63. Жанр як основна категорія буття літ твору.

Жанр — цe поділ будь-якого . виду мистецтва за тематичними, структурними або функціональними принципами, у літературі жанри визначаються на підставі належності твору до літературного роду, провідної естетичної якості та ідейно-оцінного настрою (сатиричного, патетичного, трагічного )а також обсягу твору і способу побудови образу (символіка, алегорія, документальність); групи літературних творів, об'єднаних сукупністю формальних і змістовних властивостей. Жанр домінантний у творі і визначаэ структуру, організацію, форму твору (!формальна школа). «Жанрова суть» і «жанровий зміст»; Бахтін про зв'язок жанрової форми з тематикою твору. Жанр – значима конструкція, складн. система засобів і способів оволодіння дійсністю (відображена у творі). Бахтін розрізняв формальний (структурний) і власне змістовий аспекти жанра. На ранніх етапах (до класицизму) на 1-й план – формальні аспекти, жанротворчими були розмір, строфіка, орієнтація на певні мовленнєві конструкції. За кожним жанром були закріплені художні засоби. сувора традиція часто нівелювала індивідуально-авторську ініціативу.

64. Жанрові системи різного рівня.

якщо розглядати жанр не з формальної( структурної) точки зору, а з контекстуальної – то мова йде про роль жанрів у складі літературного процесу. Жанр – ланка, що пов»язує твір зі світом літератури.в різні епохи жанри співвідносяться по-різному: взаємодіють, підтримують існування один одного і конкурують, тому необхідно вивчати не лише окремі жанри і їх історію, а й «систему жанрів» кожної епохи. Що до рівнів, то висока( канонізована, класика) - трагедія, эпопея, ода; белетристика – роман, повість, розповідь; масова - «тривіальний» роман (жіночий, детектив, вестерн, пригодницький, науково-фантастичний, солдатський)

65.Основні жанри епіки в історичному контексті.

Епі́чні жа́нри — це типи літературних творів, які притаманні епосу. Цей рід літератури охоплює безліч прозових жанрів, наприклад: роман, саґа, оповідання, новела, казка, легенда, загадка, детектив, памфлет і т. д Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часовій довжині і подійовій насиченості (сюжетність). Виникає у фольклорі (казка, епопея, історико-героїчні пісні, билина). До 18 століття епос був головний жанр літератури. Епос — епічна поема. Джерело її сюжету — народний переказ, образи ідеалізовані й узагальнені, мова відбиває відносно монолітну народну свідомість, форма віршована («Іліада» Гомера, «Енеїда» Вергілія). У 18-19 століття головним жанром стає роман. Сюжети запозичаються переважно із сучасності, образи індивідуалізуються, мова відбиває різко диференційовану багатомовну суспільну свідомість, форма прозаїчна. Древні жанри епосу — повість, оповідання, новела. Прагнучи до повного відображення життя, епічні твори тяжіють до об'єднання в цикли. На основі цієї ж тенденції складається роман-епопея. Види епосу: Епопея,поема,роман,великий епос,ліроепічна проза.

66. Основні драм жанри у літ процесі.

Теоретиками літератури визначаються 2 жанрові типи драми: 1) «закрита» («аристотелівська») драма. Для такої драми притаманна фабульна побудова, зберігається хронологія подій і вчинків героїв. Витоки такої драми – античність (Софокл, Евріпід). Свого піку досягла в добу класицизму (Корнель, Расін), розвивалась в Просвітництві (Лессінг, Шиллер), в літературі 19 ст. (Гюго, Байрон). 2) «відкрита» драма. ЇЇ основа – синтетичне мислення, внаслідок чого активно проникають ліричні й епічні елементи (міжродова дифузія). Це характерно для драматургії Японії (театри Но, Кабукі) і для сучасної драматургії (Брехт, Іонеску, Шварц). Якщо домінують епічні елементи – така драма назив. епічною (її елементи – умовність, інтелектуалізація змісту). В центрі ліричної драми – внутрішній світ героїв (елементи – складна композиція, асоціативні зв’язки).