68.Внутрішня і зовнішня торгівля у др. Пол. XIX ст.

У 60—90-х роках в Україні швидко розвивалася внутрішня торгівля, яка відігравала велику роль у зміцненні економічних зв'язків між окремими місцевостями як України, так і Росії взагалі. Зростали старі і з'являлися нові торгові центри, базари, ярмарки, збільшувалося число магазинів, крамниць, ларків, палаток. У 1894 р. із приблизно 16 тис. ярмарків, що відбулися в Європейській Росії, близько 4 тис. припадало на Україну. Окремі з них мали всеросійське значення (Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський — у Харкові, Іллінський — у Полтаві, Воздвиженський — у Кролевці, Контрактовий — у Києві, Георгіевський — у Єлисаветграді).

Перебуваючи в складі всеросійського ринку, завдяки суспільному поділу праці, Україна одержувала з інших районів Російської держави багато необхідних їй різноманітних товарів: з Петербурзького і Московського промислових районів — машини, текстильні товари, металеві та хімічні вироби; з Білорусі — лісоматеріали, смолу, дьоготь; з Кавказу — нафту, гас, мазут; з Прибалтики — машини й текстильні товари та ін.

У той же час Україна, яка на кінець XIX ст. стала основною вугільно-металургійною базою всієї Росії, постачала всеросійський ринок вугіллям, залізом, чавуном, сталлю, рейками, сільськогосподарськими машинами. Україна була основним виробником цукру для всієї країни. З України також вивозили в інші райони Росії хліб, особливо пшеницю, худобу, вовну, шкіри, канати, сало, спирт, рибу, ікру, сукно та ін. Значне місце займала Україна в зовнішній торгівлі Росії. Через чорноморсько-азовські й балтійські порти (та сухопутні митниці з України за кордон вивозилося багато хліба, особливо пшениці й ячменю, коней, великої рогатої худоби, овець, свиней, вовни, шкір, масла, м'яса, цукру, спирту, сукна, мотузків, канатів, мила та ін. Наприкінці XIX ст. щорічне вивезення хліба через чорноморсько-азовські порти становило 70 % загальноросійського експорту (понад 300 млн. пудів). Із-за кордону через чорноморсько-азовські порти й сухопутні митниці довозилися різноманітні товари, які частково збувалися в Україні, а частково відправлялися в інші райони Росії (бавовна, тканини, олива, фарби, свинець, олово, залізо, машини, прилади, кофе, рис, вина та ін.).

70.Міста др. пол. XIX ст.

70. З розвитком капіталістичної промисловості, транспорту, торгівлі виростали великі індустріальні, фабрично-заводські центри, розширювалися міста як промислово-торговельні осередки. Міське населення збільшувалося значно швидше, ніж населення в цілому, і зокрема сільське. З 1863 до 1897 р. сільське населення зросло на 48,5 %, а міське — на 97 %. У 1858 р. міського населення в Україні налічувалося понад 1450 тис. чол. (11 % усього населення), а в 1897 р. — понад 3400 тис. чол. (13,6 % всього населення). При цьому чисельність торгово-промислового населення, зайнятого поза землеробством, була значно більшою, ніж кількість міського населення, оскільки багато пригородів, значних торгово-промислових сіл і містечок, таких, наприклад, як Юзівка, Кам'янське, Нікополь, Кривий Ріг та ін. не були причислені до міст. Населення містечок з 60-х років до 1897 р. зросло з 1203 тис. чол. до 2065 тис. чол., тобто в 1,7 рази.

Усього в 1897 р. в Україні офіційно налічувалося близько 130 міст. Серед них особливо швидко зростали великі торгово-промислові міста. У 1897 р. в Україні вже 11 міст мали населення 50 тис. і більше кожне. Кількість міст з населенням від 10 до 50 тис. чол. з 1858 до 1897 р. теж зросла з 31 до 52. А кількість міст з населенням 10 тис. чол. і менше зменшилася на ЗО (з 79 до 49).

У чотирьох найбільших містах з населенням понад 100 тис. чол. кожне (з 14 — по Європейській Росії) — Одесі (405 тис. чол.), Києві (247 тис. чол.), Харкові (174 тис. чол.) і Катеринославі (113 тис. чол.) — у 1897 р. проживало 35 % міського населення України.

Одночасно із зростанням міст розгорталася їх забудова, причому дедалі більше з'являлося, переважно в центрах міст, кам'яних будівель. У великих містах — Одесі, Києві, Харкові, Катеринославі та деяких інших з 80-х років стали діяти міські електростанції. У 1892 р. у Києві вперше в Росії пішов трамвай. На кінець XIX ст. трамвайне сполучення було введено в Катеринославі, Єлисаветграді, Житомирі, Севастополі, в інших великих містах діяла конка. У 70-х роках в Києві, Одесі, Харкові, а в 90-х роках — у Житомирі і Олександровську були побудовані водогони. Каналізація на початок XX ст. існувала лише в Києві, Одесі, Ялті і Феодосії. Телефонний зв'язок на Україні в 1882 р. було відкрито в Одесі, а в кінці 80-х — у 90-х роках— у Києві, Харкові, Миколаєві.

Хоч комунальне господарство і розвивалося, але більшість міст залишалася невпорядкованою. Особливо жахливі умови — відсутність освітлення, каналізації, води, грязюка — були в робітничих районах міст і фабрично-заводських містечках та селищах.