9. Розвиток фінансів у країнах Давнього Сходу та Римській імперії (Спарта, Аттика, Афіни).

Зародження фінансових відносин почалося у стародавніх цивілізаціях Сходу, таких, як Єгипет, Месопотамія, Індія і охопило період із 4 тис. до н.е. – 5ст. н.е. В цих країнах основну продуктивну силу представляла вільна сільська община. Було розвинуто землеробство, якому сприяли клімат, родючі землі. Для розвитку держави та утримання монаршого двору надходження натуральних податків не могли вирішити всіх існуючих проблем. А тому була запроваджена система особистих повинностей. Об’єднання в общини. Общині легше протистояти податковому тягарю, ніж окремому господарю.

На півдні Європи в І тис. до н.е. – 1 пол. І тис. н.е. формуються давньогрецькі (античні) міста-держави: Спарта, Аттика, Афіни, де розвивається стародавнє класичне рабство. Економіка Спарти мала аграрний, землеробський характер. В Афінах вперше з’явився податок на рухоме і нерухоме майно. В середині V ст. до н.е. Афіни перетворюються на найбільший центр економічного, політичного і культурного життя Греції. Афіни мали величезний вплив на розвиток інших грецьких держав.

У процесі розвитку античних держав знищується сільська община, впроваджується боргове рабство, застосовується більш продуктивна праця рабів. Іде спеціалізація ремесел, активно розвиваються товарне виробництво і грошовий обіг.

Римська рабовласницька держава проходить декілька етапів розвитку: республіка (6-1 ст.. до н.е.) та імперія (1-5 ст. н.е.). У період республіки рабовласницький лад досяг найбільшої зрілості та завершеності

Імперська система збирання податків була м’якшою за республіканські відкупи, хоча к-сть податків залишалася значною. Імперська скарбниця поповнювалася за рахунок податків, доходів від імпер. маєтків.

10. Доходи та видатки феодальної держави(Франція, Німеччина, Італія).

З розпадом Римської імперії на її території утворились три незалежні держави – Франція, Німеччина, Італія. Кожна з цих країн обрала свій шлях розвитку, але характерним для них було зародження і розвиток феодальних відносин.

Так, Франція у Х ст. представляла країну розвинутого феодалізму, який набув тут найбільш завершених класичних форм. В ХІ ст. продовжується процес розвитку феодальних відносин. Завойовані землі й сільськогосподарські угіддя та пов’язані з ними промисли і доходи (лісозаготівля, сіножаті, пасовища, переправи, звірині і рибні лови, соляні копальні) носили назву доменів і становили основу державних доходів. Іншим загальним доходом держави були регалії – королівські привілеї на одержання певних доходів (судових штрафів, ринкового мита тощо).

Панщина, інші феодальні повинності перетворювались на фіксовані грошові платежі. Селянин зобов’язаний був віддати сеньйору податок у грошовому еквіваленті за існуючими на той час ринковими цінами.

Крім сеньйоральних податків, існували й інші, такі, як десятина (поземельний податок). Церковна десятина була одним з вагомих феодальних податків.

Ще одним прямим податком у Франції була талья. Її стягували не тільки пропорційно до оцінки майна власника, а ще й на засадах кругової поруки. У такий спосіб багатші мусили сплачувати за недоїмки бідніших, у разі відмови ризикуючи конфіскацією власного майна.

Окрім тальї селяни сплачували подушний податок і так звану двадцятину.

Дещо по-іншому формувались феодальні відносини у феодальній Англії. В кінці Х ст. була сформована феодально-ієрархічна вертикаль, яка сприяла становленню прямої васальної залежності всіх феодалів від короля, що було специфічною особливістю Англії. Ця залежність давала можливість монарху мати постійні гарантовані доходи від крупних феодалів-землевласників. У ХІІ – ХІІІ ст. в Англії складається система централізованих фінансів. Податки і повинності все більше приймали грошовий характер. До основних доходів феодальної держави відносились: надходження від державного майна (доменів); надходження від регалій – монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю; військова здобич, данина із завойованих народів; податкові доходи – податки з мита, поземельний податок тощо. Державні фінанси виступали знаряддям додаткової експлуатації селян, ремісників. Все більшого значення набувають грошові доходи і видатки держави, частина натуральних зборів і повинностей різко скоротилась.