- •Зародження літ-ва як поетики та риторики в Античності.
- •Основні ідеї поетики Арістотеля.
- •4. Н. Буало як критик класицизму.
- •5. Розвиток нормативних поетик в Європі та в Україні.
- •6. Початок філософсько-естетичних рефлексій щодо літератури.
- •7. Зародження та розвиток академічного літературознавства.
- •8. Основні течії академічного літературознавства у першій половині 19 ст.
- •9. Академічне літературознавство в 2-й половині 19 ст.
- •10. Якісні перетворення у літературознавстві кінця 19 – початку 20 ст.
- •11, 12 Літературознавство і літ.Критика доби модернізму і хХст.
- •13. Сучасні розгалудження науки про літературу.
- •14. Філософські основи європейського модернізму та їхнє відображення в літературознавстві.
- •15. Творчість ф.Ніцше: конц. Аполонів (а). Та діонісій (д). Початків у мистецтві.
- •16. Специфіка аналізу мистецьких творів і літературного процесу із застосуванням концептів Ніцше.
- •17. Основні ідеї Бергсона: значення інтуїції для художньої творчості та пізнання.
- •17 (2). Основні ідеї а. Бергсона: значення інтуїції для художньої творчості та пізнання.
- •18. Розвиток герменевтики як методології пізнання художнього тексту.
- •19. Концепти р. Інгардена щодо форми пізнання літературного твору.
- •20. Поступ герменевтики у працях Гадемара.
- •21. Психоаналіз з. Фройда та його вплив на літ-во
- •22. Вчення про Едіпів комплекс та науку про літ-ру
- •23. Потяг до смерті (танатос) та втілення його у практиці майстрів красного письменства
- •24. Теорія архетипів к.Г. Юнга: вплив на розвиток архетипної критики
- •25. Варіативність аналітичної рецепції художніх творів за міфокритичною методологією.
- •26.Этапы деятельности русских формалистов.
- •31. Подальший розвиток ідей Бахтіна (концепція інтертекстуальності Крістевої)
- •32. Структуралізм як дослідницький метод у літ-стві.
- •33. Структуралістський етап творчості Барта.
- •34. Наратологія як наука про оповідні структури.
- •35. Методологія семіотичних студій у літературознавстві.
- •36. Особливості семіотики ю.Лотмана та представників Тартуської школи.
- •39. Деконструктивістські стратегії ж.Дерріди.
- •40. Роль і місце теорії літератури в контексті гуманітарних наук за Поль де Маном.
- •41. Специфіка аналізу худ.Текстів за постмодерністською (постструктуралістською) методологією.
- •42.Дослідження Крістевою образу Діви Марії як культурного конструкту.
- •43. Визначення жіночності, жіночого тексту, жіночого письма, жіночої мови за Шовалтер.
- •44. Специфіка аналітичної рецепції худ.Текстів за методологією феміністичної критики.
- •45. Історизм поняття літератури.
- •46 Поняття література та літературність
- •47 Образна природа мистецтва слова
- •48 Взаємовідносини худ літ ті її реципієнта в історичній площині
- •49 Основні функції художньої словесності
- •50 Основні види худ літ в історичній площині й сучасної худ літ.
- •51. Історизм поняття автор.
- •52. Автор у творі й автор як реальна особа.
- •53. Реципієнт: слухач, глядач, читач.
- •54. Що таке «історія літ-ри»: різні концепти витлумачення цього поняття.
- •55. Особл – ті визначення літературної епохи й літературної доби.
- •56. Різні концепції поняття «літературний стиль»
- •57. Традиційний науковий апарат вивчення курсу «Історія літератури» та його можливі інтерпретації.
- •58. Парадигма літературного процесу д. Чижевського
- •59. Основні стадії розвитку літератури в Європі та Америці. Специфіка ін. Регіонів
- •60. Модернізм у художній літературі кінця 19-20 ст.
- •63. Жанр як основна категорія буття літ твору.
- •64. Жанрові системи різного рівня.
- •65.Основні жанри епіки в історичному контексті.
