12. Скасування кріпосного права на західноукраїнських землях.

У 1848 розпочалася велика революційна хвиля у Європі. Цей процес отримав назву «Весна народів» 24 лютого 1848 року розпочалася революція у Франції. Швидко перекинулася на Австрію. 13 березня повстання у Відні, 15- у Будапешті. Уряд Меттерніха було повалено. Вже 18 березня звістка долетіла до Галичини, Буковини та Закарпаття. Широке піднесення місцевого населення. Особливо активно виступали селяни. З’явилася загроза масового селянського повстання. Щоб запобігти цьому Фердінанд 17 квітня 1848 видав патент(указ) про скасування в Галичині з 15 травня 1848 року «всіх панщинних робіт і підданських данин» «за винагороду за рахунок держави». Отже величезна активність сел. змусила скасувати панщину на 5 місяців раніше ніж у цілому в Австрії (закон про ліквідацію панщини в Австрії було затверджено імператором 7 вересня 1848) На Буковині кріпосне право було ліквідовано 9 серпня 1848 року. Але ліквідація була не продумана і вже протягом 1848-1849 років на Буковині та Галичині відбувалися активні виступи селян незгодних з проведенням реформи. Реформа позбавила поміщиків спадкових прав та привілеїв у судочинстві. Скасування панщини проводилося частково за рахунок держави та частково наймача, реф. надала селянам гарантії безпеки їх власності. Поміщики втратили зацікавленість у утриманні великої кількості селян. В Галичині спочатку польським поміщикам не надавали компенсації, але згодом держава була змушена за свій кошт відшкодовувати. Селяни почали активно виїздити в міста. Заможні сел. почали активно скупати землі бідних селян. Більшість селян розглядала скасування кріп. права як милість імператора.

13.Народні рухи у першій чверті XIX ст.

На відміну від дворянської опозиції режиму, що мала організовані форми (таємні політичні організації, програмові документи, визнаних лідерів, певні форми соціальної свідомості та політичної культури), народна протидія визначалася аморфністю форм і відсутністю політичної ідеології. Протестна реакція селян на посилення соціального визиску і зв’язку з трансформацією основ економічного життя при переході від аграрного до індустріального суспільства мала стихійний, неорганізований характер. Стихійною формою протесту було псування реманенту, підпали поміщицьких садиб, вбивства «волосних тиранів» – поміщиків (як сталося з батьком М.Костомарова, який був відомий своїм жорстоким поводженням з кріпаками), управителів, прикажчиків.

Соціально активною формою протесту були втечі селян, динаміка яких постійно зростала. З 700 тис. селян Київської та Чернігівської губерній протягом 1782–1791 рр. втекли 35 тис. осіб, що становило 5% усього селянського населення. Між 1822–1833 рр. лише в українських губерніях було заарештовано і відправлено до Сибіру 12 тис. втікачів.

Радикальні форми протестних дій народних мас виявлялися в селянських бунтах, непокорі властям, повстаннях селян та військових поселенців.

Різна картина соціальної активності спостерігалася в окремих українських землях, що було зумовлено рівнем соціального визиску та історичними традиціями краю. На півдні у 1817 р. вибухнуло повстання серед бузьких козаків. 500 відчайдухів, що зібралися у Вознесенську, вимагали від військового командування відновити козацьке військо. Козацькі посланці були заарештовані, козаки, намагаючись звільнити своїх товаришів та захопити військові прапори, почали збройні сутички. Повстання тривало з липня по серпень 1817 р. Коли царські війська придушили його, 643 учасники повстання були піддані тілесним покаранням «шпіцрутенами».

В 1818 р. представники 10 сіл бузьких козаків Єлисаветградського повіту звернулися до царя з проханням виключити їхні села з системи військових поселень. Реакцією царя був наказ віддати у рекрути посланців бузьких козаків.

Виступи військовопоселенців Слобожанщини

На Слобідській Україні переважали виступи військових поселенців, де їх було здебільшого зосереджено. Найбільшим виявом протесту військових поселенців проти режиму, було повстання, яке вибухнуло в Чугуєві в липні 1819 р. Приводом для бунту стала відмова військовопоселенців заготовляти казенне сіно для фуражу в той час, коли не вистачало рук у власних господарствах. Бунт перекинувся на сусідні полки і захопив Харків, де проходив щорічний ярмарок. Повстанці вимагали скасування режиму військових поселень, повернення земель, відрізаних у них при організації поселень, звільнення від обов’язкових поставок хліба і фуражу.

Місцеве командування не змогло придушити бунт і звернулося за допомогою. Каральні війська оточили повсталих, розправою над ними керував сам О.Аракчеєв. Смертний вирок учасникам повстання був замінений на покарання шпіцрутенами – 12 тис. ударів кожному.

Ареною активних форм соціального протесту селянства стала правобережна Україна, де соціальний визиск селянства був особливо гнітючий. На Правобережжі виступи носили масовіший характер і чіткіше відбивали царистську свідомість селянства з їхньою вірою у справедливого государя. В 1803 р. у Черкаському повіті на Київщині виступили селяни 24 сіл і містечок. Протягом 1802– 1804 рр. у заворушеннях селян на Поділлі брали участь 11 сіл. Селяни поміщиці Закашевської на Волині протягом 1811–1847 рр. не раз відмовлялися виконувати панщину, незважаючи на жорстокі екзекуції. Поряд з поміщицькими селянами проти всіляких утисків та обмежень виступали державні селяни. Царистська свідомість селян виявлялася у сподіваннях на те, що новий цар Микола І звільнить їх від поміщицької неволі.

На Галичині в першої пол. ХІХ ст. переважали такі форми протесту як прохання та скарги, селяни публічно висловлювалися про численні утиски з боку їхніх поміщиків і вимагали покарання своїх кривдників. Селянські виступи, як більш радикальна форма протесту, були реакцією селян на запровадження австрійським урядом нових інвентарів 1819 р. Хвиля селянських заворушень і бунтів прокотилася в різних місцевостях Галичини – Коломийській, Станіславській, Стрийській, Сяноцькій округах.

На Буковині в першій пол. ХІХ ст. були поширені такі форми протесту, як скарги, відмова виконувати панщину, вимоги переводу поміщицьких селян у статус державних.

Для селян Закарпаття типовими були такі форми протесту як відмова відбувати панщину в поміщицьких і казенних домініях, виконувати натуральні повинності: дев’ятину, десятину, сплачувати податок. У 1823 р. в домінії графа Шенборна піддані покаранню 329 селян-кріпаків. Поширеною формою протесту були втечі селян. Найбільша кількість втікачів походила з казенної Мукачівсько-Чинадіївської домінії.