5. Розвиток нормативних поетик в Європі та в Україні.

Найвідоміша постать – Ніколя Буало 17 ст (франція), доба класицизму. Він повністю унормував стилі і жанри. Поділив поезію на високі, середні і низькі жанри і стилі (зах.європ.)

В україні унормовані поетики існували до кінця 18 ст. (в києво-могил. Академії студеїв навчали писати вірші латиною)

6. Початок філософсько-естетичних рефлексій щодо літератури.

Естетичні уявлення та ідеї виникають на ранніх етапах розвитку людства. Свідченням цього є численні пам’ятки усної творчості різних народів, в яких йдеться про незбагненні, чарівні властивості слова, що може надихати, вселяти віру. Особливого рівня літературознавство й естетика досягли в Стародавній Греції. Вагомий внесок у їхній розвиток зробили піфагорійці, які приділяли значну увагу з’ясуванню проблем виховної ролі мистецтва, об’єктивізації прекрасного. Вони заявили, що мистецтво – це наслідування природи. Аристотель першим узагальнив естетичні знання античного світу. Він вважав поезію філософічнішою і серйознішою за історію, бо перша говорить про загальне. Поезія, відштовхуючись від знання загального, такого, що можна повторити, створює окреме, яке повторити неможливо. Так народжується поетичний образ. Горацій вважав розважання та повчання читачів за мету літератури. Його послання «До Пізонів» естетичною системою, яка віддзеркалювала рівень теоретико-літературної думки доби. Пізніше проблемою естетики займався Августин Блаженний, який стверджував, що людина має захоплюватися не самою поезією, а божественною ідеєю, закладеною в ній (вся краса світу – це присутність божественного першопочатку).

Але у 17-18 ст. почалося розрізнення літератури та поетики та ставлення до літератури як до роду мистецтва. Тогочасне вчення Гегеля про три роди літератури не втрачає свого значення і в наші дні. Філософи ставились до літератури занадто серйозно. Основна функція літератури – виховна (?).

7. Зародження та розвиток академічного літературознавства.

На початку 19 століття університетська освіта стає масовою, започатков. історико-філологічні факультети. Вивчення текстів лише античних авторів – недостатнє, потрібно вивчати і сучасних авторів.

Основні академічні школи:

Біографічна школа (Сент-Бев). В кожному творі віддзеркалюється особистість автора. Письменники – герої літературознавства. Естетика романтизму. Крізь особистість автора проломлюються всі події доби. Гомерівське питання (чи був Гомер?). Метод збагачується психоаналізом.

Міфологічна школа. Доба романтизму. Брати Грімм заснували. Основа літ творів – міфи, які є узагальненим уявленням людей про світ. Перейшло у фольклористику та теорію архетипів Юнга.

Культурно-історична школа (Іпполіт Тен). Доба реалізму. Від мистецтва вимагалась вірність фактові. Художній текст – продукт реальності. Він показую типових персонажів в типових умовах. Мистецький твір як пізнання дійсності.

Компаративізм (Теодор Бенфей – порівнював сюжети давньоіндійських казок з європейськими. Шукав подібності. Форма домінує над змістом).Веселовський шукав причини спорідненості поезії різних народів у духовно-культурній близькості, а не географічній.