- •66. Основні драм жанри у літ процесі.
- •67. Данрові модифікації лірики
- •68. Специфіка сучасного стану літературних жанрів
- •69. Худ твір як складна система
- •70. Основи традиц аналізу віршованих творів
- •71. Методи й методики аналізу прозов творів
- •72. Значення традиц методів аналізу в практик роботі викладача і вчителя літ-ри.
- •73. Залежність аналізу худ твору від методолог позиції дослідника.
56. Різні концепції поняття «літературний стиль»
Стиль – сукупність художніх особливостей літературного твору. У ширшому розумінні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби. Термін «стиль» походить від лат. слова “stilos”, що позначало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Згодом, завдяки метонімії, стилем іменують саме письмо, почерк, своєрідність складу, а пізніше – індивідуальні особливості творчості письменника загалом. Стиль – наскрізний принцип побудови художньої форми, який надає відчутну цілісність, єдиний тон і колорит всім її головним моментам. В Античності слово стиль означало склад мови, сукупність лексико-фразеологічних норм, які притаманні будь-якому виду риторичної словесності. У 17 ст. вчення про поетичний стиль оформляється в окрему філологічну дисципліну, а у 18 ст – термін «стиль» засвоюється філософською естетикою; Гетс та Гегель пов’язують поняття стиль з художнім втіленням, «опредмечуванням» істотних першопочатків. В кінці 19 – початку 20 ст. стиль стає центральною естетичною категорією і часто трактується у широкому розумінні як художня «фізіономія» культурної епохи. Поняття стиль широко використовується не тільки у літературознавстві, а й лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології; в різноманітних сферах людського життя та побуту (стиль одягу, гри тощо). Так, у мовознавстві під стилем розуміємо якісь особливості мови\мовлення, у літературознавстві спостерігаємо певну багатозначність поняття: стиль певного художнього напряму чи течії, стилістика творчості певного письменника і стиль окремого періоду його творчості, стиль конкретного твору / його окремого елемента.
57. Традиційний науковий апарат вивчення курсу «Історія літератури» та його можливі інтерпретації.
Істо́рія літерату́ри — галузь науки про літературу, яка досліджує її розвиток у зв'язку з розвитком суспільства та його культури, прагнучи виявити внутрішні закономірності літературного процесу.
Вона включає в себе численні історії окремих національних літератур, як старих, що мають багатовікову традицію (історія укр. літер, історія англ. літер тощо), так і новітніх, розвиток яких обмежується десятками років (історія чукотської літер). Спираючись на здобутки філософії, естетики, теорії літератури, ретельно простежуючи всю сукупність художніх творів, їх сприймання читачами і критичні оцінки, історики літератури описують динаміку літературно-мистецького життя, літературних напрямів і течій, виявляють значення творчості письменників, їх окремих творів для читачів епохи, в яку ці твори постали, і для наступних поколінь.
Однак, сучасна гуманітарна думка ставить під знак запитання проблему існування історії літератури та проблему: на яких методологічних засадах її вивчати, якщо вона взагалі існує. Адже виходить, що історія літератури – історія найвизначніших письменників, які увійшли в національний чи регіональний канон. Але за якими критеріями і хто відносить до канону того чи іншого письменника? Може слід вивчати історію літератури як саморух художньої форми чи як каталог (енциклопедичний словник) усіх письменників?
До традиційного наукового апарату вивчення курсу історії літератури відносимо:
Літературний метод – спосіб пізнання дійсності, тому для літератури не є коректним. Достатньо коректними термінами у цьому відношенні є напрям та течія – ідейно-естетична спільність групи письменників у певний період часу, що творять на основі спільної стилістики.
Стиль - сукупність художніх особливостей літературного твору; система художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби.
Літературне угруповання – спільнота письменників, які об’єднуються спільним походженням, навколо якогось видавництва, часопису тощо.
Літер. школа – об’єднання послідовників якогось видатного письменника (школа нового солодкого стилю в Італії за доби Данте; Сицілійська школа поезії)