епічними) відступами.Хоч У XX столітті Масова література -гостру потребу в чітких жанрових приписаннях, що значно підвищують для читача передбаченість тексту, дозволяють легко в ньому зорієнтуватися, сучасні літературні жанри (М.М. Бахтін) не є елементами якої-небудь визначеної системи: навпаки, вони виникають як точки концентрації напруженості в тому або іншому місці літературного простору, відповідно до художніх завдань, які висуваються певним колом авторів.