- •1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •2. Українська мова як державна. Функції державної мови.
- •3. Поняття престижу мови, засоби його забезпечення.
- •4. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •6. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7. Основні ознаки функціональних стилів.
- •8. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового та наукового стилів.
- •9. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •10.Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •11. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •12. Нормативність і правильність мовлення.
- •13. Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •14. Поняття культури мови та культури мовлення
- •15.Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.
- •16. Лексика української мови з погляду її походження.
- •17.Особливості лексичних засобів ділового мовлення.
- •18. Використання синонімів у ділових паперах.
- •19. Специфіка вживання омонімі
- •20. Пароніми у діловому спілкуванні.
- •21. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.
- •22. Основи вчення про термін і термінологію: вихідні поняття і терміни.
- •23. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •24. Термінознавство та термінографія.
- •25. Джерела української термінології.
- •26. Класифікація термінологічних одиниць.
- •27. Сучасні проблеми української термінології.
- •28. Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування.
- •29. Види і форми спілкування
- •30. Невербальні компоненти спілкування.
- •31. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення
- •32. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій
- •33.Способи впливу на людей під час спілкування
- •34. Індивідуальні форми фахового спілкування.
- •35. Стратегія поведінки під час ділової бесіди;
- •Етикет телефонної розмови.
- •37. Форми колективного обговорення проблем
- •38. Мистецтво перемовин.
- •39. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення.
- •40. Правила ведення дискусії.
- •Основні поняття діловодства
- •42. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.
- •43. Вимоги до укладання та оформлення документів
- •44. Вимоги до тексту документів
- •Переклад. Форми і види перекладу: буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклад.
- •46.)Явище тавтології як особливого виду повтору.
- •47.)Синонімічні засоби ділового мовлення. Евфемізми.
- •48 .Поняття про мовні штампи і кліше
- •49. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
- •50. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.
- •51. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
- •52. Функціонування займенникових форм у діловому мовленні.
- •53. Особливості вживання службових частин мови в діловому стилі.
- •54. Загальні риси синтаксису в ділових паперах.
- •55. Мовні помилки, їх види.
- •56. Поняття про мовний етикет
- •57. Різниця між мовою, мовленням, спілкуванням.
- •58. Поняття тексту, його структурна організація.
- •59. Правила ділового листування.
1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:
- у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;
- у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.
Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.
За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання.
Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації.
Норми характеризуються системністю, обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв’язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному та синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.
2. Українська мова як державна. Функції державної мови.
Термін “державна мова” виник у добу утворення національних держав. За
загальноприйнятим визначенням, державна мова – це офіційно проголошена
законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування
держави з її громадянами і навпаки (мова всіх гілок державної влади (
законодавчої, виконавчої, судової, засобів масової інформації, освіти,
культури, науки, документації і т. д. ).
На позначення мови, що виконує роль державної, уживають також терміни
“офіційна мова”, “національна мова“ або просто “мова певної держави”,
наприклад: мова Французької Республіки – французька; офіційна мова
Італії – італійська..
1. Комунікативна функція. Жодне суспільство, на якому б рівні воно не
знаходилося, не може існувати без мови – головного засобу спілкування.
Цей найуніверсальніший засіб спілкування не здатні замінити всі інші –
найсучасніші й найдосконаліші – навіть разом узяті. Функція комунікації,
спілкування є надзвичайно важливою не тільки для суспільства, а й для
самої мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою і в історії людських
мов дуже мало прикладів повернення мов до життя; народ, який втрачає
свою мову, поступово зникає.
2. Експресивна функція. Спілкування – це і соціальний процес, і
міжособистісний. За Еммануїлом Кантом, “людина спілкується з собі
подібними, тому що так більше почуває себе людиною”. Без сумніву, кожна
людина – цілий неповторний світ, сфокусований у її свідомості,
інтелекті, в емоціях і волі. Але цей світ прихований від інших людей, і
тільки мова робить його доступним. “Заговори – і я тебе побачу”, -
стверджували ще античні мудреці. Таким чином, завдяки експресивній
функції мови кожен постає перед людьми як особистість, має змогу
репрезентувати свій внутрішній світ.
3. Гносеологічна функція. Мова – могутній засіб пізнання. Людина ніколи
не пізнає світ “з нуля” – вона користується не лише індивідуальним 4. Мислетворча функція. Мова – це засіб формування, оформлення й
існування думки. Як зазначав Ортега-і-Гассет, “ми не лише говоримо
якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку
ставить нас мовна доля”. Отже, найкращим засобом вираження думки є рідна
мова.
5. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом ідентифікації, ототожнення
особи в межах певної людської спільноти, засобом об’єднання людей у
народ, націю, засобом консолідації населення в державі. Цю функцію мови
іноді називають державотворчою.
Серед функцій мови слід назвати також естетичну (мова як засіб
створення культурних цінностей), номінативну (мова як засіб називання),
магічно-містичну (мова як засіб звернення до вищих сил) тощо.