- •1. Поняття національної та літературної мови. Ознаки літературної мови.
- •2. Українська мова як державна. Функції державної мови.
- •3. Поняття престижу мови, засоби його забезпечення.
- •4. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •5. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •6. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування.
- •7. Основні ознаки функціональних стилів.
- •8. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового та наукового стилів.
- •9. Поняття культури мови та культури мовлення.
- •10.Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •11. Суржик як показник низької культури мовлення.
- •12. Нормативність і правильність мовлення.
- •13. Мовні норми та мовленнєвий етикет.
- •14. Поняття культури мови та культури мовлення
- •15.Лексикологія як розділ мовознавчої науки. Слово як одиниця лексики.
- •16. Лексика української мови з погляду її походження.
- •17.Особливості лексичних засобів ділового мовлення.
- •18. Використання синонімів у ділових паперах.
- •19. Специфіка вживання омонімі
- •20. Пароніми у діловому спілкуванні.
- •21. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні податківців, юристів, економістів.
- •22. Основи вчення про термін і термінологію: вихідні поняття і терміни.
- •23. Загальновживана лексика. Професійна лексика. Термінологія. Номенклатура.
- •24. Термінознавство та термінографія.
- •25. Джерела української термінології.
- •26. Класифікація термінологічних одиниць.
- •27. Сучасні проблеми української термінології.
- •28. Спілкування як вид соціальної взаємодії. Функції спілкування.
- •29. Види і форми спілкування
- •30. Невербальні компоненти спілкування.
- •31. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічного мовлення
- •32. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій
- •33.Способи впливу на людей під час спілкування
- •34. Індивідуальні форми фахового спілкування.
- •35. Стратегія поведінки під час ділової бесіди;
- •Етикет телефонної розмови.
- •37. Форми колективного обговорення проблем
- •38. Мистецтво перемовин.
- •39. Збори, нарада як форми прийняття колективного рішення.
- •40. Правила ведення дискусії.
- •Основні поняття діловодства
- •42. Критерії класифікації документів. Національний стандарт України.
- •43. Вимоги до укладання та оформлення документів
- •44. Вимоги до тексту документів
- •Переклад. Форми і види перекладу: буквальний, адекватний, реферативний, анотаційний переклад.
- •46.)Явище тавтології як особливого виду повтору.
- •47.)Синонімічні засоби ділового мовлення. Евфемізми.
- •48 .Поняття про мовні штампи і кліше
- •49. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.
- •50. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.
- •51. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.
- •52. Функціонування займенникових форм у діловому мовленні.
- •53. Особливості вживання службових частин мови в діловому стилі.
- •54. Загальні риси синтаксису в ділових паперах.
- •55. Мовні помилки, їх види.
- •56. Поняття про мовний етикет
- •57. Різниця між мовою, мовленням, спілкуванням.
- •58. Поняття тексту, його структурна організація.
- •59. Правила ділового листування.
37. Форми колективного обговорення проблем
Важливу роль у діловому житті людей відіграють різні форми спільного
обговорення проблем. Завдяки ним людина проявляє активність у їх
розв'язанні, впливає на прийняття та реалізацію рішень. Висока культура
колективного обговорення безпосередньо сприяє духовному збагаченню
членів суспільства, а отже, і прискоренню демократичних процесів у
країні, підвищенню матеріального добробуту людей.
До форм колективного обговорення належать наради, збори, мітинги,
переговори, дискусії, різні форми активного навчання (зокрема, "мозковий
штурм", ділові та рольові ігри).
На жаль, форми колективного обговорення поки що чітко не розмежовуються.
У розмовній мові, наприклад, терміни "нарада" та "збори" є синонімами.
Однак перший доцільно вживати тоді, коли учасники справді радяться,
обмінюються поглядами і спільно доходять певних висновків. Але якщо
директор скликає підлеглих для того, щоб проінформувати їх з якогось
питання і дати розпорядження про виконання певних завдань і наказів, то
присутні лише сприймають готову інформацію. Це вже не нарада в прямому
розумінні слова.
Дуже важливою і широко вживаною формою обговорення є дискусія. Набули
поширення зустрічі "за круглим столом", коли кілька учасників дискутують
між собою в присутності слухачів. Така дискусія дає змогу ознайомити
людей з різними поглядами фахівців на якусь проблему і стимулювати до
активного мислення, самостійних висновків. Інколи колективне обговорення
має форму диспуту, під яким розуміють публічну суперечку на наукову чи
суспільне важливу тему. Учасники диспуту, звичайно, не ставлять перед
собою мети обов'язково дійти згоди.
Переговори
Переговори — це обмін думками, який зазвичай відбувається з певною
діловою метою. Вони проводяться на різних рівнях з різною кількістю
учасників. Переговори можуть мати як неофіційний, так і протокольний
характер. Про особливості переговорів з іноземцями йтиметься далі.
Дискусія — форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину
через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під
час такого обговорення виявляються різні позиції, а
емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити
38. Мистецтво перемовин.
Перемо́вини, також Перегово́ри — дискусія, взаємне спілкування з метою досягнення сумісного рішення.
Мистецтво перемовин — один з ключових аспектів конкурентноздатності компаній. Перемовини також є найважливішим інструментом врегулювання різниці позицій сприйняття, при чому не лише між компаніями, але й всередині них.
Комерційні перемовини — перемовини на тему будь-яких ресурсів (гроші, матеріальні цінності, часові та людські ресурси тощо). У вузькому сенсі під комерційними переговорами розуміють переговори на тему збуту та поставок, купівлі та продажу.
Функції перемовин: інформаційно-комунікативна, досягнення домовленостей, регулювання, контроль, координація дій.
Виділяють 2 підходи до перемовин:
• а) конфротаційний, який має суб’єкт-об’єктивний характер,- це протистояння сторін, їхня впевненість в тому, що треба здобути перемогу будь-якою ціною, а відмова від неї – це поразка.
• б) партнерський, який має суб’єкт-суб’єктивний характер,- це спільний аналіз проблеми, в результаті якого учасники шукають найкращі, найбільш взаємовигідні варіанти розв’язання проблеми.
