17. Фінансова наука в умовах демократизації суспільства (теорії суспільного вибору в.Паретто, Дж. Б’юкенен, ідеї а. Вагнера).

Сучасна фінансова наука вирішує дуже складні питання суспільного життя, пов’язаних із пошуком додаткових джерел доходів, які можна спрямувати на подолання бідності, безробіття, зростання обсягів та якості суспільних благ.

Особливостями сучасної фінансової науки є відсутність ідеологічного тиску. Досить складним і важливим завданням сучасної фінансової науки є напрацювання дефініцій і понять, які б відповідали рівню розвитку фінансів, особливостям їхнього функціонування в умовах глобалізації.

Основні теоретичні напрями фінансової науки сьогодні сконцентровані на дослідженні проблем сучасного стану, зокрема на:

-теорії суспільного добробуту, будь-які зміни у фінансовій сфері мають сенс лише тоді, коли добробут окремих соціальних груп покращується без погіршення інших (засновник – В.Парето);

-теорії суспільного вибору в умовах демократичного середовища (засновник – Дж.Б’юкенен );

-теорії фіскального обміну “Податки - блага” (засновники: К.Віксель, Е.Ліндаль, Дж. Б’юкенен).

У світовій практиці сформувалися два пізнавально-дослідні підходи до наукових досліджень, які отримали назву позитивного і нормативного методів. До позитивістської школи належали Й.Шумпетер, Ф.Хайєк, М.Фрідмен та ін.. Прихильниками нормативного методу були Е.Мішену, А.Вагнер, Б.Баррі, Д.Ролз, Н.Калдор, Р.Ноузік та ін..

У А.Вагнера значення державних фінансів і науки про них підвищується до статусу першочергової дисципліни, призначеної для обґрунтування раціональної фінансово-економічної політики, корегування економічних процесів, вирішення соціальних проблем суспільства. Ідеї А.Вагнера відобразилися у Конституції ФРН і втілилися у принципи соціального ринкового господарства та держави добробуту.

Держава добробуту – одне з найвизначніших досягнень зарубіжної науки – характеризується такими ознаками:

значні масштаби перерозподілу ВВП через бюджетну систему (до 50% ВВП);

велике значення зовнішньої торгівлі (20 – 25% від обсягів ВВП);

соціальний захист видаткової частини бюджетів;

бюджетне субсидіювання окремих галузей промисловості та с.г. виробництва.

В.Парето запропонував етичний ідеал суспільного добробуту – оптимум за Парето, згідно з яким умовою зростання суспільного добробуту є покращення добробуту одних людей без одночасного погіршення стану інших. Цей стан рівноваги увійшов у науку під назвою умови або ефективності за Парето.

18. Фінансова система як взаємодія ланок фінансових відносин. Організаційна будова фінансової системи.

Фінансова система — це сукупність взаємопов'язаних ланок, кожна з яких, з одного боку, є носієм властивих їй фінансових відносин, з іншого — перебуває в певному зв'язку з іншими ланками системи. Тому фінансова система має певну чітку структуру, завдяки якій, розглядаючи кожну з ланок, можна дістати комплексне уявлення про фінансову систему загалом.

В узагальненому вигляді фінансова система країни— це сукупність трьох сфер фінансових відносин: державних фінансів, фінансів підприємств і домогосподарств.

Державні фінанси — основний елемент структури фінансової системи. Його складовими є державний бюджет (основний фінансовий план держави за доходами та видатками), місцеві бюджети, державні цільові позабюджетні фонди і державний кредит.

Фінанси підприємств, організацій, установ — це економічні відносини на рівні окремих суб'єктів господарювання (юридичних осіб), пов'язані з формуванням, розподілом та використанням коштів у процесі здійснення господарської діяльності.

Фінанси населення (домогосподарств) — це економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом та використанням грошових фондів, створених з особистих доходів населенням.

За організаційною структурою фінансова система являє собою сукупність фінансових органів і інститутів , які здійснюють управління грошовими потоками. Управління фінансовими потоками забезпечується фінансовим апаратом. Фінансовий апарат - це сукупність фінансових установ, на які покладено управління фінансовою системою держави.

До організаційного складу фінансової системи України відносяться:

- органи управління: Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Рахункова палата, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Аудиторська палата, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування та ін.;

- фінансові інститути: Національний банк України, комерційні банки, небанківські кредитні установи, страхові компанії, фондові біржі, міжбанківська валютна біржа, фінансові посередники на ринку цінних паперів.